Трибунал для Путіна. Чому вирок президенту РФ зробить неможливими перемовини про мир з ним

Фактично від початку повномасштабного вторгнення Україна просуває ідею створення спеціального суду або трибуналу щодо злочину агресії. За задумом, на лаві підсудних мають опинитися не тільки командири, які планували конкретні операції, а й російська владна верхівка, зокрема, президент РФ Володимир Путін, котрий є верховним головнокомандувачем збройних сил РФ й віддавав накази. І суд має розпочатися не чекаючи завершення війни та зняття заборони судового переслідування — тобто втрати імунітету найвищого керівництва РФ.

Іншими словами, Україна наполягає, що світ має мобілізуватися та об’єднатися задля покарання міжнародних злочинців усіх рівнів уже зараз.

Саме про це весь цей час говорив заступник голови Офісу президента Андрій Смирнов та посол з особливих доручень МЗС Антон Кориневич, які і є головними спікерами від України щодо створення відповідного трибуналу.

Варто нагадати, що злочин агресії — один із чотирьох міжнародних злочинів, серед яких є ще воєнні, злочини проти людяності, геноцид. Україна зупинилась на ньому через те, що він найлегший для доведення. Для цього не потрібно збирати безліч доказів. Можна взяти до уваги лише ті докази, які на поверхні — наказ президента Росії Володимира Путіна про початок "спеціальної воєнної операції" в Україні, тобто початку ведення агресивної війни, а також низку публічних заяв найвищого політичного керівництва Росії та самі факти повітряних обстрілів або окупації. Тому обвинувачення може бути підготовлене за декілька місяців й необхідно підготувати ордери на арешт, адже злочин агресії по суті є злочином проти миру, як його назвали на Нюрнберзькому процесі. А далі — розпочати досить швидкий процес. А вирок може прозвучати вже незабаром. І він матиме політичні наслідки — з Путіним як президентом РФ перемовини про мир в Україні ніхто вести не зможе.

Чому в наявних судових інстанціях глухий кут

Проте весь цей час ця українська ідея не знаходила підтримки у міжнародних партнерів.

• По-перше, всім відомо, що злочин агресії — в юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС), інстанції, яку було створено на основі Римського статуту, ухваленого у 1998 році. Також МКС має мандат на розгляд інших найтяжчих міжнародних злочинів. Учасниками "римського клубу" є 123 держави світу.

Але у випадку України МКС не може взятися за справу, адже Україна, хоча і підписала Римський статут, але досі не ратифікувала його. Росія ж не так давно відкликала свій підпис. А відповідно до так званих Кампальських поправок до Римського статуту, для розгляду в МКС потрібно, щоб держава, яка здійснила напад, ратифікувала Римський статут і ці поправки.

Ці поправки є свідченням того, як держави-учасниці Римського статуту обережно підходять до надання МКС повноважень відкрити справу за злочином агресії, адже лише 45 із 123 країн-учасниць Римського статуту погодилися і ратифікували ці зміни.

Звісно, можна було б внести зміни до статуту, щоб спростити процедуру розгляду МКС справ щодо агресії. Але цей процес був би тривалим, а Україна чекати не може.

Не ратифікувати поправки, але розпочати процес, можна було б у випадку ухвалення спеціального подання до МКС Ради Безпеки ООН. Проте цей варіант також не є можливим. Росія є постійним членом Радбезу та заблокує цю ініціативу.

• По-друге, злочин агресії теоретично міг би розглядати інший спеціально створений суд. Але для його створення також необхідна підтримка Ради Безпеки ООН, що наразі, без реформи ООН, організації, яка очевидно не може впоратися із своїм основним завданням — підтриманням миру та безпеки у світі, також неможливо.

Україна зауважувала, що можна провести рішення і через Генеральну асамблею ООН, щоб більшість країн-учасниць підтримали створення трибуналу щодо агресії. Але це б була б радше декларація, оскільки рішення Генасамблеї не обов’язкове для виконання — вона є дорадчим органом, тож і подальші рішення такого суду можуть бути сумнівно легітимними, країни можуть відмовитись виконувати їх, що підриватиме систему ООН. До того ж є ще одна очевидна причина відмови від такого варіанту — це не створення прецеденту зі створення політично сильної інституції в обхід Радбезу ООН.

У такій ситуації світ намагався знайти рішення. Одне з них — створити гібридний трибунал, із залученням української судової системи. Україна рішуче виступала проти.

Політичний імунітет Путіна як аргумент

Водночас треба визнати, що проблеми щодо механізмів створення спеціального суду — другорядні. Провідними є політичні аргументи. І найважливіше те, що найвище політичне керівництво всіх країн має спеціальний імунітет, який порушувати ніхто на рівні ООН не налаштований у випадку засудження за агресію.

"Агресія — це злочин, за який судять осіб, які здійснюють контроль за політичними чи воєнними діями держави або керують ними під час планування, підготовки, ініціювання або вчинення акту агресії. Йдеться насамперед про вище керівництво країни, яка вчинила акт агресії, — говорить Фокусу адвокат, керуючий партнер в АО "Амбрела" Яковлєв Андрій. — Але вони мають так званий персональний імунітет від судового переслідування. Персональний імунітет припиняється після завершення строку перебування на посаді".

І це така концепція права. Ніхто її не хоче порушувати. Тому що сьогодні на лаві підсудних може опинитися чинний президент РФ за агресію в Україні, а завтра обвинуваченим може бути президент західної держави.

"Ми ж можемо допустити, що якість країни, що не підтримують Україну, за підтримки РФ можуть колись створити свій міжнародний трибунал. Тому найбільше, що хочуть держави — це зберегти наявну правову стабільність та визначеність", — додає адвокат.

Тобто у ситуації, коли Радбез ООН не може створити трибунал, Україна не ратифікувала Римський статут, а Росія відкликала свій підпис, створити спеціальний суд щодо агресії в нинішній системі неможливо. Якщо не вдаватися до різких змін. А до них, наголошуємо, світ не готовий.

Проте готовий на компроміси.

Можливі варіанти трибуналу для Путіна

• По-перше, Україна може користуватися перспективами МКС. Ця інстанція має всі можливості засудити президента Володимира Путіна. І оголошення ордера МКС на арешт Путіна, якого звинувачують у причетності до незаконної депортації українських дітей до Росії, є підтвердження тому, що існує політична воля щодо покарання його як воєнного злочинця. І що важливо — у МКС не діють імунітети. Тобто якщо після видачі ордера на арешт Путіна, він з’явиться в одній зі 123 країн-учасниць Римського статуту, його мають там заарештувати. І в Москві про це знають. Саме тому Володимир Путін не зміг поїхати на саміт БРІКС до Південної Африки.

Щоправда, важливо зауважити, що для МКС неприйнятні процеси in absentia, тобто заочні — обвинувачений має опинитися на лаві підсудних.

• По-друге, створити спеціальну окрему інстанцію для засудження інших російських керівників — тих, кого Україна не здатна сама покарати в межах національної системи правосуддя, а також тих, на кого не вистачить ресурсів МКС. І у цьому нині і є пропозиція міжнародних партнерів.

"Нам фактично кажуть, що можна створювати інстанцію та засуджувати інших. А це значить не тільки погодитися засуджувати інших, а й відмовитися від наших амбіцій засудити Путіна", — зауважує адвокат Яковлєв.

І така інстанція може бути створена у Нідерландах у Гаазі. Діятиме вона за нідерландським законодавством. Попередньо нідерландський уряд вже дав на це згоду. Ця країна сама є жертвою дій Росії, а також вже мала досвід розгляду справи щодо причетності Росії до збиття лайнера рейсу MH17 у 2014 році. До того ж у нідерландському праві є визначення злочину агресії, перенесене з Кампальського документа — країна одна з небагатьох ратифікувала договір.

На такий сценарій днями натякали під час міжнародної конференції "Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України. Справедливість має відбутися" у Києві. Заступник голови Офісу президента Андрій Смирнов наголосив, що основною, найбільш легітимною і дійсно авторитетною для України залишається модель створення міжнародного трибуналу на основі ухвалення резолюції Генасамблеї ООН та угоди між Україною та ООН.

"Доктрина міжнародного права перебуває в заручниках у глобальної політики, у геополітики. І окремі наші партнери побоюються, що цей прецедент буде використаний проти них, бо вони також проводять воєнні кампанії за кордоном. І про це треба чесно говорити", — заявив Смирнов. Іншими словами, він констатував: українська ідея не була підтримана, бо є побоювання, що "за російською схемою" можуть бути покорені й інші.

Водночас Смирнов говорить: "Україна не погодиться на будь-який гібридний формат трибуналу, де розглядається його створення як частини української судової системи".

"Причин більш ніж достатньо: окрім необхідності внесення змін до Конституції України, що неможливо під час воєнного стану, ризик звуження юридичної оцінки злочину агресії до рівня збройного конфлікту двох країн очевидний. Злочин агресії, який вчиняє російське вище політичне та військове керівництво проти України, — це злочин проти всього цивілізованого світу. Нам не потрібне рішення трибуналу іменем України — воно потрібне іменем цивілізованого світу", — зазначив він.

Пошуки на межі компромісу

Нині говорять, що до створення спеціального суду у Гаазі має долучитися Рада Європи. На конференції в Україні виступав директор з юридичних консультацій та міжнародного публічного права Ради Європи Йорг Полякевич. Він зауважив, що Рада Європи може допомагати у запуску трибуналу — наприклад, у відборі суддів.

Наразі невідомо, як технічно буде створений цей суд. Можливо, рішення буде затверджено рішенням Ради Європи, а, можливо, міжурядовим договором України та Нідерландів, про що також зауважив Полякевич.

Найголовніша умова, щоб потім створення суду схвалила Генеральна асамблея ООН своїм окремим рішенням. І якщо його схвалять понад сто держав-членів ООН, то цей орган стане просто міжнародним.

І такий варіант є прийнятним для США — саме ця країна не є учасником Римського статуту через участь у конфліктах, а також головним противником швидкого засудження Путіна, сподіваючись на майбутні переговори. Там після вагань вирішили, що гібридний трибунал є можливим. У нещодавньому інтерв’ю виданню "Бабель" представниця Держдепу США з глобального кримінального правосуддя Бет ван Скаак сказала: "Якщо Україна створить інтернаціоналізований трибунал, ми можемо звернутися до Генасамблеї з проханням ухвалити резолюцію, яка заохочуватиме держави до пошуку шляхів співпраці з цією інституцією, закликатиме до відповідальності за агресивну війну і всі воєнні злочини. Я думаю, що отримати резолюцію Генасамблеї, яка б благословила цю ініціативу і заохочувала до співпраці, набагато легше, ніж отримати резолюцію, яка б фактично створила саму інституцію".

Такий спеціальний суд може стати не просто міжнародним, а достатньо легітимним. Адже легітимність суду за нинішніх обставин — важлива проблема. Адже зрозуміло, що сам процес, його рішення має бути визнане та виконане більшістю країн-членів ООН.

Що дає створення такого спецсуду, так це те, що спільна позиція про існування імунітету голів держав залишається незмінною. І вона не залежить від прізвища та вчинків конкретної особи. Тобто політично це означитиме, що Путін залишатиметься легітимним керманичам, як і прем’єр-міністр РФ Михайло Мішустін, а також голова МЗС Сергій Лавров. Тобто світ, а передусім США, воліють залишати їх легітимними задля початку подальших перемовин, зокрема й про мир в Україні.

"Якби Путіна назвати злочинцем, а надто швидко засудити заочно, то перемовини вести з ним буде неможливо", — зауважує Андрій Яковлєв. Він не відкидає варіант, що у цій історії йдеться не стільки про правосуддя, а скільки про метод тиску.

Тож повернемося до МКС. Яковлєв зазначає, що складно зрозуміти, чому українська влада вирішила зупинитися на злочині агресії, у той час, коли існують більш зрозумілі та очевидні шляхи доведення вини найвищого керівництва РФ у Міжнародному кримінальному суді. І цей процес вже запущено — ордер на арешт Путіна видано.

Звісно, було б набагато краще, якби Україна ратифікувала Римський статут, тобто могла впливати на політику Суду, а не бути стороннім спостерігачем. Проте наразі такої політичної волі в Україні немає, незважаючи на всі заклики та заяви. Аргумент "проти" ратифікації простий, хоча і не оголошується останні півтора року публічно, — це страх спроб засудження українських командирів у Гаазі за воєнні злочини. Ми ж всі розуміємо, що Росія, захоплюючи у полон військових, діючи на окупованих територіях, намагається зібрати докази таких. Звісно, до змісту та якості зібраних матеріалів виникають питання, але й світ не сприйматиме їх надалі, бо Росія не зарекомендувала себе як надійне джерело.

Важливо

Вирок для Путіна: Чому міжнародне правосуддя поки не може покарати диктатора