Не оголошувати перемогу зрадою. Чого скандал із фото Магучіх навчить Міноборони, НОК і українське суспільство

"Естафета поколінь"

Росіянка Марія Ласіцкене — єдина в історії спорту триразова чемпіонка світу зі стрибків у висоту. 7 серпня на Олімпіаді в Токіо вона завоювала для своєї команди олімпійське золото, взявши висоту 2 м 04 см. Перемога була нелегкою: Ласіцкене 29 років, це її остання Олімпіада, і до цієї медалі вона прийшла через недопуск до змагань, через травму... Ярославі Магучіх — 19, на Іграх вона вперше. У Токіо розраховувала стрибнути 2.04, але вийшло "тільки" 2 метри — і бронзова медаль. Уся спортивна кар'єра в Ярослави ще попереду: це нове покоління спортсменів, воно "наступає на п'яти" чемпіонам, які йдуть.

Протягом останніх двох років Марія та Ярослава були основними суперницями, в обох особистий рекорд — 2.06 м. Очевидно, Ласіцкене виступає для Магучіх своєрідним орієнтиром, прикладом спортивної волі, якій потрібно слідувати. І як конкурентку Ярослава росіянку не сприймає: " Я навіть засмутилася, коли дізналася, що у Маші травма", — розповідала вона в інтерв'ю Фокусу напередодні відльоту до Японії. Дівчата взаємно підписані на акаунти в Instagram, і очевидно стосунки між ними цілком дружні.

Суперниці-колеги, подруги, видані спортсменки. Вони сфотографувалися з прапорами та медалями в руках, щасливо посміхаючись у камеру... Все так, проте, є одне й дуже серйозне АЛЕ. Ярослава Магучіх — молодший сержант ВСУ. Марія Ласіцкене — капітан Збройних сил РФ. А між Росією і Україною з 2014 року йде гібридна війна.

І те, що одні, вигукуючи "О спорте, ти — мир!", називають олімпійськими традиціями, інші сприймають як сіль на відкриту рану. Фотографія спортсменок викликала справжню бурю в соціальних мережах, скандал оперативно підхопили російські пропагандисти, а Міноборони пообіцяло викликати Ярославу Магучіх "на килим" — відразу як повернеться до Києва.

Фокус розбирався, чим відгукнеться для стрибунки цей скандал і чому будь-який успіх українських спортсменів прагнуть перекреслити наші ж співвітчизники.

Обійми розбрату

Реакції на спільне фото Магучіх і Ласіцкене радикально відрізняються. Від "молодці, дівчата, спорт поза політикою!" до сакраментального "чемодан, вокзал".

Бронзовий призер олімпіади каратист Станіслав Горуна заступився за Ярославу Магучіх, написавши відразу два розгорнутих пости в Facebook.

"П'єдестал — це унікальне та виняткове місце поваги, яке зводить разом лише на мить декількох успішних атлетів, завдяки їхній роботі над собою та результативним виступам. Не більше, не менше. Немає "зради" в фото Магучіх з Ласіцкене.

Іноді в цю коротку мить через визнання один одного як рівних зароджується міцна дружба чи просто хороші стосунки. Немає "зради" в привітаннях Нікольченко та Верняєва своїх опонентів по спорту.

Їх звів спорт, життя. Люди подружилися завдяки конкуренції і однаково важкій роботі над собою, через повагу до праці один одного", — написав Горуна.

Цей пост, який зібрав 5,5 тис коментарів, викликав не менше обурення, ніж об'єкт обговорення. Тому Станіслав Горуна вирішив пояснити свою позицію, написавши ще одне повідомлення в Facebook. Спортсмен пояснив, що в першу чергу хотів перемкнути негатив на себе, ведучи цю хвилю від 19-річної Ярослави. А потім запропонував — поговорити про спорт у різних його іпостасях: як про функції держави і як діяльність атлетів і тренерів.

"Спорту, — пише Горуна, перераховуючи складності спортивного життя (постійні тренування, виїзди на змагання, тренувальні збори, спаринги), — я віддаю себе і свої сили. Упевнений, що і 19-річна Ярослава Магучіх теж. Там немає місця навіть для існування політики, тим більше, там немає наміру впливати політично, висловлюючись спортивною впізнаваністю". Окремо, зазначає призер Олімпіади, потрібно розглядати спорт як сферу функцій держави — "це справи державні, тут не те, що є місце політиці, це і є політика. ... Це діяльність цілого держапарату. Це площина, в якій я не працюю".

Вітання суперників на п'єдесталі обіймами — це звичний ритуал у всіх видах спорту в усіх країнах, пояснює спортсмен.

"Церемонія нагородження спортсменів — це традиційний ритуал, під час якого відбувається урочиста фіксація результатів змагань. Є писані та неписані правила поведінки атлетів на подіумі. Ярослава Магучіх все зробила, як від неї очікувалося. А ігнорування інших атлетів на подіумі швидше розцінювалося б як негідна поведінка спортсмена", — пояснив Станіслав Горуна.

На прохання Фокуса про додаткові коментарі олімпієць відповів відмовою, зазначивши, що люди реагують тільки на слова "Спорт поза політикою", а не на суть, викладену в постах.

Магучіх і Міноборони: у яких вони стосунках

Ярослава Магучіх — молодший сержант Міністерства оборони України, вона входить у список 60 спортсменів, які представляли це відомство в складі Олімпійської збірної в Токіо (можна провести аналогію з футболом: є клуб і є національна збірна). Очевидно, це накладає додаткову відповідальність як на спортсменів, так і на Міноборони, яке "випустило" її на Олімпіаду. Тож не дивно, що військове відомство оперативно та досить різко відреагувало на фото, запросивши Ярославу Магучіх на розмову устами заступника міністра оборони Анни Маляр.

"Спортсмени, які представляють Україну на міжнародних змаганнях, повинні розуміти, що в Україні йде російсько-українська війна і це накладає певні обмеження і відповідальність", — написала Анна Маляр у Facebook, додавши: "Необережне поводження наших спортсменів, яких ми любимо і за яких щиро переживаємо, може ставати об'єктом інформаційних спецоперацій ворога". При цьому представниця Міноборони попросила: "припинити цькування Ярослави, поки ми не почуємо її власні пояснення".

Погони зривати не будуть?

Із проханням прокоментувати ситуацію Фокус звернувся до начальника управління спорту оборонного відомства Юрія Фіногенова.

"У моїй службовій ситуації це вже другі Олімпійські ігри, — розповів Юрій Фіногенов. — Ми вже проводжали команду Збройних сил у Ріо-де-Жанейро, а тепер, у коронавірусних умовах, у Токіо. Що стосується Ярослави Магучіх — я вважаю, що спортсменка була в піднесеному стані, вона здобула бронзову медаль. У відповідності з усіма стандартами підведення підсумків Олімпійських ігор, вона сфотографувалася з суперницями на п'єдесталі. А те, що були певні додаткові обійми — це молодість Ярослави. Вона, можливо, не дуже співвіднесла свою поведінку зі складною військово-політичною ситуацією, яка склалася в Україні".

Начальник управління спорту Міноборони також пояснив, що означала заява Ганни Маляр про виклик Магучіх на зустріч до відомства.

"По-перше, ми очікуємо підбивання підсумків XXXII Олімпійських ігор президентом України Володимиром Зеленським. Після цього планується зустріч керівного складу Міністерства оборони з олімпійськими призерами Олімпійських ігор. А вже потім у нас будуть проведені додаткові заходи, щоб ми змогли забезпечити ту частину виховного процесу, яку повинні провести", — зазначив Юрій Фіногенов у коментарі Фокусу.

Фактично, це означає, що, "викликавши на килим", Магучіх у гіршому випадку винесуть попередження, але швидше за все, обмежаться виховною бесідою.

Що кажуть спортсмени: "тепличні умови" і "вляпалася по юності"

Ярослава Магучіх на дзвінки та повідомлення в месенджері не відповідає — і її можна зрозуміти. Але за олімпійку заступилися інші українські спортсмени.

Олімпійський чемпіон Токіо Жан Беленюк на своїй сторінці в Facebook закликав припинити цькування 19-річної спортсменки,

"Дитині 19 років! Спортсмени — особливі люди, їх вирощують у "тепличних" умовах іноді! Оберігаючи від усього, навіть від реалій навколишнього світу! Цькувати дитину неправильно, просто наші представники в Токіо повинні були проводити попередньо роз'яснювальну роботу серед спортсменів! Щоб уникнути подібних ситуацій" — написав Беленюк у коментарях на своїй сторінці в Facebook.

Дворазовий чемпіон НБА Станіслав Медведенко вважає, що скандальна ситуація виникла через недостатній інструктаж із боку українських спортивних органів, які повинні були передбачити такий розвиток подій, а також із причини юності спортсменки.

"Мені здається, у Ярослави не було ніякого злого умислу фотографуватися з російською спортсменкою. У той період часу вона й не думала про якісь політичні моменти. Напевно, їй варто було б утриматися від зайвих емоцій. Але я впевнений, що вона зробить висновки і наступного разу буде стриманіше поводитися. Це моя їй рекомендація, але я її вітаю з медаллю. Вона зробила велику справу, талановита дівчинка, їй 19 років. У цю ситуацію вона вляпалася по юності. Тут потрібно було функціонерам провести інструкції. Вони недопрацювали, потрібно було пояснювати, як спортсменам поводитися", — сказав Медведенко в коментарі Фокусу.

Також баскетболіст висловив своє ставлення до гостро-критичних коментарів, спрямованих на Ярославу Магучіх.

"Це теж неправильно — хейтити людину... Тут треба бути стриманішим. Усі спортсмени повинні розуміти, що спорт — це велика політика, багато залежить від того, що ти говориш і як поводишся. Я вважаю, що в цій ситуації просто недопрацювали функціонери", — підкреслив Медведенко.

Ідеологічна робота: на висоті?

У НОК України Фокусу на питання, чи планують посилити ідеологічну роботу зі спортсменами, відповіли, що ідеологічна робота зі спортсменами проводиться як на рівні Національного Олімпійського комітету, так і на рівні профільних федерацій.

У Федерації легкої атлетики України (ФЛАУ), у свою чергу, підкреслили, що ідеологічна робота ведеться постійно — і на належному рівні. Спортсменам у форматі спеціальних семінарів пояснюють рамки допустимої поведінки, інформують про українсько-російські відносини, про те, як спілкуватися з представниками медіа з різних країн, особливо з Російської Федерації. При цьому в ФЛАУ не вважають, що Магучіх під час церемонії нагородження допустила якісь етичні порушення, що можна побачити в телевізійній трансляції.

Слова про ідеологічні установки та інструктажі перед спілкуванням із пресою звучать як відлуння минулого — вони раптово отримали нову актуальність. Але крім цього виникає питання: а як додаткові вказівки будуть впливати на психіку спортсменів? Якщо борець, спринтер або гімнастка почнуть думати не про чистоту виконання елементів або стратегії виступу, а будуть перебирати в пам'яті: "Так, про що ще нас попереджали, що ще не забути після виступу?" При тому, що це головне завдання — забути про все, окрім своєї мети, максимально зосередитися на змаганнях.

"Краще обійнятися, ніж стояти скривдженими, як сестри Аверін"

Іван Дупнак, фахівець зі спортивної психології, старший викладач Львівського державного університету фізичної культури, зазначає: спортсмен на змаганнях думає про те, як йому виграти та націлений на результат. Уся зайва інформація тільки заважає.

"Я наведу маленький приклад, — говорить експерт. — Коли я працював у "Карпатах", ми летіли в Кривий Ріг на гру з "Кривбасом". У нашого воротаря Тлумака трапилася неприємність: виникла пожежа в його ресторані. Йому про це повідомили перед вильотом на матч. я випадково почув його розмову з захисником Артемом Федецьким. Звичайно, перед грою я підійшов до головного тренера Олега Кононова і розповів, що трапилася ось така історія. Він відповів: "Я зрозумів". І не поставив Тлумака на гру. Він поговорив із ним і зрозумів, що той думками не на грі, а у Львові. Спортсмена ніщо не повинно відволікати".

Шукати ідеологічний підтекст в історії з поздоровленням і спільним фото Ярослави Магучіх і Марії Ласіцкене, на думку спортивного психолога, не варто.

"Давайте відверто: ось яка Магучіх військова? Така ж, як Ласіцкене — капітан російської армії. Ще з радянських часів повелося, що всі хороші спортсмени служать або в системі "Динамо", або в системі збройних сил. Я не впевнений, що в Магучіх є військовий мундир, — каже Іван Дупнак. — Тим більше, що Ласіцкене сама така спортсменка, яка воює з Олімпійським комітетом Росії. Я точно знаю, що міністр спорту Росії наполягав, щоб вона не їхала на Олімпіаду".

Те, що дівчата обнялися після змагань, — на думку фахівця, правильно та зрозуміло. "Я не вважаю, що на Олімпіаді не можна вітати суперників. Це більш правильно, ніж як у художній гімнастиці сестри Аверін стояли окремо від усіх. Вони ображені на весь світ, тому що їх засудили, не можуть же зрозуміти, що Росія може бути й не першою".

Зрада замість перемоги. Чому в нас навіть перемоги стають поразкою?

За останні кілька років слова "зрада" і "перемога" міцно увійшли в український лексикон, причому не тільки політичний, але і повсякденний. Вражаюче, але зраду знаходити ми навчилися навіть у найяскравіших перемогах і досягненнях. Чому так відбувається?

Із цим питанням Фокус звернувся до експерта, політичної психологині Світлани Чуніхіної.

"В олімпійському Токіо, — міркує Світлана Чуніхіна, — російсько-український конфлікт цілком міг здатися чимось далеким і не маючим прямого стосунку до тріумфу великого спорту. Для України ж ця війна — частина щоденної реальності, абстрагуватися від неї неможливо, тому різко негативна громадська реакція на обійми української спортсменки з російською колегою була неминучою ".

При цьому психологиня підкреслює, що звинувачувати юну спортсменку за її емоційний порив складно. Війна носить гібридний характер, і чітка ідентифікація сторін конфлікту навмисно ускладнена.

"Ми не можемо застосувати до цієї ситуації логіку "різдвяного перемир'я" Першої світової війни, — пояснює експертка, — коли солдати ворожих армій виходили з окопів, щоб разом відсвяткувати, ковтнути мирного життя. Окопів як таких немає, як немає й ворожих армій, маркованих військової формою. Хоча бунт простої людини проти божевілля війни був актуальний тоді, зараз і завжди", — зазначає Світлана Чуніхіна в коментарі Фокусу.

На думку експертки, українському соціуму належить навчитися правильно реагувати на подібні ситуації: конфлікт не вирішено, а значить, подібні неоднозначні ситуації будуть виникати постійно. Отже, українському суспільству потрібно виробляти більш зрілі та конструктивні форми реагування.

"Нам, мабуть, доведеться прийняти той факт, — говорить Світлана Чуніхіна, — що суспільно важливі події не обов'язково підлягають однозначній оцінці. Найчастіше вони викликають складні емоції — і радість, і гіркоту, і гнів одночасно. Потрібно вчитися цю складність витримувати без того, щоб вихлюпувати нестерпні почуття на будь-якого, хто опиняється в центрі подій, або, навпаки, робити вигляд, що нічого не відбувається, "я поза політикою" і "світу-мир".

"Ми не завжди вільні вибирати обставини, у яких живемо, але вибирати, як на них реагувати — можемо", — резюмувала експертка.