Українська рулетка: у чому полягає гра "в довгу" Заходу з Росією

Керівник управління розвідки України в інтерв’ю Times заявив, що за нинішніх темпів витрачання ресурсів Росія до кінця 2028 року вичерпає можливості для ведення війни. Думка не нова, на цьому розрахунку, власне, і побудована актуальна стратегія НАТО: не доводячи справу до ядерного кипіння, підсмажувати Росію на повільному вогні до стану готовності, коли вона буде змушена погодитися на припинення вогню без додаткових вимог. У першому наближенні я й сам згоден з такою оцінкою, особливо коли дивлюся кадри обстрілів російських міст. Але є нюанси, як то кажуть.

По-перше, 2028 рік — це аж ніяк не перший рубіж, на якому Росії під час цієї війни пророкували вичерпання ресурсів, але він, наче лінія горизонту, постійно відсувається в міру наближення до нього. Багато в чому це відбувається тому, що Росія досить витончено відновлює ті самі витрачені ресурси, і немає жодної гарантії, що ця здатність до їх відновлення саме до 2028 року буде остаточно втрачена.

А, по-друге, — і це головне, — поза увагою залишається питання про те, що на той момент відбуватиметься з ресурсами України. Адже ресурсна війна — це вулиця з двостороннім рухом.

Звичайна відповідь на друге запитання полягає в тому, що, хоча ресурси України обмежені, ресурси Європи, яка її підтримує, практично безмежні. Тобто треба порівнювати не ресурси Росії та України, а одразу Росії та України + Європу. Теоретично це правильно, але й тут є багато нюансів.

По-перше, до 2028 року біля керма Європи можуть опинитися зовсім інші люди, ніж сьогодні (на що Путін, власне кажучи, і розраховує у своїй довгостроковій стратегії), і ці люди не будуть схильні підтримувати Україну в такому ж обсязі, як сьогодні.

По-друге, Європа не буде направляти живі сили на фронт і навряд чи зможе ефективно захистити українську енергетику та порти від російських ударів, а саме ці два моменти можуть мати вирішальне значення у ресурсній війні.

По-третє, політична стабільність в Україні, яку стрясають корупційні скандали, за два роки може бути суттєво підірвана, що, природно, позначиться на її здатності вести війну.

Отже, стратегія, яку сьогодні пропонує "євротрійка" за згодою та за підтримки Зеленського, насправді є пропозицією зіграти в "українську рулетку", де в барабані револьвера, безперечно, є один влучний патрон, але немає гарантій, що барабан подасть у ствол саме його.

Можливо, саме тому Зеленський для внутрішнього інформаційного ринку не просуває ідею перемоги у ресурсній війні та робить набагато обережніші заяви, ніж керівник його розвідки, наголошуючи на тому, що мир насправді близький і стратегія, як і раніше, спрямована на те, щоб у найкоротші терміни змусити Путіна капітулювати (погодитися на припинення вогню).

У широкому публічному просторі Зеленський вважає за краще не зосереджувати увагу на такій віддаленій перспективі, як 2028 рік, а наголошує на можливості набагато більш раннього припинення війни (40 днів, 6 місяців тощо). Він продає мир потроху, як у старому єврейському анекдоті. Гадаю, це не випадковість, а чітке усвідомлення того, що ідея перманентної війни, яка може затягнутися на пару-трійку років, — це не те, що сьогодні готове прийняти українське суспільство.

У цьому сенсі мені, звісно, ближча позиція Залужного, який, аж ніяк не будучи "голубом", з армійською прямотою називає речі своїми іменами. Суспільство має право знати, яку стратегію воно насправді обирає і скільки ця стратегія може йому коштувати.

Це важливо ще й тому, що в ресурсній війні момент прориву фронту зазвичай не є очевидним, і поразка настає несподівано, як сніг посеред літа. Трапляється щось, причини чого приховані в подіях багатомісячної давнини і що ти вже ніяк не можеш змінити. Саме тому так великий ризик загратися в ресурсну війну. У той момент, коли суспільство усвідомлює, що зайшло занадто далеко, вже буде пізно щось коригувати.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело