"Зелене світло" в ЄС: що потрібно зробити Україні, щоб увійти до євроспільноти

Дві прекрасні новини одна за одною: зняття угорського вето на початок переговорів про вступ України до ЄС і одразу потому — власне, анонс відкриття першого кластера цих переговорів 15 червня у Люксембурзі.

Рішення буде офіційно ухвалене на спеціальній міжурядовій конференції і стосуватиметься як України, так і Молдови. Отже, ми стартуємо паралельно, далі все вже залежить від здатності кожної з країн подолати цей непростий шлях у найефективніший спосіб. І одночасний з Молдовою старт на цій складній трасі з багатьма перешкодами зовсім не гарантує, що фінішуємо ми також одночасно. А саме так виглядає, якщо прочитати нашвидкуруч запаковану в українських стрічках новину про відкриття кластера один "Основи" без жодних додаткових пояснень — наче кожен українець вивчив усі тридцять три розділи шести кластерів краще за "Заповіт".

Таке подання вихолощує його сенс, точніше, позбавляє подію, що відбувається, значення. А момент напрочуд вартий уваги, адже він є остаточною точкою біфуркації — неповернення до радянської спадщини та відмови від автократії. Тому варто не просто зафіксувати перемогу в інформаційному просторі й таким способом перетворити "Основи" на медаль, вміст якої нікому не цікавий, а подивитися на горизонт, який нам відкривається.

Адже до "Основ" входять 5 розділів, і саме від поступу в їхньому закритті залежить темп усіх переговорів у цілому. За сухими формулюваннями в документах — ключові принципи, на яких побудований Євросоюз:

• "23. Судова система й основоположні права" : незалежність судів, без якої жоден ухвалений закон не буде працювати;
• "24. Правосуддя, свобода й безпека" : верховенство права для кожного, незважаючи на посаду, вплив чи наявність "заводів та пароплавів";
• "32. Фінансовий контроль" : незалежний аудит, без якого ЄС не дасть доступу до фондів розвитку, щоб вони не розчинилися в повітрі;
• "5. Державні закупівлі" : реальна конкурентність під час тендерів, яка не дає змоги чиновникам наживатися на закупівлях;
• "18. Статистика": побудова інструменту для верифікації усього вищеперерахованого й решти кластерів, без незалежного обрахунку даних і їхнього надходження Єврокомісія — сліпа.

Відкриття цього кластера — дійсно велика подія, хоча певний компроміс з Угорщиною ризикує стати предметом політичних спекуляцій, — та нас таки визнали спроможними перейти від політичних декларацій про майбутнє членство в ЄС до практичної роботи над його умовами.

Є нюанс: відкривають "Основи" завжди першими, а закривають — останніми. Адже переговори про вступ тривають роками, за цей час у країнах-кандидатах проходять вибори, змінюються політичні партії, і, незважаючи на всі ці внутрішні процеси, вони мають регулярно доводити Євросоюзу: що б ми не вважали за краще у внутрішній політиці, ми досі підтримуємо всі основні цінності, які й тягнуть нас до вступу в ЄС. У нас досі стійкі інституції, захищені від політичних примх (або принаймні ми послідовно намагаємося зробити їх такими), ми досі поважаємо європейські правила гри. "Основи" — це рамка, коридор, в якому обговорюється решта технічних питань. Інакше — як у Сербії: переговори де юре тривають з 2014 року, але замість справжніх демократичних реформ країна загралася в імітацію і так і не спромоглася на реальні зміни. На таку зупинку Брюсель реагує симетрично: раз немає поступу в розділах 23 і 24 (суди, незалежність преси, концентрація влади в одних руках), переговори щодо решти кластерів теж блокуються, незважаючи на виконання технічних умов.

Як там Дуглас Адамс казав: люди мають унікальну здатність вчитися на чужому досвіді, але водночас категорично не бажають цього робити.

А треба. Надзвичайно, прямо-таки категорично треба, бо часу стрибати по власних граблях в України обмаль.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело