Не побоялися влади та церкви. 8 заборонених книг, які все одно переписали історію (фото)

Сьогодні ми багато стикаємося та чуємо про цензуру. Однак вона існувала завжди. Саме слово походить від латинського слова "censeo" (оцінювати). Цікаво, що правителі і владні особи почали відсіювати й забороняти "небезпечні" книги, що кидали виклик їхній владі, ще з появи друкарського верстата на Заході в 1450 році. Але заборона книг — історія стара як світ, і в тій чи іншій формі існувала в Римській імперії й навіть раніше, пише Ancient Origins.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Середньовічне придушення досліджень Абеляра

Середньовічний богослов П'єр Абеляр мав досить важке і не спокійне життя. Одним із найгірших моментів для нього стало спалення праці всього його життя — "Theologia Summi Boni".

Відкритий конфлікт із церковною ієрархією призвів до засудження його роботи на Соборі в Суасоні в 1121 році. Пізніше в 1141 році на Санському соборі його вчення засудили знову, а самого Абеляра відлучили від церкви.

Усе сходилося до занадто раціоналізованого бачення традиційних християнських догм. У своїй роботі він використовував діалектичні міркування і філософію для дослідження богословських питань, зрештою кидаючи виклик певним "установленим" на той час інтерпретаціям.

По суті, він вважав обов'язковою умовою віри розуміння ("розумію, щоб вірити"). Окрім того, він піддавав радикальному сумніву будь-які тексти, окрім Біблії, адже можуть помилятися навіть апостоли і батьки церкви.

Абеляр вже мав достатньо ворогів у Церкві, а його праця стала останньою краплею. На Соборі в Суасоні філософ був змушений публічно спалити свої роботи, що стало актом цілковитого приниження. На додачу до образи його засудили до довічного ув'язнення в абатстві Сен-Медар (звідки він невдовзі втік).

На жаль, більшість його творів не збереглися. Завдяки середньовічним спаленням книг до нас дійшли лише фрагменти, уривки та посилання на його праці, які збереглися в роботах пізніших богословів та науковців.

"Ars Amatoria" Овідія та імператорська заборона

Однією з важливих заслуг римлян вважається створення відкритих бібліотек наприкінці першого століття до нашої ери. Доти існували лише приватні великі колекції, а тому доступ до них був обмеженим.

За часів правління Августа Храм Аполлона, Атріум Свободи та Портик Октавії функціонували саме як такі заклади. Попри це, Рим сковувала цензура. Август хотів точно знати, яку саме інформацію поширюють бібліотеки.

З причин, втрачених для історії, Август заслав римського поета Овідія у заслання у 8 році нашої ери. Потім він наказав вилучити його "Ars Amatoria" ("Мистецтво кохання") з публічних бібліотек. На щастя, правитель не зміг позбутися книги повністю (на той час вона стала справжнім бестселером), і настирливим приватним колекціонерам вдалося поцупити кілька примірників.

Попри заслання, Овідій продовжував бути скалкою в оці імператора. А його робота збереглася майже неушкодженою і сьогодні доступна в повному обсязі.

Цензура маніхейських текстів

Маніхейські тексти — це релігійні твори, пов'язані з маніхейством, дуалістичним і синкретичним релігійним рухом. У 3 столітті нашої ери його заснував пророк Мані. Як і інші релігійні тексти, що з'являлися впродовж історії, їх намагалися заборонити, здебільшого це стосувалося римлян.

Вважається, що Діоклетіан став першим римським імператором, який відчув неприязнь до цієї релігії. Під час свого правління він наказав зібрати і спалити не лише маніхейські тексти, але й лідерів цих учень.

Однак самі тексти заборонили не лише в Римській імперії. Пізніше релігію назвали єрессю лідери зороастризму, панівної течії Персії, що призвело до швидкого знищення сувоїв. У 923 році н. е. в Аббасидському Багдаді збірки текстів спалили за їхню "єретичність".

Через це сьогодні фахівці сходяться, що більшість маніхейських текстів втрачені назавжди. І хоча в 20 столітті вдалося виявити кілька фрагментів з описами традицій і ритуалів, повністю дослідили релігію нема можливості.

Християнізація Риму: спалення Оракулів Сивіли

Оракули Сивіли — це збірка стародавніх пророчих текстів, які приписують жрицям-провидицям і пророкам у Стародавній Греції та Римі. До них зазвичай зверталися під час знаменних подій або трагедій.

У 6 столітті до нашої ери останній, сьомий цар Стародавнього Риму, Тарквіній Гордий, за переказами, придбав оригінали трьох книг у таємничої жінки, яка видавала себе за сивілу. Ці книги зберігалися в храмі Юпітера на Капітолійському пагорбі в Римі.

У 83 році до н. е. храм Юпітера постраждав від пожежі, як і частина Оракулів Сивіли. Щоб відновити їх, звернулися до різних джерел, і зрештою вийшло дев'ять книг. Вони й далі відігравали важливу роль у житті римлян.

Однак на початку 5 століття нашої ери, під час християнізації Римської імперії, ці тексти визнали язичницькими та єретичними. Християнський імператор Феодосій II наказав їх спалити у 405 році. Зрештою вони зникли назавжди.

"Божественна комедія" Данте кинула виклик Церкві

Хоча для авторів немає нічого незвичайного в тому, щоб переносити свої образи у твори, Данте Аліг'єрі, італійський поет, підняв це на новий рівень, коли написав "Божественну комедію". Вона містить три частини: "Пекло", "Чистилище" і "Рай". А також вважається одним із шедеврів світової літератури.

"Божественна комедія" розповідає про подорож Данте через Пекло, Чистилище та Рай, яким його супроводжує римський поет Вергілій та його ідеалізоване кохання Беатріче. Це складний алегоричний твір, який досліджує теми гріха, спокути та божественного порядку. А тому він підпав під заборону Церкви.

Ба більше, твір критикував церковну ієрархію, а Данте помістив кількох колишніх Пап і політичних суперників у пекло. Його дослідження таких тем, як божественна справедливість, відкуплення і стан людини, кидало виклик панівним релігійним і суспільним нормам.

Цікаво, що офіційної заборони на твір від Церкви ніколи не надходило, але вона вважала поему "небезпечною" і робила все можливе, щоб придушити її протягом кількох століть. На щастя, "Божественна комедія" вистояла.

"Сатирикон" Петронія — надто скандальний для свого часу

Сатирикон вважається чудовим прикладом небезпеки цензури. У першому столітті нашої ери його написав автор, який у всіх рукописах називає себе "Петроній Арбітр". Ранній приклад сатири пропонує незвичайний і веселий погляд на гедоністичне і занепадницьке суспільство імператорського Риму через витівки його персонажів насамперед Енкольпія, Аскільта, та юнака Гітона.

Твір є сумішшю прози та віршів і розповідає про пригоди та халепи цієї трійці, які зазвичай включають неабияку частку сексуального та скатологічного гумору. Ці люди, здобувши освіту, але не маючи ні грошей, ні твердих моральних устоїв, ведуть паразитичний спосіб життя.

Вперше цензура звалилася на твір майже одразу після його написання. Досить сказати, що римським багатіям і можновладцям не подобалося, що Петроній висміює їх. Зухвалий зміст твору, пікантний гумор і сатира на римську еліту швидко призвели до того, що твір заборонили і намагалися знищити. Однак деякі примірники вціліли.

На жаль, у Середньовіччі християнська влада також не сподобала собі цей твір за нешанобливе зображення римських надмірностей і критику суспільних норм. Хоча "Сатирикон" ніколи повністю не забороняли, він піддавався цензурі. Церква робила все можливе, щоб твір ніколи не вийшов у світ.

Лише в епоху Відродження, коли проявився інтерес до класичних текстів, книга почала відроджуватися. Однак цензура зробила свою справу. А тому більша його частина втрачена, і науковці вважають, що до наших днів дійшла лише третина тексту.

"Три книги окультної філософії" німецького лікаря

Якщо ви називаєте свою книгу "Три книги окультної філософії", то, здається, що ви просто просите Церкву втрутитися в цю справу. Однак саме такий виклик кинув німецький ерудит, філософ, теолог, лікар, алхімік, натурфілософ, окультист, астролог, адвокат й письменник епохи Відродження.

Написаний у 1533 році, твір заглиблюється у сфери магії, астрології та окультизму, і після публікації його зустріли як захоплення, так і осуд. Здебільшого його "не полюбила" католицька церква.

Книга поділена на три томи, кожен з яких досліджує певний аспект містичного та езотеричного. У першому томі йдеться про природну магію, у другому — про небесну та обрядову магію, а в третьому — про магію стихій та планетарну магію.

Католицька церква насторожено ставилася до творчості Агріппи через те, що вона кидала виклик усталеним релігійним і богословським доктринам. Його праці, які відстоювали ідею, що людська воля може впливати на природні та надприродні сили і контролювати їх, вважалися єретичними та підривними.

Як наслідок, "Три книги окультної філософії" заборонили і засудили, а сам Агріппа зіткнувся з протидією з боку релігійних авторитетів. Однак його праця мала тривалий вплив на розвиток західної езотерики і на пізніших мислителів, а тому вціліла.

Переклад Біблії Вільяма Тіндейла

Коли справа доходить до заборони чи цензури книг, все зводиться до влади, і немає кращого прикладу цього, ніж переклад Нового Заповіту Вільяма Тіндейла. Ця робота стала поворотним моментом в історії англійської Біблії.

На початку 16 століття прагнення Тіндейла зробити Біблію доступною для простих людей зіткнулося з тогочасною релігійною владою. У цей час лише Церква мала доступ до священної книги. Всі копії були написані латиною, і практично єдиними людьми, які могли читати латиною, стали священики.

Тіндейл же мав на меті створити англійську версію Нового Заповіту безпосередньо з оригінального грецького тексту, а не покладатися на латинські інтерпретації, контрольовані церквою. Це був прямий виклик монополії Церкви на релігійний авторитет.

Тисячі примірників Нового Заповіту Тіндейл надрукував у Німеччині і контрабандою переправив до Англії. Однак римо-католицька церква оголосила роботу Тіндейла єретичною. Це призвело до того, що лондонський католицький єпископ наказав публічно спалити всі англійські Нові Заповіти в 1526 році, намагаючись придушити їхнє розповсюдження.

Завдяки змові, організованій англійським крилом католицької церкви, Твндейла схопили в Бельгії в 1536 році і звинуватили в єресі. Його задушили і спалили на вогнищі поблизу Брюсселя разом із копіями його творів.

Сьогодні ж ми маємо лише три оригінальні копії Нового Заповіту Тіндейла.

Раніше Фокус писав про 9 найвідоміших текстів, які досі ніхто не прочитав.

А також ми розповідали про знайдений артефакт із "неправильною" молитвою Давида. Його виявили біля Єрусалима.