Туберкульоз в домашніх умовах. Чи допоможе амбулаторне лікування впоратися з епідемією

"Твоя задача — лежати на жовтій лікарняній постільній білизні, дивитися в сіру стелю і видужувати. Душ за розкладом і не кожен день", — згадує Ярослава Бондаренко. У дівчини виявилася незаразна форма туберкульозу, проте їй довелося кілька місяців провести на стаціонарі з іншими пацієнтами. Потрібно розуміти, що якщо, наприклад, дві інфіковані особи тісно контактують і таким чином обмінюються бактеріями туберкульозу, через якийсь час мікроорганізми перестають реагувати на медичні препарати, у них виробляється резистентність. Якщо при чутливому до ліків туберкульозу в Україні вдається вилікувати 75 осіб з 100 чоловік, то при лікарсько-стійкій формі хвороби позитивний результат фіксується всього у 47 пацієнтів з 100.

Це, до речі, невигідно державі. Справа в тому, що на шестимісячний курс лікування одного хворого з чутливістю на туберкульоз з бюджету витрачається близько 1 тис. грн, але такий же курс для хворого з мультирезистентністю обійдеться в суму від 100 тис. грн.

Причиною такої трансформації туберкульозу в лікарсько-стійкій є внутрішнє інфікування пацієнтів в диспансерах. Щоб цього не відбувалося, хворі люди обов'язково повинні бути розділені. Здавалося б, в розвинених країнах вже давно у всіх лікарнях використовують палати для одного, а не кількох людей, але для нас це досі майже нездійсненна умова.

Приховані ризики

Статистика по інфікованим туберкульозом українцям виглядає вкрай невтішною. Звичайно, носій не обов'язково захворіє сам або заразить іншого, підкреслюють фахівці. Проте, сьогодні у кожного десятого жителя України спостерігаються клінічні симптоми. Тільки за 9 місяців поточного року зафіксовано 19 893 випадків захворювання. За аналогічний період минулого року цей показник склав 20 367 випадків, тобто певна динаміка зниження в країні спостерігається. Відповідне лікування зараз проходять близько 20 тис. українців.

Серйозною проблемою залишається те, що латентний туберкульоз в Україні досі не лікують. Медичну допомогу можуть отримати тільки ті, у кого виявлено активну форму захворювання. До останнього часу вони проходили стаціонарне лікування в тубдиспансерах, де умови перебування пацієнтів далекі від прийнятних.

Як пояснює Андрій Александрін, голова ГО "Інфекційний контроль в Україні", в державі немає жодного стаціонарного відділення, яке в повній мірі відповідає стандартам інфекційної безпеки. "У нашій країні працює багато стаціонарних протитуберкульозних установ, але в них, на жаль, немає безпечних умов як для перебування пацієнтів, так і для відвідувачів і медичного персоналу", — зазначає він. До слова, в західних державах взагалі немає окремих туберкульозних диспансерів. Там хворобою займаються або лікарі-інфекціоністи, або фахівці первинної ланки.

"Ідеологія амбулаторного лікування полягає якраз в тому, щоб хворий на туберкульоз якомога менше знаходився в лікарні, де є ймовірність інфікуватися (від інших пацієнтів. — Фокус)", — розповідає перший заступник генерального директора Центру громадського здоров'я МОЗ України Віктор Ляшко.

Нові стандарти

З другого півріччя наступного року в Україні повинні повсюдно впровадити амбулаторну модель лікування туберкульозу. Медексперти впевнені, що сімейні лікарі та перебування пацієнтів вдома допоможуть впоратися з епідемією туберкульозу. Це доводять результати пілотного проєкту, реалізованого в 2017-2018 роках в Житомирі та Чернігівській області організацією "Інфекційний контроль" в партнерстві з БФ "100% життя". Проєкт охопив 2700 осіб, переважно чутливих на туберкульоз. Зокрема, громадські працівники запустили різні моделі амбулаторного лікування, щоб визначити, який медико-соціальний супровід є найбільш ефективним. При цьому єдина модель для запуску в Україні ще не вибрана, з цим буде визначатися МОЗ. В цілому ж при амбулаторному лікуванні зафіксовано 97% одужання пацієнтів. У туберкульозних диспансерах цей показник набагато нижчий — близько 72%.

Хворий на туберкульоз стає епідемічно безпечним для оточуючих протягом двох тижнів при правильно призначеному лікуванні (саме одужання може тривати від 6 місяців до двох років в залежності від стадії хвороби). Тобто перший етап отримання медичної допомоги пацієнту все одно доведеться проходити в стаціонарі, однак після цього він може спокійно переїхати додому, не наражаючи на небезпеку близьких. "Раніше хворий найчастіше втрачав роботу, іноді і сім'ю, а це неприпустимо. Завдяки амбулаторному лікуванню ми виключаємо стигму (соціальну стигматизацію через хворобу. — Фокус), виключаємо відторгнення від суспільства на тривалий період лікування", — підкреслює Віктор Ляшко.

Однак при впровадженні амбулаторного лікування Україні доведеться зіткнутися з низкою проблем. Як не парадоксально, однією з головних стане протидія сімейних лікарів, які просто бояться лікувати інфекційне захворювання. Громадські працівники вже проводять для медичних працівників профільні тренінги, але цей процес профлікбеза займе певний час.

Переконати фахівців первинної ланки намагаються і за допомогою матеріальної складової. Сімейний лікар буде отримувати від Національної служби здоров'я щомісячну оплату за медичний супровід пацієнта з туберкульозом, тобто за контроль прийому ліків і тестування хворого. Після завершення лікування і підтвердженого аналізами одужання сімейний лікар отримує фінансовий бонус (його сума поки не називається).

Тим часом, не у всіх пацієнтів вдома є всі необхідні для амбулаторного лікування умови. З цим, зокрема, зіткнулися фахівці Чернігівської області. Однак мова йде про невелику кількість хворих. "Це всього 1-2% від загальної кількості пацієнтів. Як правило, це асоціальні верстви населення, в тому числі бомжі", — уточнює дільничний фтизіатр з Чернігова Жанна Карпенко. В цьому випадку амбулаторне лікування просто неможливо.

Страхи суспільства

Незважаючи на мальовану експертами позитивну картину амбулаторного лікування, багато українців скептично налаштовані по відношенню до інноваційного для України підходу. Противники впроваджуваного проєкту вважають, що переведення хворих на туберкульоз в домашні умови буде лише сприяти масштабному поширенню хвороби в країні. І двотижневе початкове перебування пацієнта на стаціонарі навряд чи можна вважати панацеєю, поки не з'являться відповідні умови для цього в лікарнях. Поки ж хворих навіть на короткий термін будуть відправляти в ті ж диспансери.