Стрес, прогрес і батьківські нерви. Чим став досвід онлайн-навчання для школярів України

"Більше не бажаю такого ні собі, ні своїй дитині", — говорить про дистанційне навчання Оксана Симонова, мешканка Генічеська Херсонської області. Оксана провела вдома з сином-шестикласником вже два локдауна — минулої весни і в січні цього року. Як і тисячам інших батьків, їй довелося координувати навчання дитини, повністю відчувши всі його складності. Однією з них стало налаштовування хлопчика на навчання: школярам важко зосередитися в домашній обстановці, де вони звикли грати і відпочивати, а на онлайн-уроках воліють спілкуватися з однокласниками, за якими скучили. При цьому, зазначає Оксана, навантаження на сина величезне: щодня шість-сім уроків, по кожному потрібно виконати домашнє завдання і відправити його вчителю електронною поштою.

Наші вчителі добре проходять період інтенсивної цифровізації. Тому я закликаю батьків бути терплячими і, якщо є змога, допомагати, а не критикувати

Найбільшим стресом для хлопчика стали онлайн-тести на час: в них від 15 до 36 питань, відповісти потрібно за дві години. Симонова розповідає, що через зворотний відлік часу син плутався і губився, тоді як онлайн-система знімає бали за кожну дрібну помилку. В результаті жінка прийшла до висновку, що в такому режимі якісно опанувати шкільні предмети неможливо.

Інші батьки учнів середніх класів скаржаться на хаос у використанні онлайн-інструментів: у різних вчителів власні переваги щодо сайтів, месенджерів та додатків для навчання.

І Viber, і Zoom

Представники сфери освіти кажуть, що епідемія коронавірусу і карантин зробили те, чого не змогли зробити міністерські накази та постанови, — впровадити онлайн-елементи в навчання. Проекти цифровізації створювали в Міністерстві освіти та науки ще з 2016 року, в закон про освіту вписали дистанційну форму навчання. Однак лише у 2020-му школи почали "оцифровувати" навчальний процес і за рік досягли помітного прогресу. Якщо на весняному карантині повсюдним явищем були стрічки фотознімків із завданнями із зошита у Viber, то до зимового локдауну вчителі опанували набагато більше онлайн-інструментів, навчилися інакше будувати навчання.

"Воно стало упорядкованішим, тепер ставлять менше домашніх завдань. Завдяки цьому ми вже не вчимося з ранку до вечора, як це було навесні, а можемо ходити на гуртки і відпочивати у вихідні", — зазначає Оксана Симонова.

Міністерство, зі свого боку, у вересні 2020-го випустило Наказ №1115 про дистанційне навчання, де оновило рекомендації і наблизило їх до реальної практики. В документи вписані дві форми дистанційного навчання — синхронна, тобто онлайн-уроки в режимі реального часу, і асинхронна, коли діти займаються самостійно і потім надсилають результати вчителю. Навчання в синхронній формі має становити не менше 30% навчального часу. Також відомство уточнило, що тривалість уроку повинна відповідати віку дітей: перший клас — 10 хвилин, другий-четвертий класи — до 15 хвилин, в середніх класах онлайн-урок повинен тривати не більше 20 хвилин, а в старшій школі — до 25 хвилин.

Важливим нововведенням стало те, що тепер батьки можуть добровільно перевести дитину на дистанційне навчання. Для цього достатньо їх заяви та наявності цієї форми освіти у школі. Батьки користуються таким правом: за даними Інституту освітньої аналітики, у 2019 році на дистанційному навчанні було 7,9 тис дітей, тоді як на початку 2021-го таких учнів налічувалося 13,5 тис.

Вибір онлайн-інструментів і організацію дистанційного навчання міністерство залишає за школами, у межах їх автономії. Освітні платформи та онлайн-інструменти затверджує педрада, за вчителями закріплено право вибирати режим і методики проведення уроків без узгодження з будь-ким. Тестування педагогами різних онлайн-інструментів і стало причиною їх хаотичного використання.

"Але якщо вибору онлайн-інструментів не буде, ми повернемося до того, що було раніше: знову будемо у Viber слати фотографії завдань, — каже Людмила Булигіна, вчитель інформатики в політехнічному ліцеї НТУУ "КПІ". — Наші вчителі добре проходять період інтенсивної цифровізації. Тому я закликаю батьків бути терплячими і, якщо є змога, допомагати, а не критикувати. Діти досить швидко вчаться користуватися новими для них інструментами, це нормальні технічні питання".

У Людмили Булигіної великий досвід онлайн-навчання: крім викладання в ліцеї та університеті КПІ вона веде курси програмування для дорослих, вік її учнів варіюється від девʼяти до 58 років. Грунтуючись на особистому досвіді, вона змогла скоротити кількість потрібних онлайн-інструментів до трьох — це платформа відеочатів Zoom, інструменти Google і YouTube. Вчителька попередньо записує відеоуроки тривалістю до 15 хвилин, робить до них короткі текстові коментарі і презентації, деколи — тести. За день або за годину до уроку вона надсилає матеріали учням або студентам, ті їх переглядають і готують питання. Під час уроку Людмила Булигіна обговорює з учнями вже переглянуті відео, з маленькими дітьми проходить презентації, відповідаючи на питання. Якщо учень не вміє користуватися будь-яким сервісом, його можливості вивчають прямо на уроці, і, як каже педагог, за десять хвилин діти із задоволенням освоюють незнайомі програми.

У приватних шкіл різноманітність онлайн-інструментів ще більша, оскільки вони можуть вибирати платні програми або створювати свої. Наприклад, у київській Новопечерській школи є власна система управління навчанням (LMS — learning management system).

Онлайн поспішає на допомогу

Під час торішнього весняного локдауну одним з найбільш масштабних онлайн-проектів стала Всеукраїнська школа онлайн (ВШО) — кілька сотень відеоуроків з різних предметів, які записали на допомогу учням і школам. Організатори ВШО — Комітет Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій, Міністерство освіти і науки та громадська організація "Освіторія" — викладали уроки в YouTube і передавали їх телеканалам, щоб уроки були доступні всім учням, які навіть не мали доступу до інтернету.

До нового навчального року профільне міністерство вирішило продовжити зйомки уроків, але трохи видозмінивши формат, і викласти всі матеріали на єдиній електронній платформі. Сергій Шкарлет, міністр освіти і науки, анонсував її запуск у жовтні 2020-го. Цей ресурс за адресою lms.e-school.net.ua відкрили для користувачів на початку грудня. За словами Артура Селецького, заступника міністра з цифрової трансформації, це повʼязано з тим, що платформу запускали з нуля, до того ж відеоконтент проходив сім етапів перевірки якості.

Ресурс в освітньому середовищі оцінили: за міністерською статистикою, на початок лютого його відвідали понад 2 млн осіб, понад 127 тис зареєструвалися, зокрема 95 тис учнів, близько 26 тис вчителів і близько 6 тис вільних слухачів із сотні країн світу, а також з Донецька, Луганська та Криму. Як говорить Селецький, найбільшим попитом користуються уроки української та англійської мов, математики та історії — з цих предметів школярі здають ЗНО. У міністерстві планують розширювати список предметів, за якими зніматимуть відеоуроки. Це, наприклад, французька, німецька, іспанська, а також кримськотатарська мови.

"Ми розширюватимемо список уроків не тільки за рахунок популярних предметів, оскільки хочемо працювати і для малозахищених верств населення. Згадаймо про Крим і Донбас, де теж є наші вчителі і діти, які реєструються на ВШО. Ми працюємо над тим, щоб вони могли здавати іспити онлайн, мати доступ до якісної шкільної освіти і могли вступати до українських університетів", — розповідає Артур Селецький. Також він анонсує появу на платформі базового функціоналу для проведення онлайн-уроків — завантаження відеочатів, можливості створення груп або класів і завантаження вчителями свого авторського контенту.

Зараз платформа ВШО працює за принципом відкритих масових курсів, подібно Coursera або Prometheus, там може зареєструватися будь-яка людина і у вільному режимі дивитися уроки. Інша справа — створення специфічних онлайн-послуг з урахуванням потреб шкіл. Першими з таких проектів міністерства стали електронні щоденники і класні журнали. Для шкіл це не нова послуга, оскільки на українському ринку освіти є комерційні продукти в цій ніші. Водночас не всі навчальні заклади можуть їх собі дозволити або вони відмовляються від платних електронних сервісів через підвищення ціни або закриття фірми — виробника послуги. Тому в МОН створили безкоштовний інтерфейс класних журналів і щоденників за адресою e-journal.iea.gov.ua, на який можуть перейти школи. За словами Артура Селецького, до сервісу вже підключено більше 300 українських шкіл.

До електронних щоденників і класних журналів ставлення двояке. Батьки вважають їх дуже зручними, але є побоювання, що школярі зможуть зламувати сервіс, щоб поставити собі кращі оцінки, та й загалом ця послуга приділяє занадто багато уваги оцінками, демотивуючи дітей. Артур Селецький вважає такі побоювання перебільшеними і запевняє, що електронний ресурс має кілька рівнів кіберзахисту. Крім того, на думку заступника міністра, відстеження оцінок у режимі реального часу дає відповідальним батькам стимул допомогти дітям, якщо їх знання з якогось предмету провисають.

Електронні класні журнали та щоденники в ідеалі повинні замінити паперові, щоб у вчителів було менше тяганини. Але зараз багато шкіл використовують і ті, і інші, вчителям доводиться робити подвійну роботу. Як каже Артур Селецький, за Наказом МОН №676 школи можуть повністю перейти на "цифру". Однак в деяких школах серед службових обовʼязків вчителів зазначена щотижнева перевірка паперових щоденників. Діти, в реальності користуючись електронними щоденниками, змушені заповнювати паперові для галочки. Тому навчальним закладам необхідно гармонізувати нормативні документи з цифровою реальністю.

Профайли учнів

Минулого року активісти освітньої спільноти підкреслювали, що період пандемії необхідно використовувати для корінних перетворень у навчальних закладах. Схоже, цифрові інструменти справді входять у навчальний процес, зокрема очний, що проходить безпосередньо в класі. Артур Селецький розповідає, що в школі його дочки-шестикласниці вчителі активно використовують онлайн-відео для пояснення нових тем і практикують виступи учнів зі створеними ними презентаціями.

Урізноманітнити урок допомагає, зокрема, платформа ВШО.

"Для вивчення фізики, математики та інших предметів учневі необхідно спостерігати, досліджувати. Симуляції, динамічні моделі, які можна самостійно змінювати, інтерактивні карти — все це дозволяє представити навчальний матеріал у сучасному, цікавому, доступному вигляді. І на платформі ВШО вже є такі матеріали", — говорить Вадим Карандій, директор Українського інституту розвитку освіти.

За спостереженнями Людмили Булигіної, дистанційний формат дуже вплинув на очне навчання. У ліцеї, де вона викладає, учні незалежно від карантину двічі на тиждень приходять в класи, щоб вивчати основні предмети, а всі інші за домовленістю з педагогами та батьками вивчають онлайн. На її думку, таким чином учні змогли визначити пріоритети, стати самостійнішими. Вважає, що цифрові можливості повинні працювати на індивідуалізацію навчання. Якщо у кожної школи буде своя онлайн-платформа з матеріалами, створеними вчителями, учні зможуть вибирати курси з різних шкіл і так формувати особистий план навчання.

"Стратегічно думаючи про якість освітнього процесу, варто переходити на індивідуальні електронні профайли учнів, де буде зосереджена основна інформація про їх навчання", — впевнений Микола Скиба, експерт зі створення Українського інституту майбутнього. Так вже роблять у зарубіжних країнах. Наприклад, профайли учнів ведуть у Фінляндії, фіксуючи особливості навчання та досягнення школярів. Українське профільне міністерство теж рухається у цьому напрямку: за словами Артура Селецького, вже цього року почнуть створювати реєстри учнів та вчителів. Завдяки електронним класним журналам також накопичуватиметься інформація про успішність, яку можна буде відстежувати, навіть якщо дитина перейшла в іншу школу. Крім того, міністерство працює над ідеєю створення електронних профайлів юних спортсменів та вчених, щоб розвивати їх потенціал.

"Наприклад, сільська школа виграла чемпіонат області з футболу, в команді є кілька талановитих дітей. Завдяки таким профайлам їх можуть побачити "Динамо" або "Шахтар", запросити до себе і розвивати далі", — ділиться планами Артур Селецький.

Як кажуть представники міністерства, один з важливих позитивних впливів дистанційного формату — те, що вчителі опанували онлайн-інструментарій, скоротили свій цифровий розрив з учнями і тепер можуть розмовляти з дітьми однією мовою. Це теж позитивно позначається на якості української освіти.

Навчання вдома

Директори українських шкіл поділилися з Фокусом порадами про те,

Як організувати дистанційну освіту з комфортом для дитини та її сімʼї

"Необхідно комбінувати різні форми і методики, щоб діти не втомлювалися, а могли перемикатися і утримувати увагу. Для цього на уроках традиційно проводяться перерви на фізкультуру з використанням технік споглядання, активної візуалізації і медитації".

Світлана Заріпова, директор школи КМДШ Голосієво

"Дитині необхідна підтримка батьків. Важливо організувати умови для навчання вдома, прибрати всі фактори, що відволікають: братів, сестер, домашніх вихованців, ігри. Якщо дитина перемкнеться хоч на мить, він може повністю втратити звʼязок з навчальним процесом".

Ольга Вишнякова, засновниця Ukrainian Global School

"В онлайн-форматі не повинно бути сім уроків по 45 хвилин. Чим молодша дитина, тим складніше їй фокусуватися, тим паче онлайн. Ми дотримуємося загального правила: час уроку, коли дитина тривало фокусується на екрані, не повинен перевищувати 20 хвилин. Якщо в середній школі урок триває довше, учитель повинен його побудувати так, щоб друга частина проходила без взаємодії з екраном: прописати щось у зошиті, зробити руками, придумати або прочитати".

Зоя Литвин, засновниця Новопечерської школи, голова громадської спілки "Освіторія"