Три головні зовнішні виклики України: проводити реформи, повертати кредити, боротися з агресією РФ

Україна та Захід: реформа обіцянок

"Міжнародники завжди вважали, що організація судової влади, її реформування — суверенна функція, вона не може бути предметом міжнародних договорів. Але в якийсь момент західні партнери зрозуміли, що все в Україні — від макроекономічної стабільності до прав людини — залежить від судових рішень, а українські суди здатні на багато що. Окружний адміністративний суд Києва — визнати націоналізацію ПриватБанку незаконною, Конституційний — зруйнувати антикорупційну інфраструктуру. Так виникла вимога провести реальну судову реформу", — говорить Михайло Жернаков, голова правління ГО "Фундація DEJURE".

Судова, антикорупційна та реформа корпоративного управління, а ще демілітаризація та деполітизація Служби безпеки України – за цими процесами уважно стежать на Заході, адже Україна сама пообіцяла провести зміни у цих сферах. Понад те, підписала документи. Про реформу судів йдеться у Меморандумі з Міжнародним валютним фондом та в угоді між президентами Володимиром Зеленським та Джо Байденом, підписаній у вересні 2021 року.

Після Революції гідності Україна задекларувала європейський та євроатлантичний вектори розвитку, а незабаром намір вступити до Європейського союзу та НАТО зафіксувала у Конституції.

"Західні партнери сказали: "Добре, якщо ви так вирішили — ми підтримаємо". Але ЄС і НАТО — це такий закритий клуб країн, де поважають права людини, не кидають активістів за ґрати ні за що, не забирають майно рейдерським шляхом. І якщо вам сюди — доведеться проводити реформи. Згодні?" І Україна погодилася, добровільно взявши на себе зобов'язання", — продовжує Жернаков. Крім перспектив вступу до НАТО та ЄС, Захід продовжив давати нам кредити та зацікавлений у їхньому поверненні.

Так з'явилися чіткі критерії, які нині хтось називає домашнім завданням для України, а хтось вимогами, адже західні партнери регулярно запитують про результати виконаної роботи.

"Звичайно, ніхто не каже, що всі вимоги ЄС і США є ідеальними та правильними, але інших немає, якщо ми говоримо про розвиток демократичної держави. Як немає й інших при вступі до НАТО. Якщо хочемо бути членом Альянсу, необхідно реформувати сектор безпеки — боротися з російською агентурою у владних кабінетах та впроваджувати стандарти НАТО", — наголошує Олександр Мусієнко, політичний аналітик. Він каже, що Захід діє за формулою: допоможіть нам допомогти вам.

Але, як виявилося, для України йти шляхом реформ — завдання не з легких. Усі сім років кожна з них супроводжувалася скандалами. Нинішня влада отримала у спадок від попередньої не лише незакінчену судову реформу, а й повільний перехід на стандарти НАТО та реформування оборонного сектору, небажання боротися з корупцією та карати корупціонерів, змінювати систему СБУ. Безліч політиків, чиновників, суддів відкрито протистояли змінам. Завжди були ті, хто говорив: поради Заходу для України неприйнятні, ми самі обираємо свій шлях. Але Україна зараз не у тих умовах, щоб діяти повністю самостійно. На сході країна-агресор, на заході готовий на компроміси посередник, за океаном дуже вимогливий союзник.

Союз Берліна та Москви. Як Росія намагається тиснути на Україну

У Росії як мінімум два важелі впливу на Україну. Перший – озброєна агресія. Росія загрожує новим повномасштабним вторгненням, якщо українська влада не беззаперечно виконуватиме мінські угоди. При цьому для шантажу вона відкрито використовує європейських партнерів, насамперед Німеччину та Францію.

"У контексті мінських домовленостей ще недавно тиск Німеччини був великий. Нині дещо знизився — уряд Ангели Меркель скоро зміниться. Як поводитиметься наступний, Олафа Шольца, невідомо. У Франції свої проблеми, але вона завжди підігравала ФРН, навряд це зміниться. Але очевидно, що зусиль цих двох країн в українському питанні для Росії вже недостатньо. Як тільки Москва зауважила, що Берлін і Париж не справляються, вона оприлюднила листування міністрів закордонних справ "нормандської четвірки" щодо Мінська. Очевидно, росіяни шукають інший варіант тиску на Україну", — каже Михайло Гончар, президент Центру глобалістики "Стратегія XXI", експерт із питань енергетичної безпеки.

І це газовий шантаж. Німеччина часів канцлера Ангели Меркель обрала варіант підіграти і вашим, і нашим. Тобто побудувати та запустити "Північний потік-2" та зберегти транзит через Україну. Але насправді такий підхід оманливий: "Північний потік-2" створювався для того, щоб припинити транзит через Україну. І це спільне рішення Німеччини та Росії, реалізацію якого можна лише відтермінувати.

"А інакше чому це Німеччина раптом вирішила застерегти США, надіславши таємного листа з вимогою не вводити санкцій? Берлін грає роль проксіагента для Москви, її надійного союзника: бере на себе левову частку лобістської роботи на найвищому рівні, — продовжує Гончар. — А ще діє за шаблоном РФ: якщо не може схилити партнера до прийняття вигідного для тебе рішення — щоб Україна перестала чинити опір реалізації проєкту "Північний потік-2", — його необхідно купити, за €175 млн. Саме стільки Німеччина обіцяє внести до фонду розвитку зеленої енергетики в Україні. При цьому не хоче говорити, що після відмови від транзиту втрати України становитимуть не сотні мільйонів, а десятки мільярдів євро".

Протистояти такому альянсу для України завдання не з легких. Владі доводиться не лише зміцнювати та озброювати армію, домовлятися з європейськими колегами, а й шукати підтримки у США.

Роль Вашингтону. Як США підтримують Україну

На цьому тлі заяви з Вашингтона виглядають найлояльніше до України. Незважаючи на особисті контакти двох президентів, Джо Байдена та Володимира Путіна, та обговорення світових проблем на кшталт: зміни клімату чи кібербезпеки, США продовжують називати Росію однією з загроз. Саме американська розвідка першою заявила про скупчення військ на кордоні з Україною та можливе повномасштабне вторгнення на початку наступного року, а політики — про підтримку України: дипломатичну, фінансову та військову. Крім того, Вашингтон ніколи жорстко не говорив про необхідність виконувати мінські угоди — там розуміють, що вони не просто невдалі, їх неможливо реалізувати.

У такому підході США, з одного боку, немає нічого дивного, Україна — у сфері їхніх геополітичних інтересів, підтримувати нашу країну Вашингтон не припинить, навіть якщо Україна погано виконуватиме домашнє завдання, зазначають експерти.

"Якщо Україна не виконуватиме обіцянок і проводитиме реформи, то США не відвернуться від неї, як від Афганістану, — каже Володимир Дубовик, доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова. — Але рівень довіри до української влади може знизитися, а політика надання допомоги на реформи — змінитись. Що ж до підтримки у сфері оборони та безпеки, то вона залишиться". І все ж рівень підтримки завжди може бути вищим, якщо Україна демонструватиме прогрес у реформах, насамперед — в антикорупційній.