Привид Будапешта: як лише одне слово в мирному договорі може загнати Україну в пастку
Політичний аналітик Ігар Тишкевич закликає дуже уважно формулювати положення мирного договору, контури якого зараз поступово вимальовуються. Він наводить конкретний приклад — як неточності з формулюваннями щодо територіального питання можуть перетворити цей документ на другий безглуздий Будапештський меморандум.
Привид Будапешта, або чому треба бути обережним у визначеннях.
Сьогодні на ефірі мені запропонували поговорити про план "довгострокового миру". Але у форматі "завершення війни". Канал називати не буду — це вже усталене визначення. Автор якого ("завершення війни") — Трамп. У його розумінні, можливо, визначення правильне і частково воно закладено навіть у "20 пунктів". Але про це пізніше.
На нашу думку, питання впирається в дуже просту тезу — доки є окуповані території, доки в документах ідеться про "лінію зіткнення", а не державний кордон, можна говорити про "перемир'я", "призупинення бойових дій", "завершення гарячої фази війни". Але війна завершується мирним договором із підтвердженням нових або старих кордонів. Тому в нашому випадку йдеться про "заморожування", у кращому випадку — "завершення гарячої фази". І подібний режим може тривати досить довго. Але це, ще раз, не "завершення війни". Типовий приклад — війна СРСР проти Японії. Мирного договору досі немає. Тому що є проблема Курильських островів і кордону. СРСР, а сьогодні РФ, з одного боку і Японія з іншого формально перебувають у режимі "виходу зі стану війни". Московська декларація зафіксувала вихід із цього стану сторін і намір провести переговори про мирний договір у майбутньому. Мирного договору так і немає. До речі, у нас формально так і немає офіційного "стану війни" з Росією — війна не оголошена жодною зі сторін. Тому формально в нашому випадку йдеться про "завершення бойових дій".
Але як же — завершення війни або довгостроковий мир? Ось тут знову варто звернутися до логіки Трампа. Так, його пропозиції "віддати території" в чистому вигляді не пройшли. Ідея РФ визнати окуповану частину України або хоча б Крим частиною Росії "де юре" начебто теж явно не проходять. Тим паче, що зараз уже обговорюються не початкові "28 пунктів" угоди, а "20", зміст яких озвучено президентом Зеленським.
Ось щодо одного з цих пунктів я хотів би поміркувати. Перший, на який звернули найменше уваги — "підтвердження суверенітету України". Прочитав його, і стало не по собі — одразу пригадав Будапештський меморандум із різним тлумаченням усього лише одного словосполучення "reaffirm their commitment", яке переклали як "підтверджують свої зобов'язання". І далі, розширили розуміння слова "зобов'язання" до "гарантії". У реальності словосполучення має й інший переклад: "підтверджують прихильність". Погодьтеся, різниця є.
До чого такий довгий "ліричний відступ"? До визначення суверенітету і п. 1 з "20 пунктів на переговори" — підтвердження суверенітету. Наведу витяг і фактично визначення з декларації про державний суверенітет України: "державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах."
І ось тут маємо пастку. У російських визначеннях, та й частині українських йдеться про повноту влади, самостійність держави, але не робиться акцент на "території".
В англомовних джерелах, навпаки, Державний суверенітет — згадане право ухвалювати самостійні рішення і... КОНТРОЛЬ державної влади на певних територіях.
Уже зрозуміли, де пастка і чому треба "підтверджувати суверенітет"? Саме — питання в тому, на які території він поширюється. Тобто план пропонує ключовим державам-учасницям процесу (зокрема РФ, США та й самій Україні) "перепідтвердити" суверенітет. Але над якою територією?
І якщо є такий пункт і він проходить як "малозначний" (хоча для РФ і США він украй важливий), то наступні формулювання, де згадуються території, стають ключовими.
Простіше кажучи, РФ тоді не отримує визнання окупованих територій російськими. Але отримує визнання і визнає суверенітет України над неокупованими територіями. І втрату такого (відмова в договорі) над тим, що вважає своїм.
Далі справа техніки — почекати 4–5 років і вже, озброївшись п. 1 з можливо підписаної угоди, знову піднімати питання про кордони і "великий мирний договір".
Чи можна уникнути такої пастки? Звісно, вкрай уважно вчитуючись у кожну букву, кожну кому. І уникати моментів, які можуть бути трактовані двояко. Якщо цього не зробити — отримуємо той самий Будапештський меморандум, тільки "вид збоку."
А журналістів наполегливо прошу бути вкрай обережними у визначеннях.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.