"Готова стрибати далі": Марина Бех-Романчук про шанси на Олімпіаді в Токіо та важкі періоди в кар'єрі

Українська легкоатлетка Марина Бех-Романчук, яка виступає у стрибках у довжину, навесні 2021-го виграла чемпіонат Європи у приміщенні у польському місті Торунь. Зараз спортсменка готується до Олімпіади в Токіо і встигла виграти чемпіонат України, що проходив в Луцьку 18 – 20 червня.

"Легкоатлети здають найбільше ПЦР-тестів"

– Марино, кілька тижнів тому ви виступали на етапі Діамантової ліги у Флоренції, щойно виграли чемпіонат України. Що вас втомлює більше: інтенсивність змагань, логістика чи переживання за результат?

– Не можу сказати, що змагання втомлюють, тому що сезон дуже відповідальний та важливий. Ми до нього дуже довго йшли. Поки втому я не відчуваю, є лише напруження від того, що цей сезон важливий, але не більше.

– На чемпіонаті України ви показали результат 6,76 м. Тижнем раніше був показник 6,79 у Флоренції. Як ви оцінюєте свою форму у цей момент?

– На чемпіонаті України я була готова стрибати значно далі. Люди, які сиділи на трибунах і бачили мої спроби, можуть підтвердити, що деякі спроби з маленькими заступами у мене виходили дуже далекими. Трішки не склалося з фартом, не вистачає ще технічної вибіганості, розбігу, тому і не вдалося реалізувати свої стрибки. Довелося задовольнятися результатом 6,76 без планки, це говорить про те, що є запас. Але я готова досягати хороших результатів, тому — рухаємось далі.

– У вас в Instagram я бачив у сторіз, як ви заходили в крижаний басейн. Який ефект це дає для організму, і чи не страшно вам було, коли зробили це вперше?

– Це один із важливих відновників після тренування. Дуже часто ми виконуємо такі роботи, після яких, говорячи спортивним сленгом, "наливаються ноги", наливається лімфа, іде окислення. І ось щоб ноги не окислювалися, ми заходимо в цей холодний басейн. Він допомагає розширювати капіляри. Кров починає швидше рухатись, відповідно, відновлення йде швидше і ноги не настільки швидко втомлюються.

Коли я заходила вперше, скажу чесно, було дуже холодно. Утім, до такого дуже швидко звикаєш, адже температура в басейні приблизно 2 градуси і ми стоїмо там від 5 до 7 хвилин, хоча деякі спортсмени витримують до 10 хвилин і більше.

– Аж перетрясло від уявлення такого холоду.

– Є таке (сміється – прим.авт).

– Рік тому, коли вся планета зупинилася через активне розповсюдження коронавірусу, спорт сильно постраждав – скасовано безліч змагань, Олімпіаду перенесли на рік. А як пандемія вплинула на життя легкоатлетів? Наскільки медичний протокол впливає на ваш настрій та підготовку до змагань?

– Саме легкоатлети зараз здають найбільше ПЦР-тестів, ми дуже багато подорожуємо, нам доводиться здавати тест для виїзду за кордон, і після приїзду на змагання. А потім здаємо тест, коли повертаємося у свою рідну країну. З"явилося більше паперової тяганини. Якщо колись достатньо було покласти в свою сумочку паспорт і їхати до аеропорту, то тепер треба мати цілий пакет документів із різноманітними запрошеннями, тести і все інше, які підтверджують, для чого ти виїжджаєш в іншу країну, наскільки ти туди їдеш і що там робитимеш. Тому, в цьому плані життя ускладнилося. Це додає зайвого клопоту. Але слава богу, що кордони поки не закривають і ми можемо їздити на змагання.

У Ріо-Де-Жанейро на нас сипалася штукатурка зі стін

– Для кожного спортсмена найголовнішими змаганнями в житті є Олімпійські ігри. Як ви сприйняли інформацію у 2020-му щодо їх перенесення на один рік?

– Звичайно, ми цьому не зраділи, бо основною метою був виступ на Олімпійських іграх. І тут ти усвідомлюєш, що на тебе чекає ще один рік тренувань. Я зробила кропітку роботу з прицілом саме на 2020-й, довелось все різко змінювати. 2020-й довелося проходити більш м"яко і готуватися вже на 2021-й. Важко було саме у фізичному плані – не вдалося реалізувати свою форму саме у той рік, в який планувалося, а довелося її підтримувати і намагатися все перенести на наступний рік.

Я була шокована перший місяць, а потім якось із цим змирилась і довелось підлаштовуватися під те, що є. Іншого вибору у мене просто не було.

– Я прочитав днями правила поведінки в Олімпійському селищі. Обід тільки на одинці, номер облаштований тільки односпальним ліжком, шафою та тумбою. Наскільки ці правила відрізняються від тієї ж Діамантової ліги?

– На Діамантовій лізі єдине що змінилося це те, що ми розселяємось по одному. Раніше частенько бувало таке, що ти живеш або з дівчатами з твоєї країни, або просто із знайомим з інших країн. На цьому етапі ми всі заїжджаємо в одномісні номери. На щастя, спортсмени всі один з одним спілкуються, ніяких перешкод немає. Лише в деяких країнах є обмеження, що не можна виходити з готелю і гуляти містом. На щастя, це стосується не всіх країн.

Наприклад, на Діамантовій лізі у Флоренції ми сідали з ким бажали та спілкувалися, оскільки всі спортсмени, які приїздили на ці змагання, здавали тести. Це дозволяло вільно спілкуватися.

– Ви комунікабельна людина. Наскільки вам буде складно ні з ким не спілкуватись під час Олімпіади?

– У такий період, як Олімпійські ігри, це буде неважко, тому що все-таки ти перебуваєш на відповідальному старті і кожен атлет буде намагатися залишитися із собою на одинці, налаштовуватись на старт. Ситуація із пандемією та цими обмеженнями деяким спортсменам може навіть сподобатись. Коли ми були на Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро, то жили в кімнаті по двох, в блоці було чи то четверо, чи то шестеро людей. На цих Іграх все буде інакше, можливо, це сподобається комусь. Я говорю саме про план проживання.

Щодо самої атмосфери Олімпійських ігор, то це буде якась незвичайна форма, аж цікаво подивитися, як це виглядатиме. Адже ми звикли до того, що Олімпійські ігри об"єднують нас всіх і весь світ. Це якесь таке свято, яке важко навіть словами описати.

– До речі, про Ріо-Де-Жанейро. Від кількох спортсменів я чув, що побутові умови там були не дуже хорошими. Як це проявлялося саме у вас?

– У нас були такі незвичні будинки, максимально порожні. Стояло ліжко, тумбочка, шафа була така тканинна, було враження, що якщо випадково на неї опертися, то можна було вбитися. Взагалі, самі будинки були такі незграбні, там висіли якісь дроти, можна було десь за щось зачепитися. Не кажучи вже про штукатурку: стіни сипалися.

А ще, коли їдеш в автобусі на стадіон і переїжджаєш їхні райони, фавели, то там стоять озброєні люди з автоматами і слідкують, щоб в цій місцевості випадково не розстріляли автобус зі спортсменами.

– Який жах.

– Нас тоді дуже просили максимально перебувати в селищі і без зайвої необхідності нікуди не виїжджати. Дуже багато спортсменів обкрадали і за межами селища відбувалися дуже "цікаві" речі. Було страшнувато, якщо ти десь не встигав на автобус і потрібно було своїм ходом добиратися, то це дійсно напружувало. Бо Ріо-Де-Жанейро – не найбезпечніше місце у світі.

Чоловік каже: "Боже, допоможи, щоб я там тільки не схуднув"

– Я прочитав, що в меню для спортсменів передбачена японська локшина "сомен", рибні тефтелі в томатному соусі, тости з персиками, а також, пюре із зеленої сої. Як вам такий раціон? І яку роль у ваших результатах відіграє дієта?

– Я притримуюсь дієти, тому що на змаганнях має бути конкретна вага, ти маєш бути підсушений, щоб нічого зайвого не було, оскільки це впливає на суглоби. Та й на фізичну форму загалом. Можна отримати травму просто тому, що маєш зайву вагу.

Щодо харчування я не дуже хвилююсь, тому що впевнена, що того об"єму їжі, який нам даватимуть, вистачатиме з головою. В цьому плані більше хвилюється мій чоловік – Михайло Романчук (чемпіон Європи з плавання — прим. авт.). Він коли почитав ці правила, перше, що він сказав: "Боже, допоможи, щоб я там тільки не схуднув". Я йому кажу, що він буде замовляти подвійні порції (сміється). Тому мене це не хвилює, я впевнена, що в Японії буде хороша кухня, я там була раніше на стартах, вони дуже якісно все організовували, проводили і все було на найвищому рівні.

– До речі, кажуть, що в Олімпійське селище цьогоріч дозволили проносити алкоголь, але вживати можна виключно в своєму номері. Ви бачили колись спортсменів-алкоголіків?

– Алкоголіків не бачила, а от людей, які вже від виступали і могли святкувати або заливати своє горе – так. У багатьох спортсменів на Олімпійських іграх закінчується змагальний сезон, і вони, скажімо так, вже розслабляються. Але цьогоріч таких ситуацій не буде, адже спортсмени матимуть 48 годин, щоб виїхати з селища. Усі спортсмени, які виступлять, майже одразу будуть виїжджати і повертатися в свої країни.

Ми ставимо свої цілі, але цифри називати не буду

– Чи будуть зміни у вашій команді спеціально під Олімпійські ігри?

– Зараз я перебуваю у своєму рідному місті, у мене тут є всі умови, стадіон, манеж, поруч зі мною тренер. До того ж, тут відбуватиметься передолімпійський цикл, де будуть присутні Андрій Проценко, Аня Ярощук-Рижикова, Аліна Логвиненко і у всій цій команді буде присутній наш штатний масажист Віктор Парфенюк і Владислав Пронін. В таких умовах ми вже будемо готуватися до виїзду на Олімпійські ігри і з нами туди вирушатимуть наші тренери та масажисти аби вже там готувати нас до змагань.

– Який результат на Олімпіаді стане для вас задовільним?

– Не буду говорити цифри. Ми ставимо свої цілі, і я чудово розумію, чого я хочу, і тренер усвідомлює, що ми можемо і чи це реально. Тому не буду говорити. Ми дуже забобонні, все своє притримуємо в собі. Я завжди кажу: якщо у мене все вдасться, ми з вами обов"язково поспілкуємося і я все розповім: що очікували, чого хотіли і як це вдалося. Буду сподіватися, що все вийде так, як ми плануємо і цю тему можна буде розгорнути ширше.

Засмучена, що 2020-й став роком простою

– Ви виграли золоту нагороду на чемпіонаті Європи в приміщенні у березні – це сталося у польському місті Торунь. Це ваша перша нагорода за півтора роки. Наскільки це для вас був складний період, стільки часу залишатися без нагород?

– Для мене найважчим був сам зимовий період, адже у 2019 році все пройшло добре, був довгий насичений сезон. Почався 2020 рік, теж було багато роботи, а потім ми присіли, намагались робити легкі тренування, не виснажувати організм. В кінці 2020-го у нас було декілька стартів, вдалося виїхати за кордон і доволі непогано виступити. Ми усвідомлювали, що нарешті є основний старт, на якому хотілося добре виступити. Це була важлива сходинка на шляху до Олімпійських ігор. Зимовий період був важким, адже майже всю зиму переслідували травми, щось не складалось. Через біль ми не встигали доробляти роботу в манежі і я почала втрачати фізичну форму. Тому, коли їхала в Торунь, то не знала, чого очікувати від себе, чого очікувати від змагань і що взагалі мені вдасться показати.

Але на щастя, все склалося так, як мріялося. Єдине, що мене засмучує – це те, що все-таки "простояло" літо. Не було ні чемпіонату Європи, ні чемпіонату світу, тобто змагання переносили і взимку мав бути ще й чемпіонат світу в приміщенні, який перенесли аж на 2023 рік. Це мене також засмутило, адже я сподівалася взимку виступити на двох стартах, а вдалося лише на одному. Для спортсмена вийшов рік простою. Ні для кого це не є приємним. Можливо, на це не звертають уваги дуже молоді спортсмени, яким 20-21 рік. У них ще все попереду. Щодо тих, у кого є плани на майбутнє, хтось хоче закінчувати спортивну кар"єру, хтось просто віковий спортсмен, хтось хоче збільшувати свою сім"ю. Звичайно, в цьому сенсі ковід кардинально змінив плани. Але будемо викручуватися із цієї ситуації.

– Сьогодні у вас є спонсорський контракт із Nike. Чи часто вас запрошують бути обличчям якогось бренду?

– Так, сьогодні мій основний та найважливіший контракт із компанією Nike. Ми співпрацюємо дуже давно. Також є інші контракти з іншими фірмами, але це не такі великі компанії. На жаль, у нас в країні спонсорська підтримка спортсменів дуже погано розвинута, порівняно з тим, як це розвинуто в європейських країнах або в Америці. І все ж, жалітися не хочеться, бо і те, що маємо, є задовільним. За це і дякуємо.

– Ви достатньо активно ведете свій Instagram. Соціальні мережі у 21-му столітті допомагають спортсменам чи відволікають?

– Це залежить від людини та її позиції: як саме вона ставиться до соцмережі. Є люди, які забобонні, або думають, що це їм буде заважати. Завдяки соціальній мережі я можу популяризувати свій вид спорту та те, що я роблю. Мені хотілось би, щоб люди знали, що у нас є титуловані спортсмени, щоб їх підтримували, що у нас є не тільки футбол. У нас згуртовується країна тільки тоді, коли грає збірна України з футболу. Але є й інші види спорту, де виступають наші атлети, де вони прославляють нашу країну у міжнародних змаганнях. Нині соцмережа – це чудовий спосіб популяризувати себе та свій вид спорту. Тому я і активно веду Instagram, де показую свій стиль життя і що в ньому відбувається. Лише коли насичені періоди, багато змагань, то випадаєш з соцмереж, бо на це бракує часу. В такі відповідальні періоди просто закриваєшся в собі.

– Чи часто ви блокуєте людей в Instagram?

– Так, я блокувала користувачів, тому що у світі є неадекватні люди, які пишуть якійсь незрозумілий набір слів. Це стосується не лише уболівальників з України, а й з інших куточків світу. Якщо людина дуже нав"язлива та невихована, то я не відповідаю і просто блокую. Усім адекватним читачам, які пишуть мені запитання, чимось цікавляться, я завжди намагаюсь відповісти, дати якусь пораду або чимось допомогти.