Незваний гість. Чому Україну не запросили на саміт НАТО і про що говоритимуть за її спиною

штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, емблема нато
Фото: УНІАН

Експерти назвали Фокусу три причини, через які Північноатлантичний альянс не готовий до предметної розмови з Україною.

14 червня в Брюсселі відбудеться 33-й саміт глав держав та урядів країн-учасниць Північноатлантичного договору (НАТО). Зустріч буде закритою. На ній обговорять стратегію Альянсу до 2030 року. На порядку денному — внутрішні проблеми: відносини з Китаєм, кібербезпека, трансатлантична єдність. До того ж це перша зустріч такого рівня для нового президента США Джо Байдена, важливо нормалізувати атмосферу всередині НАТО після Дональда Трампа.

Ні Україну, ні Грузію на саміт не запросили, хоча країни могли бути цікаві Альянсу в контексті загроз із боку Росії. Відносини з Кремлем також будуть темою саміту. Чому НАТО не знайшов формату участі української сторони на тлі російської агресії в регіоні, не розуміє міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба: "Офіційно посилаються на закритий формат. Неофіційно — через небажання саме на цьому етапі посилати сигнали, які будуть якось не так витлумачені в Москві".

Політика закритих дверей

План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) Україна хотіла отримати ще в 2008 році на Бухарестському саміті, але їй відмовили. Після 2014 року розмови про євроатлантичні перспективи України активізувалися, відповідний курс закріпили в Конституції. Незадовго до червневого саміту в провладних колах сподівалися, що 2021 рік — найкращий час для отримання ПДЧ, але в травні стало зрозуміло, що таке навряд чи можливо. Віце-прем'єрці з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ользі Стефанішиній в Брюссель повідомили, що до предметної розмови Альянс не готовий, незважаючи на декларовану політику відкритих дверей. На те є кілька причин.

Саміт НАТО 14 червня — тільки для союзників, тому в Брюссель не запросили представників України або Грузії

Перша: серед членів НАТО немає єдиної позиції в питанні надання Україні ПДЧ. За виступають східні сусіди України, наприклад Польща. Її президент Анджей Дуда припускав, що в Брюсселі обговорять дорожню карту вступу України в НАТО. Проти, як і раніше, Німеччина і Франція, а ще Італія і Греція — через небажання загострювати відносини з Росією.

"Ескалація на Донбасі та рішення РФ зосереджувати армію на кордонах з Україною були натяком Альянсу, що говорити про євроатлантичні прагнення з Україною не варто. У НАТО зважують всі ризики і можливості, там добре розуміють, що на цьому етапі ПДЧ для України РФ може розглядатися як привід для подальшої військової ескалації. Кому потрібна війна в Європі?!" — каже політолог Петро Олещук.

Друга причина: в Альянсі все ще не бачать, як країна, яка воює з Росією, може посилити безпеку НАТО.

"Там сумніваються в стійкості України та нашій готовності йти шляхом НАТО, коли РФ послідовно намагається зруйнувати українську державність, щоб ми не потрапили в НАТО", — пояснює Фокусу Павло Клімкін, ексміністр закордонних справ.

Йенс Столтенберг, Володимир Зеленський, Україна і НАТО
Сумніви УКРАЇНИ. У розумінні Альянсу курс в НАТО не може залежати від настроїв її лідерів
Фото: Getty Images

Третя причина: позиція США. Хоча від представників нової адміністрації Байдена лунають заяви на підтримку України, про наші північноатлантичні перспективи там мовчать. Для Білого дому зараз куди важливіше відновити світовий порядок і баланс сил. Тому під час візиту держсекретаря США Ентоні Блінкена до Києва тема НАТО не звучала.

"Зустрічі проходили на тлі загострення на Донбасі та зосередження російських військ на кордоні. У такій ситуації з боку США було б дуже непередбачливо говорити про НАТО й дратувати Росію. Нині триває стратегічна пауза перед зустріччю Володимира Путіна і Джо Байдена", — продовжує Олещук. З цієї причини Блінкен акцентував увагу лише на необхідності проводити політичні й економічні реформи в Україні.

Важливо
Брат біля воріт. Як Україна може використовувати статус партнера НАТО у протистоянні з Путіним

Ще одна причина — позиція української влади. Незважаючи на те, що після окупації Криму і початку війни на Донбасі українці як ніколи раніше підтримують вступ до НАТО [за даними Міжнародного республіканського інституту, за виступають 48% опитаних], офіційний Київ щоразу сумнівається. Президент Володимир Зеленський раніше говорив, що НАТО не на порядку денному, але після усвідомлення неможливості самостійно врегулювати конфлікт на Донбасі заявив, що набуття повноправного членства в НАТО — стратегічний курс України.

Тарас Чорновіл, аналітик, у минулому перший заступник голови парламентського Комітету у закордонних справах, згадує зустріч лідерів НАТО в Лондоні 3 грудня 2019 року: "Україна її проігнорувала — не поїхав ні президент, ні навіть міністр закордонних справ, хоча МЗС отримало запрошення від організаторів. Це був демарш Зеленського, який в Альянсі чітко оцінили". Тоді НАТО підтвердив євроатлантичні перспективи Грузії [країна була представлена в Лондоні на рівні глави МЗС Давида Залкаліані], вказавши, що їх реалізація можлива найближчим часом.

"У той день стався поділ євроатлантичних устремлінь України та Грузії. Що стосується України, то, щоб не посилати її далеко, в Альянсі сказали, мовляв, двері для України відкриті, якщо країна визначиться зі своїм бажанням вступати в НАТО", — уточнює Чорновіл. Важливий і той факт, що протягом двох років Україна не може призначити посла при НАТО. Що свідчить про несерйозність намірів нашої країни, адже тимчасовий виконувач обов'язків глави місії не має необхідних повноважень. У розумінні Альянсу курс в НАТО не може залежати від настроїв її лідерів. Незалежно від того, хто при владі, курс повинен залишатися незмінним.

Позиція Росії

Говорячи про євроатлантичні прагнення України, потрібно пам'ятати про РФ.

"До 2014 року вона щоразу повторювала, що НАТО обіцяв Росії не розширюватися на схід. Більш того, в деяких владних колах Заходу Кремлю вдалося сформувати думку, що Росія має право на побоювання у зв'язку з можливим розширенням НАТО, — говорить Костянтин Машовець, координатор проекту "Інформаційний опір". — Але насправді в Альянсі цього Росії ніхто не обіцяв, а розмови про небезпеку безпідставні: за всю історію існування НАТО Альянс ніколи першим не застосовував силу".

Якщо ПДЧ зараз неможливий, то потрібно демонструвати успіхи в його виконанні, наближаючись до Альянсу без формального надання. НАТО — питання не найближчого майбутнього, а середньострокового

дипломат
Павло Клімкін

Нині Росія діє, застосовуючи прямий шантаж і дезінформацію за допомогою окремих країн-членів НАТО. Так, лідери Угорщини заявляли, що блокуватимуть євроатлантичні устремління України, якщо та не внесе правки в закон про освіту, який безпеки взагалі не стосується. Паралельно РФ "годує" лобістів, готових підтримувати її в Європі. Наприклад, у Нідерландах під час референдуму про асоціацію України з ЄС, коли громадян цієї країни переконували, мовляв, не треба тиснути на Україну, вона ще не визначилася. Крім того, інформація про внутрішні скандали, зокрема плівкові, з'являлася на Заході. Всі такі моменти демонстрували, що Україна — ненадійний партнер.

"Росія залякує перспективою широкомасштабних військових дій в Європі після вступу України в НАТО, поширює ідею про Україну як про неповноцінну державу, яка несе в собі тільки загрозу, просуває теми про фашизм, нацизм", — зазначає Олещук. Й одразу ж додає, що аргументи Росії з часом тьмяніють: "Дискурс у країнах не тільки Східної, а й Західної Європи поступово змінюється. Все частіше говорять, що вступ України в ЄС і НАТО — справа часу".

Лінія України

"Україна з 1990-х років отримує та виконує завдання, і нас хвалять за результат. Однаково добре ми працювали при всіх президентах, починаючи з Леоніда Кучми", — вважає Чорновіл. У контексті підготовки до вступу в Альянс можна говорити про два процеси — військовий і політичний. Вони відбуваються паралельно і на різних швидкостях. Якщо на військовому ми дійсно спостерігаємо значний прогрес — українські військовослужбовці беруть участь в навчаннях НАТО, а Міноборони закуповує військові товари через Агентство НАТО, — то на політичному успіхи скромніші. І справа не тільки в позиції Росії — її агресія одночасно і знижує шанси на отримання ПДЧ, і допомагає утримувати Україну на порядку денному Альянсу. Проблема також власне в Україні, керівництво якої системно не демонструє бажання стати членом НАТО. А це треба робити.

Ескалація на Донбасі та рішення РФ зосереджувати армію на кордонах з Україною були натяком Альянсу, що говорити про євроатлантичні прагнення з Україною не варто

По-перше, на національному рівні.

"Можна застосовувати потрібний калібр в артилерійських системах, навчити офіцерів користуватися штабними процедурами, застосовуваними в країнах НАТО, і розмовної англійської, але не можна не звертати уваги на високий рівень економічної та політичної корупції, — вважає Машовець. — Всіма позитивними змінами в країні зараз користуються олігархи і фінансово-промислові групи. Змінюючи одне одного, вони фактично керують країною, визначаючи її зовнішньополітичний вектор. Бізнес більшості цих людей так чи інакше пов'язаний з російським. Не можна одночасно питати у Байдена, чому ми не в НАТО, й одразу ж доручати главі свого офісу організовувати зустріч із головним антагоністом Альянсу, щоб заглянути йому в очі".

По-друге, на міжнародному рівні потрібно заручатися підтримкою кожної з країн-учасниць Альянсу. Важливо переконати їх, що співпраця буде взаємовигідною.

"Треба розуміти, що втратить Франція або Німеччина від погіршення відносин з РФ і як ми це можемо компенсувати, — говорить Фокусу Єгор Чернєв, нардеп від "Слуги народу", член міжпарламентської ради Україна — НАТО та голова постійної делегації в Парламентській асамблеї НАТО. — Можливо, щодо "Північного потоку-2". Крім того, в особистих розмовах представники Німеччини кажуть, мовляв, винні перед Росією через Другу світову війну, тому іноді вони йдуть на поступки. А перед Україною ніхто не винен? На жаль, в цьому питанні Росія нас обходить в інформаційному просторі". Сенс таких переговорів у тому, щоб створити якусь критичну масу країн, для яких ідея вступу України в НАТО буде не маргінальною, а перспективною, про яку можна серйозно говорити.

План реформ

"Для України дуже важливо, щоб політика відкритих дверей не перетворилася на політику годування обіцянками, — говорить Дмитро Кулеба. — Пора відверто говорити з українським суспільством про те, що в питаннях євроатлантичної інтеграції м'яч не завжди знаходиться на українській стороні. Ми очікуємо пас від Альянсу".

Треба розуміти, що втратить Франція або Німеччина від погіршення відносин з РФ в разі зближення України з Альянсом, і як це ми можемо компенсувати

За відкритість і чесність виступають й експерти. Вони зазначають, що напередодні саміту НАТО розмови про ПДЧ для України і новина про те, що нашу країну на зустріч не запросили, суспільство сприйняло негативно. Зате російські ЗМІ почали розповідати, що Україну в НАТО бачити не хочуть.

"Завжди треба відповідально пояснювати українському суспільству, що ми можемо реалізувати, а що ні, не давати безпідставних надій, — говорить Павло Клімкін. — Якщо розуміємо, що ПДЧ зараз неможливий, то потрібно демонструвати успіхи в його виконанні, наближаючись до Альянсу без формального надання. Треба говорити не про бажання, а будувати політику на стратегічну перспективу. НАТО — це питання не найближчого майбутнього, а середньострокового".

Важливо
НАТО, олігархи та зовнішнє втручання: як пройшов візит держсекретаря США Блінкена до Києва
НАТО, олігархи та зовнішнє втручання: як пройшов візит держсекретаря США Блінкена до Києва

Що ж стосується результатів червневого саміту в Брюсселі, то відсутність представників України на саміті не означає, що про Україну там не скажуть вже. Уже відомо, що нашій країні запропонують новий формат співпраці, зокрема в Чорноморському регіоні, і нові програми військової допомоги.