Помста Росії за Африку: чому Макрон хоче ввести війська в Україну та як далеко зайде

Несподіванка від Макрона: "Давайте визнаємо, відстаємо від графіка"

7 березня президент Франції Емманюель Макрон планує провести зустріч із лідерами партій, представлених у парламенті, присвячену "ситуації в Україні" — Єлисейський палац вже надіслав запрошення. Деталі зустрічі не оголошуються, але ймовірно, вона стосуватиметься майбутніх парламентських дебатів про співпрацю України та Франції у сфері безпеки.

Експерти думають, французький президент прагне заручитись широкою підтримкою всіх політичних партій у парламенті, а не одноосібно ухвалювати складні рішення. Він розуміє, що почує критику від крайньої правої Марін Ле Пен, проте впевнений, наразі має підтримку свого курсу у парламенті.

"Макрон усвідомив: жодна країна, коли вона одна, не може ефективно протистояти путінській експансії в Європі, тому швидко і оперативно зібрав форум, на який приїхало близько 20 глав держав та урядів, — говорить Фокусу експерт-міжнародник, колишній директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів України Вадим Трюхан. — Крім того, Франція намагається відігравати лідируючу роль, аби європейці з неї брали приклад".

Трюхан згадує зустріч, яку наприкінці лютого французький президент ініціював у Парижі. Вона організовувалась у дуже стислі терміни, але вдалося забезпечити присутність всіх головних країн-учасниць коаліції. Домовилися створити коаліцію далекобійних засобів ураження для України, у межах якої планується постачання ракет середньої та великої дальності, а також бомб. Тоді ж Макрон допустив відправку західних військ до України. Не зараз, а в майбутньому. Хоча й наголосив, що консенсусу серед союзників у цьому питанні немає.

"Багато людей, які сьогодні кажуть: "Ніколи, ніколи", були тими самими людьми, які два роки тому казали: "Ніяких танків, ніяких літаків, ніяких ракет дальнього радіуса дії", — пояснив Макрон. Та додав: "Давайте матимемо смирення визнати, що ми часто відставали від графіка на шість-дванадцять місяців. Це і було метою сьогоднішньої дискусії: все можливо, якщо це корисно для досягнення нашої мети".

До цього часу Франція ніколи не згадувала про варіант надсилання західних військ в Україну.

Чому західні лідери не в захваті від ініціатив Макрона

Заяву Макрона про можливість залучення французьких солдатів нещадно розкритикували представники як правих, так і лівих сил Франції. Лідер крайньо лівих Жан-Люк Меланшон назвав таке рішення "безумовним", голова соціалістичної партії Олів’є Фор зазначила, що президент "грається з вогнем".

Але найбільш радикальною була Марін Ле Пен. Вона заявила, що Макрон "грається у генерала" і "зробив ще один крок до війни, поставив під загрозу життя 70 мільйонів французів і насамперед наших збройних сил, уже розміщених у Східній Європі".

На ці слова Ле Пен під час засідання парламенту відреагував прем’єр Габріель Атталь. Він нагадав, що "ще два роки тому її партія виступала за військовий союз із Росією", додавши фразу: "Виникає питання, чи війська Путіна вже у Франції? Я кажу про вас і ваших соратників".

Натомість Макрон не отримав підтримку своєї ідеї про залучення військ і від союзників. США, Велика Британія, Німеччина, Італія та навіть Польща оголосили, що не розглядають залучення своїх солдатів до воєнних дій в Україні. Те саме повторив генсек НАТО Єнс Столтенберг — він відкинув можливість скерувати військових на територію України.

Зачепили слова Макрона і Москву. Речник Кремля Дмитро Пєсков традиційно заявив, що поява військ НАТО на території України призведе до прямого конфлікту Альянсу з РФ і ескалації ситуації.

"Реакція була дуже нервовою, — оцінює Трюхан. — Путін навіть у своєму зверненні до федеральних зборів згадав, не називаючи ім'я Макрона, сказавши, якщо європейські солдати будуть на російській землі, то вони використають ядерну зброю. Щоправда, невідомо яку землю він мав на увазі. Але погрожував усім. Нам важливо не залишатися наодинці з Путіним і щоб нас не розшматували. Якщо поруч з нами будуть європейці, а дай бог, після того, як вдасться досягти розуміння в Конгресі і знову у велику гру повернуться американці, в нас з'явиться шанс на перемогу".

Щоправда, критика з усіх боків досі ще не послабила риторику Макрона. Французький лідер повідомив, що планує провести дебати в Національній асамблеї й голосування щодо військової угоди з Україною, яку підписали два тижні тому, а його позиція щодо можливості введення західних військ в Україну є зваженою та продуманою.

Першість Франції або приниження Росією

Франція останнім часом як ніколи висловлює проактивну позицію щодо України, хоча ще нещодавно сумнівалась.

• По-перше, напередодні повномасштабного вторгнення Макрон намагався взяти на себе роль миротворця. 7 лютого 2022 року президент Франції відвідав Москву та зустрівся з президентом РФ Володимиром Путіним. Після шестигодинної розмови, лідери вийшли на пресконференцію, яка засвідчила, що консенсусу дійти не вдалося. Після Макрон полетів до Києва. Як ми знаємо, мирні ініціативи Макрона закінчилися повномасштабним вторгненням в Україну, а він так і не пробачив Путіну те, що той не дотримався обіцянок.
• По-друге, історія відносин Франції та України ніколи не була успішною. Французькі лідери до того намагалися, ніби, не помічати Україну та були нечастими гостями у Києві. Втім кожен такий візит відбувався у вирішальний момент. У 1998 році Жак Ширак був у Києві, хоча довгий час оминав українську столицю. Як кажуть експерти, шукав відповідь, чи Україна — не Росія. У лютому 2015-го, коли йшли бої у Дебальцевому, в Україну прилетів Франсуа Олланд, який якраз готувався до підписання так званих других мінських домовленостей.

"Наразі можна побачити розворот всієї французької політики", — говорить Фокусу президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар. Він наводить кілька основних причин зміни риторики.

• Перша — Франція традиційно вважала себе лідером континентальної Європи з геополітичним мисленням.

"Після Другої світової війни Франція намагалась грати в своїх інтересах та Європи. І з огляду на те, що відбувається у США, внутрішнє занурення та внутрішній контекст, в Єлесейському палаці вирішили, що з’явилось унікальне вікно можливостей Франції заявити про свої лідерські позиції, аби мобілізувати Європу на захист від агресії РФ. І це на тлі того, що США втрачає свою роль провідного західного лідера", — говорить Михайло Гончар.

• Друга — інтерконтинентальна суперечка. Франція, як й інші країни Європи, намагалися протистояти лідерству США, які наразі мають поразки на зовнішньо політичному фронті, зокрема, й коли йдеться про Україну.

"Можна говорити про брак лідерства у світі. Після того, як в США сталася доволі неочікувана внутрішньополітична криза, через яку вийшла затримка з допомогою Україні, хтось мав замінити собою зусилля США стосовно протистояння авторитаризму, — коментує й Вадим Трюхан. — З огляду на загрозу приходу до влади Трампа, який неодноразово заявляв про свої наміри не захищати ті європейські держави, які самі не можуть захистити свою безпеку, вийти з НАТО, багато хто почав замислюватись, а що ж далі та як себе захистити. Відтак французький лідер відчув, що Франція, а не тільки Німеччина, може грати на підтримку разом з іншими державами".

• Третя — особисті рахунки Франції з РФ, наприклад, щодо ситуації в Африці. Росія посунула Францію з традиційно франкомовних країн. До влади, за явної чи прихованої допомоги, прийшли ті режими, які мають антифранцузький, антизахідний характер. Що має не тільки політичні, а й економічні наслідки. "Наприклад, припинилося постачання уранової сировини з Нігеру, і Франція змушена шукати альтернативу. І це при тому, що Париж намагалась запобігти санкціям проти Росії в сфері енергоатому, бо Франція має співробітництво з Росатомом. Тож такий африканський копняк остаточно, на мій погляд розлютив Макрона", — пояснює Гончар.

Окрім того, Макрон не зміг пробачити Путіну того, що він не оцінив належним чином його "традиційну французьку москвофільську лінію поведінки".

• Ще однією, четвертою причиною, може бути не зовнішня, а внутрішня. Президент Франції, роблячи радикальні заяви, намагається отримати електоральні переваги.

"Макрон перебуває на другому своєму президентському терміні. Далі він не матиме права балотуватись. Тож йому треба думати, а що далі, як політична сила, яку він створив, буде далі залишатися при владі, хто буде наступником. Він недарма провів доволі серйозні зміни в уряді, призначив доволі молодого і амбітного Габрієля Атталя (34 роки) на посаду прем’єр-міністра, який має всі шанси стати у політичному плані правонаступником Макрона. Він навіть вже дозволив собі, під час полеміки у французькому парламенті прямо звинуватити Ле Пен, з якою мав дискусію. Цим викликав шок, тому що раніше прямі звинувачення були табу", — додає Вадим Трюхан.

Але й загалом можемо говорити, що допомога Україні все більше політизується як у США, так і у Європі, аби отримати дивіденди та "внутрішньому ринку". Це дозволяє розділити політиків на два табори: частина виступає за максимальну підтримку України, з наданням далекобійної зброї та ймовірною відправкою військ, частина намагається всіляко уникнути залучення до війни, а концентрується на наданні, скажімо, гуманітарної допомоги. І ця дискусія відбувається на фоні зростання популярності ультраправих у Нідерландах, Австрії, Словаччині, де вони приходять до влади. Та і партія Марін Ле Пен вже не маргінальна сила, якою була десять років тому, а та, що об’єднує навколо себе правих, її рейтинги ростуть. Тож на наступних виборах вона може перемогти лібералів, таких як чинний прем’єр Франції.

Реальні перспективи

Але повернемося до ідеї відправлення військ європейських країн до України. Лише згадка про це для України є успіхом, навіть якщо йдеться про розміщення їх на кордоні з ЄС, поблизу Білорусі.

Однозначно, таке рішення має підтримку серед українців. Після початку повномасштабного вторгнення схвалення вступу України у НАТО значно зросло, а відповідно більшість українців допускають розміщення на нашій території іноземного контингенту.

Проте армія будь-якої країни НАТО — поки лише плани. Альянс не підтримує ідею, тож вихід в укладанні двосторонніх угод.

Ексміністр закордонних справ Павло Клімкін у своєму телеграм-каналі зазначив, що для реалізації цієї ідеї необхідні певні умови. Зокрема, стале припинення вогню та координація усіх дій з союзниками щодо окупованих територій, що означатиме подальше вирішення конфлікту лише політичним шляхом.

"Якщо це рішення буде прийняте і реалізоване до повної деокупації, то це створить майже класичний "корейський" сценарій з присутністю сил по обидва боки", — зауважив він.

Йдеться про сценарій часів Корейської війни 1950-1953 років та втручання у неї США й створеної ними коаліції, що мала мандат ООН. Ця коаліція врятувала Південну Корею. Втім після закріплення лінії фронту про перемогу вже не йшлося, відбувся поділ півострова, у південній частині США залишили свій контингент. Керівництво Південної Кореї було проти такого перемир’я, проте Захід наполіг, використовуючи фінансові важелі та можливість військової підтримки. Зрештою мирна угода так і не була підписана.

"Спроможності Франції не є безмежними. Ми побачили в угоді про співпрацю у сфері безпеки, укладеній між Україною і Францією в Парижі, що Франція націлилась на точку 3 мільярдів євро, як обсяг військової допомоги. У той час, як та ж Німеччина взяла собі планку понад 6 мільярдів євро", — говорить Вадим Трюхан. Він каже, те, що стосується ймовірного направлення військ — не йдеться про якісь сухопутні корпуси і бригади, які одразу будуть кинуті в бій. "Фактично президент Макрон започаткував дискусію в рамках європейського континенту, стосовно того, що можуть бути умови, за яких європейцям доведеться йти на прямі сутички і воювати з Росією. Він сказав те, про що думають вже багато років", — додає він.

Для України з одного боку така дискусія — хороший сигнал, бо війна на порядку денному. З іншого — вона не означає, що завтра французи, чи солдати інших націй стоятимуть поруч з нашими. Максимум — уряди європейських держав будуть заохочувати своїх громадян долучатися до служби в рамках іноземного легіону, створеного з перших тижнів повномасштабного вторгнення Росії у Збройних силах України", — думає Трюхан.

Михайло Гончар припускає, що Франція може, скажімо, розмістити ескадрилью винищувачів у східній Польщі. Тобто базуватимуться вони у країні НАТО, але виконуватимуть завдання накштал захисту країн НАТО від російських ракетних та дронових атак. Тобто таким чином буде створена парасолька протиповітряної безпеки над західною частиною України та Східною Європою.