Теракт у Сіднеї: світло Хануки і тінь антисемітизму

Світло першої свічки Хануки в ніч на 14 грудня 2025 року на Бонді-Біч у Сіднеї мало стати символом надії. Натомість воно обернулося на моторошний контраст до темряви злочину.

Двоє озброєних чоловіків відкрили вогонь по багатотисячному святковому зібранню, вбивши щонайменше 15 людей і поранивши десятки, серед них двох поліцейських. Австралійська поліція відразу кваліфікувала подію як теракт, спрямований проти єврейської громади, і прем’єр-міністр Ентоні Албаніз назвав її "актом зла, антисемітизмом та тероризмом".

Як консул Держави Ізраїль, я відчуваю одночасно гнів, скорботу й відповідальність. У цих рядках хочу не лише висловити співчуття сім’ям загиблих і поранених, а й застерегти: історія повторюється, коли ми відвертаємо погляд. Події в Сіднеї не є ізольованим вибухом ненависті, вони є відлунням світового тренду, що загрожує не лише євреям, а й демократіям загалом.

Тінь антисемітизму

Усім нам стали відомі подробиці цього теракту. Під час святкового заходу "Chanukah by the Sea", де більше тисячі людей з дітьми слухали музикантів і чекали на урочисте запалення менори, двоє молодиків у чорному почали стріляти по натовпу. Очевидці розповідали, що постріли тривали близько десяти хвилин. Серед загиблих був рабин Елі Шлангер, який протягом 18 років служив громаді, а також щонайменше одна ізраїльська громадянка.

Драматичні кадри поширила весь світ: 43‑річний мусульманський продавець фруктів Ахмед аль-Ахмед, не маючи досвіду поводження зі зброєю, кинувся на одного з нападників, роззброїв його та отримав два вогнепальні поранення. За цей подвиг прем’єр Нового Південного Уельсу Кріс Міннс назвав його "справжнім героєм", а прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу відзначив "хороброго мусульманина" як символ того, що боротьба з ненавистю — це спільна справа. Ця історія нагадує: у моменти кризи проявляються не лише найгірші, а й найкращі риси людства.

Сіднейський теракт потряс цілий світ. Генеральний секретар ООН засудив "жахливий терористичний напад", висловив солідарність народу Австралії та єврейської громади й наголосив, що напади на релігійні громади б’ють у самі основи терпимості та людської гідності. Австралійський уряд пообіцяв викорінити антисемітизм, а ізраїльські дипломати закликали світову спільноту до рішучих дій. Але емоції й обіцянки недостатні, якщо лишити без уваги причини та масштаби проблеми.

Антисемітизм стає трендом в деяких країнах

Події на Бонді-Біч не стали "чорним лебедем". Вони відбулися на тлі стрімкого зростання антисемітських інцидентів після нападу ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року.

Звіти J7 Task Force Against Antisemitism показують різке збільшення випадків ненависті. Лише за період з 2021 по 2023 рік кількість антисемітських інцидентів зросла на 11 % в Австралії, 23 % в Аргентині, 72 % у Німеччині, 90 % у Великій Британії, 83 % у Канаді, 185 % у Франції та 227 % у США. Після 7 жовтня 2023 року у деяких країнах ріст вимірювався вже сотнями чи тисячами відсотків. Це не статистична похибка, а цунамі ненависті.

Австралія стала тривожним прикладом. За даними Executive Council of Australian Jewry (ECAJ), в країні було зафіксовано 1 654 антиєврейські інциденти між 1 жовтня 2024 р. та 30 вересня 2025 р., що майже в п’ять разів перевищує середньорічні показники до 7 жовтня 2023 р.. Попередній рік був ще гіршим — 2 062 випадки по всій Австралії.

Зростає не лише кількість, а й тяжкість: напади на синагоги, дошкільні заклади та інші єврейські інституції стали найвищими за історію спостережень. Голова ECAJ Деніел Аґіон зазначив, що антиєврейський расизм "вийшов з маргінесів і став нормалізованим", поширюючись в університетах, культурі, охороні здоров’я та на робочих місцях. Він попередив: у такому середовищі "євреї мають підстави побоюватися за свою фізичну безпеку та добробут".

Підтверджують це й інші джерела. Згідно з Times of Israel, у жовтні 2025 р. ECAJ підрахувала 1 654 інциденти за рік і наголосила, що антиєврейський расизм в Австралії "перейшов у мейнстрим". В тій же публікації цитують Лінду Бен-Менаше, голову Національної ради єврейських жінок Австралії, яка говорить: "Антисемітизм підіймається з місяця в місяць, а уряд не слухає наших прохань. Коли підбурювання не має наслідків, насильство неминуче". Доповідь ECAJ відзначала, що антисемітські інциденти в країні за 2024–2025 роки зросли в п’ять разів.

Міжнародні лідери розглядають ситуацію в Австралії як сигнал для всього світу. На зустрічі J7 у Сіднеї старша віцепрезидентка ADL Марина Розенберг заявила, що "коли синагоги підпалюють у Мельбурні, а євреїв атакують у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні, Буенос-Айресі та Торонто, це загроза не лише єврейській безпеці, а й демократичній стабільності". Іншими словами, антисемітизм — це не "єврейська проблема", а хвороба, яка роз’їдає основи суспільства.

Уроки історії: ніколи знову — не порожній лозунг

Після Сіднея нас запитують: як таке може бути у XXI столітті? Відповідь криється в історії. Наприкінці 1930‑х років нацистський режим послідовно демонізував євреїв, проголошував їх "ворогами народу", приймав сотні дискримінаційних законів, а апогеєм стала "Kristallnacht" — "Ніч розбитого скла". 9–10 листопада 1938 р. за активної участі поліції та цивільних було розгромлено понад 7 500 єврейських крамниць, спалено понад 1 000 синагог та арештовано близько 30 000 єврейських чоловіків, яких відправили в концтабори. Ця державна акція терору зруйнувала останні ілюзії безпеки німецького єврейства і стала кульмінацією років ескалації ненависті.

Келлі Сзані, віцепрезидентка Іллінойського музею Голокосту, у своїй промові до 87‑ї річниці Kristallnacht наголосила, що ця ніч стала "вибуховим апогеєм років зростаючого переслідування" і що "слова підготовлюють ґрунт для жорстокості: вони роблять насильство уявним, потім допустимим, потім неминучим". Вона попередила: коли дегуманізуюча мова залишається без відповіді, ми "відкриваємо двері для повторення історії". Тому пам’ять про минуле — це не вправи істориків, а дороговказ для сучасних політиків і дипломатів: мовчання ніколи не є нейтральним.

Важливий інший урок: солідарність і дія. На сторінці Музею Голокосту США у червні 2025 р. з’явилася заява: "Історія вчить: коли антисемітські слова зустрічають мовчання, антисемітське насильство часто слідує". Після теракту у Сіднеї музей ще раз підкреслив: "Слова мають значення. Заклики "глобалізувати інтифаду" передбачувано призвели до того, що євреї, зокрема й один із вцілілих Голокосту, був вбитий.

Нормалізація антисемітського насильства є огидним, а її світове поширення тривожне. Євреї всюди під загрозою. І так само під загрозою все суспільство. Кожен повинен беззастережно засудити та протистояти цій загрозі". Це дипломатична мова, сповнена емоцій, але її зміст чіткий: ігнорування мови ненависті — це співучасть.

Уроки минулого не закінчуються лише Голокостом. Дослідження ECAJ стверджують, що впродовж останніх років антисемітські напади в Австралії стали майже "рутинними" і включають підпали синагог, напади на школи та погрози в лікарнях. Такі дії повторюють траєкторію 1930‑х років: від брехливих слів до погромів. Займати позицію мовчазного спостерігача — означає потурати ненависті.

Які висновки можна зробити?

Сіднейський теракт — це трагедія, але й дзвінок пробудження. Він демонструє, що антисемітизм не знає кордонів і що заклики до "інтифади" або "знищення Ізраїлю" переходять у кулі, які розривають тіла мирних людей. Він також показує, що у боротьбі зі злом важливі солідарність і мужність: мусульманин Ахмед аль‑Ахмед врятував багато життів, ризикнувши власним. Антисемітизм не є суто єврейською проблемою; це лакмусовий папірець здоров’я будь-якого суспільства.

Як дипломат, я закликаю уряди, громадянське суспільство, університети, медіа та релігійних лідерів до трьох кроків. Перше: безкомпромісне засудження і протидія антисемітизму у всіх його проявах, у тому числі під маскою "антиізраїльської критики". Друге: інвестування у безпеку громад та освіту, яка розвінчує міфи та роз’яснює, до чого приводить мова ненависті. Третє: побудова широких коаліцій проти ненависті, бо як показав Ахмед аль‑Ахмед, у кожній громаді є люди, які готові стати на захист сусідів.

Теракт у Сіднеї — це випробування для всього світу. Зараз, коли в Україні, Ізраїлі, США, Європі й Латинській Америці знову зростає агресія, ми не маємо права повторювати помилки минулого. Пам’ять про Kristallnacht і про мільйони жертв Голокосту вимагає, щоб ми не відвертали погляду від ненависті, якою б вона не була — у соцмережах, на вулицях чи в парламентських залах. Мовчати означає дозволити розбивати скло знову. Лише спільний голос демократій та всіх людей доброї волі може зупинити цю темну хвилю і перетворити світло Хануки на вогонь надії для всіх.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.