Жіночий фактор. Як гендерна нерівність може перешкодити вступу України в НАТО

Думка про те, що цей вислів може мати і буквальне значення, оскільки в реальності людина, що знаходиться в генеральському чині, може носити спідницю, для багатьох українців все ще здається занадто гротескною. У побуті навіть немає фемінітиву, який позначав би жінку в генеральських погонах. Коли говорять "генеральша", за замовчуванням мають на увазі дружину високопоставленого військового. Але, наприклад, в США присвоєння жінці генеральського звання давно нікого не дивує. Щоправда, призначення таких генералів на ключові для оборонної політики пости все ще залишається чимось неординарним.

Політика VS менталітет

Коли у 2018 році генерал-лейтенант Лаура Дж. Річардсон очолила FORSCOM — найважливіше командування сухопутних військ США, — ця новина справила ефект бомби, що розірвалася. Навесні 2021-го новообраний американський президент Джо Байден висунув на посади глав бойових командувань відразу двох жінок: вже згаданій Річардсон запропонували керувати Південним командуванням збройних сил США, генералу Жаклін Ван Овост — Транспортним командуванням. Тому цілком імовірно, що скоро такі призначення стануть ординарним явищем.

Цілеспрямоване збільшення кількості жінок у військовому керівництві — не якась там унікальна особливість кадрової політики ЗС США, а слідування загальному курсу НАТО. Україні, якщо вже вона прагне приєднатися до Альянсу, доведеться прийняти парадигму гендерної рівності в силових структурах і розлучитися з патріархальними уявленнями про армію, успадкованими від СРСР. Нинішній президент, він же Верховний головнокомандувач ЗС України, вже виявив готовність боротися з дискримінацією за статевою ознакою. Принаймні, в "Національній програмі Україна — НАТО", затвердженій Зеленським у травні 2021 року забезпечення чоловіків та жінок в секторі безпеки та оборони країни рівними правами і можливостями фігурує як одна з пріоритетних цілей.

У власних програмних документах Північноатлантичного альянсу гендерна рівність виділена як одна з основних цінностей. Передбачається, що держави, які претендують на членство, повинні її розділяти. Зрозуміло, що йдеться про країни з дуже різним історичним бекграундом. Наївно було б припускати, що в Туреччині, Албанії та Греції на питання гендерної дискримінації дивляться так само, як в США, Франції і Великобританії — світових лідерах за рівнем розвитку жіночого правозахисного руху. Та й відмінності в менталітеті позначаються. Відповідно, і уявлення про те, як на практиці має виглядати рівність чоловіків і жінок у структурах збройних сил, у вищого армійського керівництва держав можуть не збігатися.

Показові цифри

Саме для того, щоб у таких делікатних питаннях не було розбіжностей, створені Комітет НАТО з гендерних питань і структура IMS GENAD. Назва останньої — акронім від The International Military Staff Office of the Gender Advisor — найчастіше перекладають як "Міжнародний офіс радника з гендерних питань". Ця структура на постійній основі моніторить показники, що дозволяють зробити висновки про психологічний клімат в організаціях оборонної сфери і про ступінь комфортності перебування жінок на службі у збройних силах країн, чиє керівництво заявляє, що вони поділяють цінності НАТО. Зрозуміло, моніторинг проводять і в Україні, яка вже декларує намір привести власні силові структури у відповідність зі стандартами Альянсу.

Зараз жінки складають 22,5% вищого керівництва НАТО, 37,2% від загального числа військових, які служать у власних структурах Альянсу, і 43,9% цивільного персоналу. Закономірно, що одним з показників, які IMS GENAD відстежує в країнах, що претендують на партнерство або членство в Альянсі, є питома вага жінок на різних поверхах армійської ієрархії. Якщо говорити тільки про загальну кількість жінок-військовослужбовців, то до українського армійського керівництва претензій бути не повинно. У 2019, за даними Головного кадрового управління Генштабу, їх було 27 074 з 250-тисячного особового складу Збройних сил. Тут показове навіть не саме число, а очевидна позитивна динаміка: у не такому вже далекому 2008-му в армії служило всього 1800 жінок, так що п'ятнадцятикратне зростання за 11 років виглядає дуже переконливо. Але якщо з прийомом жінок до ЗС справи йдуть непогано, то з просуванням по службі — біда. У тому ж 2019-му жінок — вищих офіцерів було всього 949.

У новій "Національній програмі" окремим пунктом винесено створення ефективної недискримінативної системи підбору кадрів і просування по службі для чоловіків і жінок. Здійснимо це тільки за умови, що кадрові рішення будуть приймати люди, позбавлені гендерних стереотипів. Іншими словами, нинішні керівники структурних підрозділів ЗС повинні або втратити досить важливу частину своїх повноважень, або повністю переглянути традиційні уявлення про соціальні ролі чоловіків і жінок. Те й інше в українських реаліях однаково неправдоподібно.

Нульова толерантність

Ще один вкрай заскладний пункт програми — викорінення сексуальних домагань в армії і проведення політики нульової толерантності до будь-яких видів гендерного насильства (тобто не тільки до сексуального і навіть не тільки до фізичного). Теоретично це повинно означати не просто суворе покарання для ґвалтівників в погонах і тих, хто зловживає повноваженнями, щоб домагатися сексу з підлеглими жінками, але і неможливість виказати зневажливе ставлення до жінки на службі або якось підкреслити, що вона менш цінна для армії через статеву приналежність. Складається враження, що люди, які розробляли для глави держави текст програми, списали пункт про нульову толерантність із звітних документів НАТО.

Саме по собі це формулювання звучить окриляюче, але на тлі українських реалій здається злою насмішкою. Взяти хоча б сумну історію Вікторії Сікал, яка служила в чині лейтенанта і заявила про те, що піддавалася відкритим сексуальним домаганням з боку її тодішнього начальника, полковника Віктора Іванова. Справа набула належного розголосу, про неї писали навіть у The New York Times, що вже казати про українські медіа, але до суду вона так і не дійшла, хоча в тій же частині знайшлося ще кілька жертв, готових приєднатися до звинувачення. В результаті Вікторії Сікал довелося піти з армії, а її імовірний кривдник залишився на службі і навіть отримав призначення в Київ. На думку обвинувачки, військова прокуратура навмисне затягує такі справи, поки не закінчиться передбачений законом термін для притягнення до кримінальної відповідальності. Ще дивніше те, що сексуальний скандал не пошкодив військову кар'єру Іванова.

Нова національна програма передбачає розробку та затвердження механізмів реагування на випадки сексуальних домагань та інших видів гендерно орієнтованого насильства, а також навчання особового складу з цих питань. Звучить так, ніби хтось збирається читати дорослим чоловікам лекції про те, що жінка має право сказати "ні". Роз'яснювальна робота — це, звичайно, добре, але для початку хід варто було б дати вже існуючим справам про домагання. Кілька реальних вироків зробили б подальші роз'яснення набагато переконливішими.