Миш'як як еліксир краси: люди з минулих століть вживали отруту за призначенням лікарів
Вживання мікродоз психоделіків набирає популярність, проте такий спосіб "лікування" потребує ретельного дослідження. У XIX столітті дехто вже намагався лікуватися миш’яком, що стало далеко не найкращою ідеєю.
Практика мікродозування психоделіків, таких як ЛСД, набула популярності в деяких частинах світу. Хоча медична спільнота не впевнена в реальній користі мікродозування психоделіків, це не перший випадок, коли люди експериментують із невеликими кількостями речовин заради користі для здоров'я, пише IFLScience.
У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!
Ще в XIX столітті деякі люди в Австрії мали дивну звичку — мікродозування миш'яку. Відкриття цієї своєрідної практики датується 1851 роком, коли Йоганн Якоб фон Чуді, швейцарський натураліст і лікар, натрапив на неї серед селян Штирії, Австрія. Ці люди добровільно вживали невеликі дози миш'яку, вірячи, що це покращить їхнє здоров'я та зовнішній вигляд. Звіти свідчать, що ця традиція зародилася ще в XVI столітті, починаючи з малих доз, які поступово збільшувалися.
З розповідей Чуді випливає, що люди, які їли миш'як і з якими він зустрічався, не мали ознак хронічного отруєння. Однак він відзначив значну кількість смертей, пов'язаних зі зловживанням або безвідповідальністю. Попри скептицизм і сумніви, ідея споживання миш'яку з користю для здоров'я поширилася по всьому світу, що призвело до його просування як добавки до здоров'я як лікарями, так і шарлатанами.
На противагу цьому, сьогоднішній ентузіазм щодо мікродозування психоделіків пов'язаний із кожен раз більшою кількістю літератури, яка вказує на потенційні переваги для психічного здоров'я, особливо з такими речовинами, як псилоцибін, що містяться в "чарівних грибах". Однак дослідження, що тривають, ще не підтвердили остаточно заявлені переваги, такі як покращення настрою та концентрації без галюцинаційних ефектів.
Важливо зазначити, що мікродозування миш'яку є небезпечною ідеєю. Миш'як, як в неорганічній, так і в органічній формі, дуже токсичний. Неорганічний миш'як є підтвердженим канцерогеном і значним глобальним забруднювачем питної води. Навіть органічний миш'як, хоча і менш шкідливий, залишається токсичним у достатніх кількостях і за умови тривалого впливу, не кажучи вже про його історичне використання як зручної отрути.
На занепад епохи споживання миш'яку вплинули такі фактори, як використання миш'яку у справах про вбивства, де жертви зображувалися як випадкові жертви передозування. Скептики також ставили під сумнів вживання деякими людьми миш'яку, підозрюючи, що деякі з цих випадків були неправдиві. У XX столітті ентузіазм щодо миш'яку зменшився завдяки зростанню обізнаності про його небезпеку та розвитку фармакології.
Цікаво, що хоча деякі люди в певних регіонах, таких як долина Камаронес у Чилі, виробили генетичну стійкість до миш'яку, ця адаптація не є результатом мікродозування, а скоріше тривалого впливу протягом багатьох поколінь. Ця адаптація підкреслює нашу здатність еволюціонувати в токсичному середовищі, але важливо розрізняти природні адаптації та потенційно шкідливі для здоров'я примхи.
Насамкінець, історія експериментів з миш'яком слугує застереженням проти нерозважливих практик. Дослідження психоделіків на предмет їхньої користі для психічного здоров'я потребує постійного наукового контролю. Розуміння ризиків і переваг має вирішальне значення для того, щоб ми вчилися на уроках історії, не повторюючи її небезпечних експериментів.
Раніше Фокус писав про таємничу хворобу останнього правителя Вавилонії.
Важливо! Ця стаття ґрунтується на останніх наукових і медичних дослідженнях і не суперечить їм. Текст має лише інформаційний характер і не містить медичних порад. Для встановлення діагнозу обов'язково зверніться до лікаря.