Розумний, відважний, хитрий і безвідповідальний: чому Одіссей у версії Нолана виявляється не таким вже й героєм

Він не поганий командир у сенсі некомпетентності. Він поганий командир у сенсі відповідальності. Не знаю, про кого ви подумали, але йдеться про Одіссея.

З Трої він вирушив на дванадцяти кораблях. Додому повернувся один. Без корабля, без війська, без жодного зі своїх людей. Його голого винесло море на берег чужої країни, де він отримав одяг, їжу, подарунки й транспорт завдяки тому, що дуже добре вмів робити одну річ: розповідати історії.

Історії були справді чудові. Велетень із одним оком. Чарівниця, яка перетворює людей на свиней. Людожери, здатні розтрощити цілий флот камінням. Сирени. Скілла. Харібда. Розгніваний бог моря. Худоба бога Сонця. Спуск у царство мертвих. Після такого вже якось незручно питати, чому командир утратив усі дванадцять кораблів і весь особовий склад.

Можливо, все саме так і було. Принаймні у світі "Одіссеї" боги існують, чудовиська трапляються, а пророцтва мають неприємну звичку здійснюватися. Проте більшу частину своїх пригод Одіссей розповідає сам. На бенкеті у феаків, перед царем Алкіноєм і місцевою знаттю. Він уже отримав обіцянку повернутися додому, але ще має пояснити, хто він такий і чому людина, яка брала участь у найславетнішій війні свого часу, опинилася на чужому березі без штанів і без екіпажу. Це не допит. Радше презентація результатів проєкту після катастрофічного перевищення бюджету.

Одіссей починає з кіконів. Після відплиття з Трої він нападає на їхнє місто, грабує його, вбиває чоловіків, забирає жінок і майно. Про це він говорить спокійно. Сам факт пограбування його не бентежить. У його світі воєнний набіг — цілком прийнятний спосіб збагачення для вождя. Але навіть тут він одразу розподіляє відповідальність правильно. Він нібито наказав людям негайно відпливати, однак ті не послухалися: почали пити, їсти й ділити здобич. Кікони зібрали сили, атакували, і кожен корабель утратив по шість воїнів. Перший епізод — і вже знайома схема: рішення ухвалює командир, а гинуть люди через власну нерозсудливість.

Найпоказовішою, однак, є історія Поліфема. Одіссей із дванадцятьма товаришами заходить у чужу печеру. Господаря немає. Вони бачать сир, молоко, ягнят і козенят. Товариші пропонують забрати харчі й худобу та негайно повернутися на корабель. Рішення не надто шляхетне, зате тактично бездоганне: взяли ресурси — відійшли.

Одіссей відмовляється. Він хоче дочекатися господаря. Подивитися, хто тут живе. Можливо, отримати від нього дар гостинності. Це та мить, після якої все інше вже стає роботою кризового менеджера. Поліфем повертається, завалює вихід каменем і з’їдає шістьох людей. Одіссей придумує блискучий план: напуває циклопа вином, називається Ніким, випалює йому єдине око, а потім виводить тих, хто вижив, прив’язавши їх під черевами баранів.

Тактичний талант незаперечний. І майже змушує забути, що потреба в цьому таланті виникла через його рішення залишитися в печері.

Саме тут Одіссей змінює рамку події. Спочатку він поводиться як ватажок озброєного загону, який без дозволу зайшов у чуже господарство й уже скористався припасами. Але щойно з’являється господар, Одіссей оголошує себе гостем і прохачем, захищеним Зевсом. Ми вже не грабіжники. Ми мандрівники. Ми не проникли в чужий дім. Ми прийшли випробувати гостинність. Ти не захищаєш власне майно. Ти порушуєш закон богів.

Зрозуміло, людожерство Поліфема не можна виправдати тим, що гості поїли його сиру. Але між проникненням у печеру і поїданням людей залишається одна важлива річ: відповідальність командира, який добровільно завів своїх підлеглих у пастку. Одіссей її не заперечує. Він чинить розумніше: залишає її в тексті, але змінює масштаб. Так, товариші радили піти. Так, він не послухався. Так, половина загону загинула. Але хто міг передбачити одноокого людожера? Його управлінська помилка стає незначною перед обличчям чудовиська. І що страшнішим є Поліфем, то менш винним здається Одіссей.

Проте після втечі трапляється епізод, який уже неможливо списати на необізнаність. Корабель відходить від берега. Поліфем осліплений. Люди врятовані. Товариші просять Одіссея мовчати. Але він не може. Людина, яка щойно врятувалася завдяки імені "Ніхто", раптом потребує повернути собі справжнє ім’я. Йому недостатньо перемогти. Поліфем має знати, хто саме його переміг.

Одіссей кричить із корабля: це зробив Одіссей, син Лаерта, володар Ітаки. Після цього Поліфем звертається до свого батька Посейдона і проклинає його. Відтепер бог моря знає, кого переслідувати. Хитрість урятувала Одіссея. Жага слави знову поставила всіх під загрозу.

Це не випадкова слабкість. Уся його особистість тримається на напрузі між двома силами. Греки називали їх mētis і kleos: хитромудрість і слава. Mētis дозволяє Одіссеєві виживати. Він здатний відмовитися від імені, вдягнути чужий одяг, вигадати біографію, прикинутися жебраком, сховати наміри, дочекатися правильної миті. Kleos не дозволяє йому залишитися Ніким. Він хоче не просто повернутися. Він хоче, щоб повернення стало історією. Не просто перемогти, а підписати перемогу. Не просто пережити поразку, а визначити, як її запам’ятають.

Тому бенкет у феаків для нього майже такий самий важливий, як утеча з печери. Там він знову вибирається з пастки — тепер уже репутаційної. Перед слухачами сидить командир, який утратив усе. Але після кількох вечорів розповідей перед ними вже не невдаха. Перед ними єдина людина, яка пройшла крізь простір, де звичайні правила не діють.

Він утратив кораблі не через погане командування. Їх знищили велетні. Він утратив людей не через помилки. Одних забрали чудовиська, інші порушили заборону богів. Він повернувся сам не тому, що не вберіг нікого. Він повернувся сам, бо лише він був достатньо розумним, сильним і витривалим, щоб вижити. Це дуже ефективна версія. Тим більше що вона не цілком неправдива.

Одіссей справді не раз рятує людей. Він визволяє їх від Кірки, проводить повз сирен, знаходить вихід із печери Поліфема. Він здатний швидко мислити в ситуації, де інші впадають у паніку. Його не можна назвати некомпетентним. Навпаки, у кризі він часто найрозумніша людина в кімнаті, на кораблі або під бараном. Проблема в іншому: частину криз він створює сам.

Цікавість змушує його чекати Поліфема. Гордість — викрикнути своє ім’я. Бажання залишатися центральною фігурою — постійно перетворювати колективну катастрофу на власний героїчний досвід. Його підлеглі водночас дивно зникають із рівняння. Вони існують як ті, кого треба врятувати, покарати, переконати або звинуватити. Вони можуть не послухатися, злякатися, відкрити заборонений міх, з’їсти заборонену худобу. Одіссей же помиляється переважно так, щоб його помилка ставала початком чергового подвигу.

Найнеприємніше дзеркало чекає на нього вдома. Коли Одіссей повертається на Ітаку, в його домі сидять чужі люди. Вони їдять його худобу, п’ють його вино, користуються його майном і вважають господаря мертвим. Тобто поводяться приблизно так, як Одіссей із товаришами поводився в печері Поліфема. Одіссей перекриває виходи й убиває їх.

У печері це був жах: господар повернувся і почав розправлятися з непроханими гостями. На Ітаці це справедливість: господар повернувся і покарав тих, хто нищив його дім. Звісно, женихи значно винніші. Вони роками розкрадають господарство, принижують Телемаха і планують його вбивство. Повної моральної симетрії тут немає. Але композиційне дзеркало залишається.

Поліфем — господар, який застає чужинців біля своїх припасів. Одіссей — господар, який застає чужинців біля своїх припасів. Один стає чудовиськом. Другий — відновником порядку. Різниця не лише в масштабі провини. Різниця ще й у тому, кому належить право назвати подію.

Одіссей вирішує, де грабунок, а де гостина. Де вбивство, а де справедлива кара. Де провал командира, а де зіткнення героя з невблаганною долею. Він не просто бреше. Брехня в нього майже ніколи не є випадковою. Він створює версію реальності, у якій залишається центральною, найрозумнішою і зрештою виправданою людиною.

Можливо, саме тому "Одіссея" досі працює. Її герой — не плаский символ мужності й не шахрай, якого помилково канонізували. Він складніший і значно сучасніший. Це воїн, який не соромиться здобичі. Оповідач, який змінює біографії так само легко, як одяг. Командир, здатний урятувати людей із майже безнадійної ситуації, але не завжди здатний не завести їх туди.

Його розум надзвичайний. Його мужність безсумнівна. Його відповідальність — вибіркова. Одіссей не був поганим командиром тому, що не знав, що робити. Зазвичай він знав краще за інших. Він був поганим командиром тому, що безпека людей переставала бути головною, щойно на іншій шальці терезів опинялися його цікавість, гордість або право залишити власне ім’я в історії.

Тому за героїчним блиском можна побачити менш урочисту постать: воєнного грабіжника, вправного й невтомного брехуна, геніального тактика і керівника, чиє самолюбство надто часто оплачували інші.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело