Виняток еволюції. Вчені з'ясували, що кенгуру стрибали не завжди: як вони пересувалися

Однією з головних визначних видовищ Австралії є кенгуру, які стрибають на своїх потужних задніх лапах необжитою місцевістю або просто посеред дороги. Однак дослідники вважають, що так було не завжди — вчені знайшли докази того, що ще зовсім недавно, з точки зору еволюції, ці ссавці пересувалися зовсім іншим способом, пише Science Alert.

У новому дослідженні вчені з університетів Брістоля та Йорка у Великобританії та Університету Упсали у Швеції вивчили дані скам'янілостей і провели новий аналіз даних про кістки гомілки та кісточки макроподоїдів (кенгуру, валабі та їхніх родичів), щоб з'ясувати, як вони рухалися останні 25 млн років.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Результати дослідження свідчать про те, що фірмовий стрибок "летючого кенгуру", який багато хто вважає "вершиною еволюції" цих ссавців, насправді є лише одним із кількох варіантів еволюційного розвитку цих тварин. За словами провідної авторки дослідження, палеонтологині хребетних Крістін Дженіс, сучасні кенгуру, що стрибають є скоріше "виключенням в еволюції".

По-перше, важливо розуміти, що ще 50 тисяч років тому, великі кенгуру були різноманітнішими, що може означати, що флора Австралії на той час сильно відрізнялася від сучасної. По-друге, величезні розміри деяких із цих тварин насправді просто не дозволили б їм стрибати на швидкості з такою вагою.

Під час дослідження вчені вивчили літопис скам'янілостей, а саме гомілки, що несуть вагу, і п'яткові кістки кенгуру та їх сумчастих родичів. Це дозволило вченим зрозуміти, як з часом змінювалися характеристики стрибків і як вони залежали від росту та маси тіла тварини.

Результати дослідження свідчать про те, що характерні для сучасних кенгуру стрибки були рідкісні, а часом зовсім були відсутні, у всіх лініях, крім кількох, зокрема прямих предків червоних і сірих кенгуру.

Ранні макроподоїди мешкали на землі близько 25-50 мільйонів років тому – їхні тіла були маленькими й вони могли стрибати та лазити. Близько 10 млн років тому посушливіший клімат змінив правила гри, що зумовило появу макроподоїдів з більшими тілами.

З того часу сучасні кенгуру досягли оптимальної маси, яка потрібна для ефективних стрибків: червоний кенгуру важить до 90 кг, а самці східних сірих кенгуру важать близько 66 кг. Проте багато хто з вимерлих кенгуру насправді був набагато більшим — тут і починаються проблеми. Річ у тому, що з такою вагою та розмірами швидкісні стрибки буквально стають справжнім випробуванням.

Таким чином вчені дійшли висновку, що у предків кенгуру було лише два варіанти розвитку подій: або розвинути іншу анатомію, або використати інші способи пересування. Тепер дослідники вважають, що "короткомордий кенгуру", що відокремився від сучасних кенгуру 15 млн років тому, певно, використовував двоноге "крокування", проте його анатомія не дозволяла йому стрибати. До речі, найбільший з макроподоїдів, що коли-небудь жили на Землі, Procoptodon goliah важив понад 200 кілограмів.

Дослідники також виявили, що у протемнодонів, тісно пов'язаних із сучасними великими кенгуру, були короткі та широкі ноги, як у деревних кенгуру, які погано піддавалися стрибкам, і, ймовірно, вони переважно ходили на чотирьох ногах.

Подовжені кістки п'яти допомагають протистояти силам обертання в кісточці при стрибках, а ахіллове сухожилля з тонким кінчиком надає сучасним кенгуру пружинистість при стрибках. Однак вивчивши широкі кістки п'яти двох вимерлих груп, дослідники дійшли висновку, що вони, ймовірно, стояли більш прямо, ніж їх сучасники.

Зазначимо, що сьогодні всі кенгуру без винятку використовують чотирилапе пересування, проте лише для повільного пересування, а у найбільших видів задіяний навіть хвіст.

Раніше Фокус писав про те, що вчені вважають, що кенгуру можуть спілкуватися з людьми.