Україна, яку втратила Росія: підсумки чотирьох років війни, яка змусила націю подорослішати

Про підсумки четвертих роковин повномасштабного вторгнення.

ГЕОПОЛІТИЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ

Те, що починалося як спроба Росії відновити сферу впливу в межах колишнього СРСР, перетворилося на процес, який докорінно змінив глобальний порядок денний:

• крах міфу про "другу армію світу": втрата статусу непереможної супердержави за збереження мобілізаційного ресурсу;
• набула статусу "токсичної країни: колись член G8 та енергетичний гігант — нині підсанкційна держава та сировинний додаток Китаю;
• стрімке зменшення впливу Кремля на пострадянському просторі: Вірменія офіційно почала вихід з орбіти впливу РФ (ОДКБ), а країни Центральної Азії (Казахстан, Узбекистан) шукають партнерства з Китаєм, Туреччиною та ЄС, ігноруючи інтереси Москви;
• втрата енергетичної зброї — головного інструменту політичного шантажу та свого найбільшого ринку збуту газу — Європи;
• еволюція позиції Китаю: шлях від "безмежної дружби" до стратегії "проросійського нейтралітету" із забезпеченням критичного імпорту для РФ, однак з 2025 р. обсяги торгівлі між КНР та РФ скорочуються; від нейтралітету до "миротворця-альтернативи", який розглядає війну як інструмент ослаблення Заходу, але й не дає змоги конфлікту перерости у ядерну фазу, яка б зруйнувала світову торгівлю;
• розширення НАТО: вступ Фінляндії та Швеції став стратегічною поразкою Кремля і докорінно змінив баланс сил у Балтійському регіоні;
• Балтійське море — "озеро НАТО": Балтійське море фактично стало внутрішнім морем НАТО;
• мілітаризація ЄС: "зламана" Д. Трампом "парасолька захисту" від США і початок масштабного переозброєння Європи;
• трансформація України з "об’єкта", чию долю вирішували великі гравці за зачиненими дверима, у повноцінного "суб’єкта", який сам формує порядок денний: відмова від "нормандських форматів";
• моральне лідерство: Україна стала символом боротьби демократії проти автократії, що дає їй величезний кредит довіри.

ВІЙСЬКОВИЙ АСПЕКТ ТА ТЕХНОЛОГІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ

Україна перестала бути лише "прохачем" зброї, а стала експертом №1 у світі із сучасної високотехнологічної війни:

• провідні західні оборонні компанії (Rheinmetall, BAE Systems) дають технології, відкривають сервісні центри і виробництва, а Україна ділиться унікальним бойовим досвідом і стала полігоном для випробувань у реальних умовах;
• війна стала цифровою: системи ситуаційної обізнаності (напр. "Дельта") інтегрують дані з дронів, камер, супутників та повідомлень від людей у реальному часі;
• перенесення війни на територію РФ: Україна довела здатність уражати стратегічні об’єкти (НПЗ, склади, аеродроми, операція "Павутина") на глибині понад 1000 км;
• "скляне поле бою" та дронізація війни: супутники (як комерційні, так і військові) та розвідувальні БпЛА працюють 24/7; перший конфлікт у світі, де дешеві FPV-дрони та морські безпілотники нівелювали перевагу у важкій техніці та флоті; Україна створила унікальний прецедент у світовій історії: держава без потужного флоту фактично виграла битву за море;
• Росія стикається з дефіцитом якісного особового складу, зростанням дезертирства та неможливістю розширювати армію; Україна має проблеми з ротацією та управлінням, що призводить до непотрібних втрат. Обидві сторони страждають від виснаження, але Росія не може досягти своїх цілей суто військовими засобами. Фундаментальна невідповідність між російськими військовими можливостями та політичними цілями робить час все більш несприятливим для Кремля (Майкл Кофман, Foreign Affairs).

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

Докорінно змінився внутрішній "ландшафт" України, перетворивши її з пострадянської республіки на мілітаризовану демократію з авторитарними проявами та унікальним суспільним досвідом:

• феномен "воєнного консенсусу" та його ерозія: в перші два роки повна консолідація навколо президента (ефект "гуртування навколо прапора" (Rally 'round the flag));
• концентрація влади досі зберігається, однак відмова від консолідації з опозицією ("уряд національної єдності"), вибіркове правосуддя, корупція у владних органах та брак ефективної комунікації із суспільством повернули внутрішню дискусію щодо підготовки до повномасштабного вторгнення, ефективності мобілізації та стратегії боротьби; з’явилася дилема виборів;
• зник розрив між поняттями "обов’язок влади" та "народ": від "моя хата скраю" до "ми — це держава" прийшло усвідомлення, що виживання країни залежить від кожного;
• волонтерський рух став альтернативною силою, яка часто ефективніша за державні інститути у забезпеченні фронту;
• солідарність суспільства: рівень підтримки незнайомих людей (ВПО, постраждалих від обстрілів) став аномально високим для індивідуалістичного суспільства;
• армія як центр тяжіння та збройна культура: ЗСУ як фундамент незалежності; питання володіння зброєю та навичок тактичної медицини перейшло у категорію базових потреб виживання для значної частини суспільства;
• остаточна смерть "меншовартості" та народження національної гордості: нав'язуваний міф про Україну як "молодшого брата" або "сіру зону" між Сходом та Заходом остаточно поховано;
• переоцінення поняття "свобода" з абстрактного слова у цінність з пам'яттю імен тих, хто за неї віддав своє життя;
• мілітаризація свідомості: усвідомлення, що "мир" — це не відсутність обстрілів, а здатність дати рішучу відсіч ворогу та побудувати "країну-фортецю";
• світоглядний розрив з минулим: Захід як бажаний ідеал (країна "Ельдорадо") перетворився на партнера із власними інтересами, якому треба доводити свою цінність;
• усвідомлення ідентичності: раніше питання "хто я?" було фоновим, то зараз воно центральне;
• радикальна суб'єктність: сформувалося переконання, що ми самі маємо право визначати своє майбутнє, незалежно від "побажань" сусідів чи великих держав;
• розрив з "рускім міром": завершується процес культурного та політичного відокремлення; останній "бастіон" — православна церква Московського патріархату; російська мова та культура витіснені з офіційного простору, загострення дискусій щодо використання російської мови у спілкуванні;
• криза "двох світів": психологічний розрив між тими, хто перебуває на фронті, і тими, хто живе в тилових містах, а також між тими, хто виїхав за кордон, і тими, хто залишився — головний виклик для національної єдності;
• соціально-демографічний виклик: мільйони українців залишаються за кордоном, що створює ризик довгострокового демографічного дефіциту;
• нормалізація ненормального: повітряні тривоги, вимкнення світла і опалення, новини про загиблих стали частиною повсякденності, що свідчить про високу резильєнтність (психологічну стійкість), але водночас веде до глибокого виснаження;
• ефект "відкладеного життя": значна частина населення живе в стані очікування кінця війни, що блокує довгострокове планування;
• поняття "перемоги" трансформувалося з чисто військового терміну ("вихід на кордони 1991 року") у комплексне поняття: справедливість (покарання за злочини, повернення військовополонених і викрадених дітей); використання заморожених активів Центробанку РФ та інших механізмів для відбудови зруйнованих міст повернення до нормальності — безпечного неба, відкритих кордонів та повернення родин додому.

КУЛЬТУРНІ ТА ОСВІТНІ АСПЕКТИ

Україна нарешті вийшла з тіні російського культурного домінування та стала сферою боротьби за ідентичність та інструментом дипломатії:

• зміна сенсів: культура трансформується з "об’єкта" у активний "суб’єкт" опору;
• перетворення культури з "декорації" на екзистенційну зброю та фундамент національної безпеки;
• здобута суб'єктність — ми самі пояснюємо світу свою історію, біль та цінності: "світ нарешті почав чути нас без російського "перекладу"; Україна з'явилася на літературній мапі світу як самостійний гравець;
• процес інтенсивної деколонізації: масове переосмислення власної історії і безпрецедентний запит на вивчення реального минулого без російських наративів;
• мистецтво стало способом проживання травми; виставки, вистави у бомбосховищах та воєнна поезія виконують роль "суспільної психотерапії";
• література як спосіб зафіксувати досвід, який неможливо забути: військові щоденники, мемуари ветеранів і волонтерів, книги, написані в окопах або окупації стають свідченням війни;
• документалістика як доказ: документальні фільми ("20 днів у Маріуполі") отримали світове визнання та "Оскар", ставши інструментом культурної дипломатії, що розповідає світові правду про воєнні злочини РФ;
• стріт-арт та меми: мурали на зруйнованих будинках та цифрові меми стали частиною візуального коду спротиву; меми як спосіб подолання страху через гумор;
• освіта у кризовому стані, однак освітні заклади стали не просто місцями навчання, а центрами безпеки, психологічної підтримки та розроблення інновацій;
• з’явилися нові "професії виживання" та оборони (інженерія БпЛА: у багатьох технічних вишах з'явилися кафедри безпілотних систем, де студенти вчаться проєктувати, збирати та програмувати дрони як частина дипломних робіт);
• реабілітологія та протезування: медичні навчальні заклади переорієнтувалися на підготовку фахівців, здатних працювати з важкими мінно-вибуховими травмами та складними біонічними протезами;
• "рання дорослість" покоління, яке виросло в умовах екзистенційної загрози: швидше подорослішало, але й водночас є вразливішим; покоління з надзвичайно високим рівнем горизонтальної довіри та волонтерського мислення, але водночас із глибокою психологічною травмою;
• прийшло розуміння, що мова, історія та освіта — це і є кордони держави.

Чотири роки повномасштабної війни — це шлях дорослішання нації, за що було заплачено найвищу ціну — людські життя.

Ми продовжуємо битву за свідомість, вибудовуючи внутрішній каркас нації, який вже неможливо буде демонтувати.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело