Співпраця з ворогом. Як вербують та як карають навідників російських ракетних ударів на Україну

"СБУ затримала навідника російських ракет, коли він встановлював GPS-маячок на об’єкт залізниці", "Зливав інформацію знайомій з Краснодару, а вона – окупантам: у Кривому Розі затримали "спостерігача" за бойовою авіацією ЗСУ", "На Сумщині прихильниця Росії допомагала окупантам готувати прорив кордону". Подібних повідомлень у мережі можна знайти десятки. За останній рік Офіс генерального прокурора оголосив близько сотні підозр громадянам України, які повідомляли у мережі про пересування українських сил оборони для наведення російських ракет. Як правило, СБУ вказує схожу інформацію: завербували росіяни, ймовірно, через знайомих людей, планували отримувати матеріальну нагороду за інформацію, а потім виїхати з України.

Яка логіка законодавця?

Відео влучання російської ракети 20 березня 2022 року у будівлю торгово-розважального центру "Ретровіль" у Києві облетіла мережу. Російські військові назвали центр "складом боєприпасів" та місцем розміщення систем залпового вогню. Згодом стало зрозуміло, що дані про локацію ворог міг отримати завдяки публікації у TikTok відео пересування техніки ЗСУ. Вже наступного дня чоловіка було затримано.

Після цього випадку Верховна Рада запровадила кримінальну відповідальність за фото- та відеознімання переміщень Збройних сил України та наслідків їх роботи. 24 березня 2022 року депутати проголосували за законопроєкт №7189. Так у Кримінальному кодексі з’явилась стаття 114-2 – несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану. Тоді депутати зауважили, що інформація про переміщення сил оборони ширилась мережами, і нею користувалися вороги.

За порушення цієї норми нині передбачено суворе покарання: позбавлення волі на строк від 3-х до 8-ти років. Головна підстава для притягнення підозрюваних до відповідальності – факт відсутності розміщення чи поширення цієї інформації самими силами оборони. Якщо ж інформація потрапляє до держави-агресорки, її свідомо для неї передають, то термін покарання збільшується – з 8 до 12 років.

Експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапівін говорить, що за рік зафіксовано близько 150 таких випадків. Він зазначає, що кількість невелика, хоча випадків поширення інформації у соцмережах значно більше. Зокрема, й журналісти зловживають нею.

"Не відомо, що робити з вибірковістю. Поширюють інформацію в соцмережах дуже багато людей, відстежити всіх неможливо, але як обирати, кого саме за це карати", – зауважує він у коментарі Фокусу.

При цьому, коментуючи практику застосування статті, експерт говорить, що вона передбачає достатньо високі санкції – від 3 до 8 років.

"Можна було б ввести м’якіші санкції, тобто якийсь кримінальний штраф. Наразі суди вимушені давати або реальне позбавлення волі або умовне позбавлення волі. Але оскільки ця стаття у розділі злочинів проти основ національної безпеки, не всі судді готові засуджувати умовно. Мені здається, якби розмір санкцій було зменшено, то ця стаття ще активніше б застосовувалась, і, можливо, мала б кращий ефект для збереження інформаційної тиші при роботі українсько ППО", – додає він

Крапівін пояснює: наразі логіка законодавця така, що чим вище санкція, тим більше боятимуться люди, а отже й превенція більша. "Але наука кримінологія зазвичай каже про зворотне. Важливо не так розмір санкції, як невідворотність покарання. Тобто краще менша санкція, але частіше притягнення до відповідальності, ніж коли санкції чи штрафи високі, а люди бачать, що їх застосовують рідко, – пояснює Крапівін. ­– Я за те, щоб був більший набір санкцій, тоді це матиме більший стримувальний ефект, ніж зараз. Мені здається, що якби ми мали не 150 проваджень, а 10 тисяч, стосовно всіх, хто в інстаграмі та фейсбуці щось виклав, і вони б платили величезні штрафи, які б вимірювались десятками і сотнями тисяч гривень, люди б менше постили таку інформацію".

Яке покарання за розголошення інформації на користь ворога?

Але наразі більшість випадків оголошення підозр та засудження за ст. 114-2 стосуються не випадкового розголошення інформації, а навмисних дій на користь ворога.

Наприклад, 5 вересня суд першої інстанції виніс вирок – 11 років позбавлення волі жінці, яку визнано винною у тому, що навесні 2022 року вона коригувала повітряні атаки росіян на Харків. Як йдеться у повідомленні СБУ, за її наведенням окупанти здійснювали ракетні удари по житлових масивах обласного центру, внаслідок чого загинули мирні мешканці.

Жінкою, про яку йдеться, є 30-річна Дар’я Кригіна. Її після затримання впізнали аналітики Харківського антикорупційного центру. Кригіна народилась на Луганщині, працювала у маркетинговій агенції на території окупованого Луганська, після початку війни у 2014 році їздила до Ялти та Москви. На момент повномасштабного вторгнення Дар’я жила у Харкові. "Тоді вона написала в соціальних мережах, що знайшла плюси в обстановці", – кажуть в Харківському антикорштабі. Як встановило слідство, вже тоді російські спецслужби залучили її до співпраці.

Під час судового засідання прокурор Володимир Лимар говорив, що у квартирі підозрюваної при обшуку знайшли мобільний телефон з месенджерами. За допомогою текстових повідомлень Кригіна переписувалась у Telegram зі своїм дядьком Сергієм Олексійовичем, який мешкає в окупованому Антрациті та Луганську. Слідство стверджує, що він відкрито підтримує агресію проти України та сприяє їй.

Свою провину Кригіна не визнала, а її адвокат Микола Стасовський взагалі вважає докази СБУ сфальсифікованими. На одному із засідань обвинувачена розповіла, що коли перебувала в СІЗО, їй пропонували обмін, але вона відмовилась. "Я громадянка України, проживаю на території України, в місті Харкові з 2010 року. Я не є навіть переселенкою. Я одразу переїхала сюди, коли вступила до вищого навчального закладу", – сказала вона. Проте суд визнав її винною, Кригіна має право подати протягом 30 днів апеляцію.

Які особливості захисту в справах наведення?

Справ по ст. 114-2 стає все більше у практиці харківського адвоката Дмитра Ципліцького. Він говорить Фокусу, що подібні кейси, як правило, потрапляють до адвокатів, які практикують у системі безоплатної правової допомоги, тобто державних адвокатів.

"Ця стаття з’явилась вже після повномасштабного вторгнення. Ті люди, які затримуються, підозрюються, звинувачуються, а потім засуджуються, і часто в незалежності від презумпції невинуватості – бо їх вже до затримання назвали зрадниками", – говорить він.

Ципліцький стверджує, що адвокати не хочуть братися за подібні справи, бо порушується одна з фундаментальних гарантій адвокатської діяльності. "Суспільство вважає, що адвокат, захищаючи таку людину, сам розділяє ці погляди, – Проте адвокати, які уклали контракт з центром безоплатної правової допомоги, зобов’язані брати всі справи та працювати. Хоча, звісно, є випадки відмови. Нечасто коли поважаючий себе адвокат, з ім’ям і досвідом будуть братись за таку токсичну справу. Ця токсичність може вплинути на репутацію, ставлення в суспільстві, яке не розуміє, як так можна – захищати навідників. Мало хто розуміє, що право на захист має кожен – вбивця, ґвалтівник, наркоторговець".

Юрист, згадуючи свою практики, говорить кого доводилося захищати: і випадкових інформаторів, і тих, хто діяв з умислом.

"Незнання закону не звільняє від відповідальності. Закон був прийнятий порівняно нещодавно, але багато хто про нього не знає. Й інколи буває, коли люди, не маючи на меті скоювати правопорушення, стають підозрюваними та обвинуваченими в таких справах, – розповідає він. – Нині розвинуті технології, всі користуються кількома месенджерами. Багато людей, спілкуючись між собою, з родичами, банально через цікавість, переживання та незнання діляться інформацією. У мене є і були справи, де я вважаю, що людина через якусь тупість та незнання це робила. Вона передавала фото в месенджерах, смс-повідомленнях. І це вже можна розцінити як злочин. А потім до неї приходили вже з обшуком. З потужними обшуками в присутності "Альфи", СБУ, силовою підтримкою. У неї запитують, навіщо ти це робив? А вона відповідає: "Я ж куму скидав!". Уточнюють, де кум. А кум у Херсоні, тоді ще окупованому".

Дмитро говорить, що підозрювані особи часто говорять, що просто хотіли розповісти, що відбувається навкруги.

Але у більшості випадків слідчі вже мають докази скоєння правопорушення.

"Варто розуміти, що не кожна особа, яку затримують, якій пред’являють підозру, а потім обвинувачують, по факту в мізках, в душі є сепаратистом, прихильником руського миру чи злочинцем. Але СБУ такими фактами, особливо на початку, зловживало, користуючись необережністю, намагалась виконати певний показник по затриманнях, оголошених підозрах та кількості справ у суді", – продовжує він та додає, що впевнений, вивчивши кожну свою справу, можна знайти безліч людей, які не мали на меті зашкодити ані державі, ані армії і є позитивними громадянами, які просто стали заручниками цих обставин.

Зараз, за спостереженнями адвоката, через постійні повідомлення про затримання, більшість стає більш обережними, не викладають у мережу наслідки обстрілів та роботи української ППО.

У той же час Дмитро Ципліцький згадує про випадки цілеспрямованої роботи на ворога, коли громадяни через обіцянки матеріальної винагороди або ідейні переконання ділилися з тією стороною інформацією.

"Зазвичай, йдеться про копійки – 5-30 тисяч гривень. У практиці було геть незрозумілі випадки, коли особа, проживаючи в маленькому селі, де після виїзду майже не залишилось нікого, давала наводки на об’єкти, в які потім були влучання, і розташовувалися вони у кілометрі від її хати. Я запитував, чим вона думала. Виявилося, їй казали, що летітиме, а вона може сидіти у підвалі. Ця людина була цілеспрямованим сепаратистом", – зауважує адвокат.

Проблеми застосування статті Кримінального кодексу

Юристи говорять, що у більшості справ доказова база – це інформація із соцмереж та месенджерів. У 99,9% передавання інформації відбувається телекомунікаційними засобами – телефоном, інтернетом, месенджерами та електронними поштою. Тобто доказами, які можуть бути вилучені в ході обшуку: мобільні телефони та техніка, де зберігаються первинні сліди такого листування. А ще комп’ютерно-технічна експертиза. Остання доводить що з конкретного ноутбука, який перебував у конкретному помешканні, з наданням послуг конкретним провайдером, були написані конкретні листи.

Але проблема у тому, що електронні докази досить легко підробити. "Усі ті, кого мені довелось захищати, беззаперечно визнавали, що вони самі скоїли злочин. Тому не було необхідності призначати багато технічних експертиз. Але така проблема існує", – говорить адвокат Ципліцький.

Також у справах можуть бути покази свідків. Проте вони є не завжди. Іноді людина афішує свою діяльність серед родичів, а іноді діє максимально законспіровано. Але слідчі знаходять інших. Деякі з них можуть перебувати на окупованих територіях. "Але якимось чином вони з’являються на підконтрольних Україні. Органи досудового слідства можуть допитувати такого свідка на відео, а потім використовувати ці свідчення у суді. Сторона захисту іноді не має можливості добратися до свідка і допитати його. Зараз в одній справі у мене така ситуація: свідки є, вони на окупованій території, і хоча суд задовольним клопотання адвоката про допит особи в якості свідка, але фізично вони не можуть бути присутні у залі суду", – пояснює юрист.

У подібних справах прокурори у суді намагаються довести, що в таких справах є поширення не між братами, кумами, а саме представниками збройних формувань, спецслужб і таке інше. Але в ФСБ ніхто не дасть відповідь на запит прокурора, чи знають там якусь конкретну людину.

"Я помітив таку практику, що у справах з’явилися імена якихось фсбешників та посилання на сайт "Миротворець". Деякі правоохоронці розуміють, що є якийсь телефон, але не розуміють, з ким велось спілкування, але по переписці бачать, що це представник країни-агресора, він її вербував. Йому придумують якесь прізвище, ім’я, по батькові, вносять дані у базу "Миротворець". Ця база є умовною, для внесення інформації у неї не потрібно надавати ані паролів, ані кодів. А потім у суді демонструють "протокол огляду" сайту, говорять, що за даними з цієї бази, конкретний номер належить конкретному фсбшнику. І на жаль суди ці витяги і протоколи огляду сайту "Миротворець" приймають як докази. Я поважаю наші органи, там є багато фахівців, але є нечисті на руку працівники, які так зловживають, аби зробити показник".

Як потрапляють в обмінний фонд

"Багато тих, хто був у мене, ще на стадії досудового розслідування, після свого затримання в один голос кричали: "Ми хочемо на обмін!", маючи на увазі, що бажають бути переданими до РФ. Тобто всі вони так чи інакше, в тій чи іншій мірі – причетні до злочинів, які їм інкримінуються, – говорить адвокат Дмитро Ципліцький. – У мене питання тільки по одному хлопцю, на мій погляд він "ждун" і те, що він розповідав, було сфальсифіковано. Він казав, що не хоче їхати в РФ. Усі інші писали заяви на обмін".

Юрист додає, що на обмін можуть йти лише ті, у кого є вирок українського суду. Наразі неможливо, затримавши особу, або просто пред’явивши їй підозру, обміняти. Але були випадки, коли міняли до набрання вироку законної сили. Вони всі зголошуються на спрощену процедуру розгляду.

"Коли такі люди погоджуються на обмін, неюридичною мовою скажу, це добре. В обмін на 30-40 куплених негромадян України, осіб без української душі, ми можемо повернути своїх хлопців та дівчат. Багато хто з тих, хто прагне піти на обмін, щиро вірять, що там їм буде краще", – підсумовує адвокат. Він зазначає, що і декого з його колишніх підзахисних вже обміняли.