Від лози до келиха. Як змінюється смак українського вина і чи встоїть воно перед імпортом

"Знаєте, що таке вина Нового Старого Світу? Ні? А я вам розповім! — Іван Плачков, власник виноробні "Колоніст", відкидається в кріслі та продовжує: — Ось є вина Старого Світу — це Франція, Італія, Німеччина. Є Новий Світ — Аргентина, Чилі, ПАР, Австралія. Є Новий Новий Світ — Китай і Вʼєтнам. Тепер же всі заговорили про Новий Старий Світ — це Болгарія, Румунія і південь Одеської області зокрема. З одного боку, виноробство тут існувало задовго до появи першої лози в Європі, але через османське домінування воно зникло і відроджується тільки зараз. Інтерес до цього регіону колосальний".

Про свою виноробню, створену в 2005 році в селі Криничне на березі озера Ялпуг, і про історію виноградарства в Придунайській Бессарабії Плачков готовий довго говорити. З пристрастю щиро захопленої людини він розповідає про дороге французьке обладнання, встановлене на підприємстві для сортування винограду, показує відеоролики про збір врожаю на мальовничих виноградниках.

В останні роки бізнес Плачкова впевнено набирає обертів. 15 років тому "Колоніст" переробляв 5 т винограду і розливав 5-6 тис. пляшок вина. У 2010 році тут виробляли 150 тис. пляшок, в 2015 році переробляли 200-250 т винограду і розливали 200-220 тис. пляшок, а в 2020-му показники з переробки зросли до 350-400 т і з виробництва — до 300 тис. пляшок. У підприємства 40 га власних виноградників, що дає 50-60% необхідного для виробництва винограду, інше "Колоніст" закуповує у сусідніх виноградарів.

За останні сім років інтерес українців до вітчизняного вина значно виріс. Якщо раніше у всіх на слуху були лише імениті кримські бренди — "Массандра", "Інкерман", ігристе з Нового Світу, то зараз ситуація кардинально змінилася. Купити пляшку мерло від "Колоніста", рислінг — від "Виноробного господарства князя Трубецького" або "Артанії" — від "Бейкуша" серед міської інтелігенції вважається хорошим тоном. Мимоволі напрошується простий висновок, що римські вина, які пішли з внутрішнього ринку, звільнили місце для материкових виробників, яким раніше приділяли мало уваги. Але чи так це насправді?

Нова культура вина: яке вино пʼють українці

"Окупація півострова? Ні, я не думаю, що інтерес до українських вин повʼязаний з тим, що в нас зник кримський продукт", — міркує Іван Плачков. Правильніше говорити про те, що в Україні в цілому змінюється культура споживання вина, і на це безпосередньо впливає зближення з Євросоюзом, впевнений він. Відмова від застарілих радянських традицій проявляється не тільки в декомунізації та перейменуванні вулиць, але й у тому, що люди тепер частіше вибирають вино, а не міцні спиртні напої. Причому українці не просто почали пити більше вина, але розсмакували власне сухі і напівсухі, а не десертні вина.

При цьому Плачков підтверджує, що з 2014 року ситуація з виноробством на материку змінилася.

"Ті кримські вина, які пішли з полиць магазинів, моментально компенсували інші підприємства — Shabo, "Коблево" або "Чизай", — пояснює винороб. "Колоніст" і "Князь Трубецький" також наростили своє виробництво. Але крім цього за останні роки в Україні створили багато невеликих виноробів — "Бейкуш", "V.Petrov", "Курінь". Свої лінійки вин почали випускати і відомі персони — наприклад, співак Олег Скрипка та тенісист Сергій Стаховський. У цілому поява сімейних господарств, що випускають до 300 тис. пляшок на рік, — один із важливих етапів розвитку виноробства в Україні, вважає одеський виробник. Але якщо у Франції таких підприємств налічується майже 150 тис., то у нас їх не більше сотні.

"Сьогодні ті українські виробники, хто не підводить з якістю продукту, стають дійсно затребуваними", — додає Іван Плачков. За минулий час ринок вина в країні пожвавився, став динамічним. За словами винороба, в Україні зʼявилася достатня кількість кваліфікованих сомельє, експертів і професійних консультантів, виріс рівень технологічних знань, тобто індустрія обросла всіма необхідними атрибутами, що лише сприяє її становленню.

Про те, що сім років тому в країні почався новий виток розвитку українського виноробства, говорить і Сергій Клімов, засновник Kyiv Food and Wine Festival, співвласник та ідеолог винних барів Like a Localʼs. При цьому вихід кримських вин із внутрішнього ринку експерт називає лише вершиною айсберга.

"В Україні відбулася глобальна зміна в свідомості суспільства, — коментує Клімов. — Це був підйом патріотизму, що характеризувався вибором на полиці українського, а не імпортного виробника, і це стосувалося не тільки вина".

За його словами, важливу роль в такому процесі зіграла низка різних факторів.

• По-перше, багато великих виробників, у яких зʼявилася можливість зайняти звільнені полиці, почали нарощувати якість вина.
• По-друге, на цей період якраз припадає поява крафтового виноробства в Україні, за якістю іноді на голову вище, ніж у великих виробників.
• По-третє, в країні почали підростати лози експериментальних сортів винограду, а виноробні культивують і популяризують автохтонні та місцеві сорти (такі як "Тельті-курук", "Одеський чорний" і "Сухолиманський").

"Це дозволяє сьогодні робити вина, про які раніше в Україні могли тільки мріяти, — мальбек, сира (шираз), темпранільо, тіморассо й десятки інших", — пояснює експерт.

Теруарне майбутнє українського вина

Олексій Дяків, співвласник і до 2019 року керівний партнер "Виноробного господарства князя Трубецького", також повʼязує розвиток ринку з появою в країні теруарного виноробства, заснованого на природно-кліматичному розташуванні виноградників.

"До 2009-2010 років в Україні фактично існували тільки великі індустріальні виробники, які видавали по 20-25 млн пляшок вина на рік з усього виноматеріалу, який можна було знайти всередині країни та за її межами. Але поступово в українському виноробстві зʼявився новий рух — невеликі виноробні, власники яких зосередилися на якості продукту й почали робити вино з власного винограду. Так в Україні зʼявилися теруарні вина", — коментує підприємець.

Винзавод князя Трубецького на Херсонщині, що знаходиться на межі банкрутства, бізнесмени Олексій Дяків, Володимир Присяжнюк та Віктор Пилипишин викупили в 2003 році. Протягом наступних восьми років на підприємстві проходили реконструкція і посадка нових виноградників, вино тут знову почали випускати в 2011 році. Нові власники вирішили використовувати для виробництва лише виноград, вирощений на власних виноградниках.

"Це витратно і це довгий шлях, але тільки так можна зробити по-справжньому якісне теруарне вино", — підкреслює співрозмовник Фокуса.

За такої причини обсяги виробництва "Князя Трубецького" привʼязані виключно до обсягів виноградників і врожайності, а вплив зовнішніх ринкових факторів практично мінімальний. На чолі всього стоять погодні умови та кліматичні особливості року, зазначає Дяків. У 2015 році на виноробні зібрали 446 т винограду, у 2018-му — 835 т, а в 2020-му — лише 638 т винограду. Обсяги ж виробництва знаходяться в межах 500-600 тис. пляшок на рік.

Появу та динамічний розвиток малих і середніх виробників вина Дяків повʼязує з лібералізацією українського законодавства. До 2016 року винороби платили 500 тис. грн за ліцензію на оптову торгівлю.

"Уявіть, що виробнику потрібно вкласти гроші у виноградники, закупити обладнання, організувати переробку, а потім ще щороку платити півмільйона гривень за ліцензію. Для маленьких, гаражних виноробів це просто непідйомні цифри", — коментує експерт.

Другим серйозним кроком стало спрощення отримання ліцензії на виробництво вина в 2018 році. До того підприємцям потрібно було майже 140 дозвільних документів різного роду, що істотно ускладнювало вихід малих виноробів на ринок. Через складну, забюрократизовану процедуру деякі з них існували в напівлегальному форматі. У непростій ситуації в 2015-2016 роках опинилася гаражна виноробня "Бейкуш", проти якої навіть порушили кримінальну справу, але в підсумку її закрили через відсутність складу злочину.

Зараз парламент готується внести чергові зміни у винне законодавство: у Верховній Раді зареєстровані два законопроекти про підтримку виноробів. Як пояснює народний депутат Роберт Горват, законопроект №5306, розроблений Офісом простих рішень і результатів, змінює підхід до регулювання діяльності малих виноробів із річним обсягом виробництва до 10 тис. декалітрів. Зокрема, документ пропонує повністю скасувати для них ліцензію і дозволити виробництво продукції з придбаних ягід, плодів і винограду українського походження. Другий законопроект, №5307, скасовує акциз для неігристих вин.

"Повністю підтримую цю пропозицію, — коментує Горват. — В Україні склалася абсурдна ситуація з акцизними марками для столових вин. Виготовлення акцизної марки коштує 19 коп., а ставка акцизного податку на сухі натуральні вина становить лише 1 коп. за літр. Виробники зобовʼязані замовляти акцизні марки за два місяці, щомісяця подавати звіт про використання марок, придбаних у попередньому місяці. При цьому винороби ще й втрачають гроші через їх поклейки на пляшки. Тобто фактичні витрати коштів і часу в десятки разів вищі, ніж надходження в бюджет". За словами нардепа, в 2019 році виготовлення акцизних марок коштувало бізнесу більш ніж 22 млн грн, тоді як сума виплаченого акцизного податку склала лише 2 млн грн.

Нульове мито бʼє по українському вину

Якщо подивитися дані Держстату, то зараз у державі складається не найсприятливіша ситуація з виноградарством і виноробством. У 2015 році в Україні переробили 194 тис. т винограду, у 2019-му — 124 тис. т, а в 2020-му — лише 76 тис. т. За виробництвом виноматеріалів показники ще гірші: в 2015 році виробили 14,1 млн дкл, у 2019-му — 9,9 млн дкл, а в 2020-му — 5,68 млн дкл.

Як пояснює Іван Плачков, до 2014 року левова частка вироблених в Україні виноматеріалів йшла на експорт у Росію. Після того як цей ринок закрився, виноградарі опинилися в складному становищі: урожай збирали, але продавати його не було кому.

"Ціни впали, виручених коштів не вистачало навіть на обробку виноградників. Зрештою їх почали викорчовувати", — говорить винороб. Однак експерт бачить в цьому і позитивні моменти. Для виробництва якісного вина потрібні "чисті", сортові виноградники, але в Україні вони часто були змішаними. Зараз же господарства підходять до закладування виноградників більш осмислено й роблять ставку на певні сорти.

За словами Катерини Звєрєвої, директорки з розвитку Української плодоовочевої асоціації, обсяги переробки технічного винограду падають через те, що в державі сьогодні не існує дієвих програм підтримки виноробів, що враховують відшкодування інвестицій і надання податкових преференцій.

Олексій Дяків, зі свого боку, стверджує, що за останні пʼять років в Україні скорочуються обсяги виробництва лише десертних вин, які були більш популярні за радянський і ранній пострадянський час, а також ігристих вин.

"У групі столових сухих вин, навпаки, спостерігається приріст: від 5 600 тис. дкл у 2015 році до 6 156 тис. дкл у 2018-му", — запевняє підприємець. При цьому винороб також говорить про необхідність держпрограми підтримки галузі. За його словами, виробникам могли б допомогти спеціальні кредитні умови (в ЄС кредити здебільшого дають під 3% річних), компенсація вартості техніки (зараз це 25% на окремі види виключно українського виробництва) і повернення інвестицій в посадку виноградників (в Іспанії, наприклад, держава відшкодовує до 50% вкладених коштів).

Особливо актуальними такі кроки з боку держави стали після введення з 1 січня цього року нульового мита на вино, імпортованого з Євросоюзу в Україну. Ця умова передбачена економічною частиною Угоди про асоціацію з ЄС, проте багато експертів стурбовані тим, що це може вкрай негативно позначитися на розвитку виноробства в країні. За останній час кількість імпортного вина й так значно зросла. У 2019 Україна завезла вина на суму $146,7 млн, а в 2020-му, за інформацією Інституту аграрної економіки, цей показник виріс до $224 млн.

"На тлі скасування мита на вино з ЄС у розмірі €0,3-0,4 за літр нескладно припустити, що імпортна продукція стане ще доступнішою для українського споживача, а значить, будуть рости й обсяги імпорту", — зазначає Катерина Звєрєва з української плодоовочевої асоціації. На сьогодні основними постачальниками вина в Україну залишаються Італія, Франція, Німеччина та Іспанія.

Якість українського вина та боротьба за покупця

У ціновій категорії українському вину дійсно складно конкурувати з імпортним продуктом, підтверджує Гіоргі Іукурідзе, СЕО компанії Shabo.

"В європейських виноробів майже 70% [витрат] покривають дотації від держави, у нас же таких умов для комфортного розвитку галузі немає", — підкреслює підприємець. При цьому українські торговельні мережі та HoReCa не надто активно підтримують вітчизняного виробника, виділяючи місце на полиці переважно для імпорту.

"Коли споживач вибирає імпортне вино за $5, він повинен розуміти, що входить в цю вартість, а саме: логістика продукції з іншої країни, місце на полиці, маркетингові активності тощо. Тобто до собівартості вмісту пляшки виникає дуже велике питання. Тому я впевнений, що в однаковому ціновому сегменті наше вино однозначно виграватиме", — коментує Іукурідзе.

Важливо розуміти, що мита, акцизу для українських виробників у Євросоюзі немає, але при поставках у країни ЄС обовʼязкова додаткова сертифікація Vi1, пояснює винороб. Наприклад, за лабораторний сертифікат необхідно заплатити більше €100 за кожне найменування.

За інформацією Катерини Звєрєвої, в минулому році Україна експортувала вина на $13,1 млн. Це на $1,1 млн більше, ніж у 2019 році, проте в той же час майже в 20 разів менше обсягу імпорту. Як зазначає експерт, найбільшими ринками збуту для українського вина були Казахстан і Німеччина.

До речі, частка експорту у виноробні "Колоніст" становить всього 5%, у майбутньому планують вийти на 10%. До пандемії підприємство здебільшого продавало вина в Канаду та Польщу, невеликі партії йшли у Великобританію та Францію. У "Виноробного господарства князя Трубецького" частка експорту ще нижча — 1-2%, їхня продукція представлена на китайському, японському та польському ринках.

На думку Олексія Дякова, українським виробникам не варто розраховувати на європейського покупця — наше вино в ЄС залишається неконкурентоспроможним.

"У них перевиробництво свого вина, причому в ціні від €1 до €1 тис. І вище за пляшку", — підкреслює експерт. Тож основну ставку вітчизняні винороби роблять все-таки на українського покупця. І тепер перед виробниками стоїть основне завдання — довести, що вітчизняна продукція не гірша, а часто навіть краща, ніж іноземна.

"Думаю, що лише час покаже, як зростання імпорту позначиться на українському виноробстві, — підсумовує Сергій Клімов. — Все залежатиме безпосередньо від українських виробників, від якості їхньго вина, ціноутворення і позиціонування. Упевнений, що в тих, хто правильно вибудовує свій бренд, стежить за трендами і виводить нові позиції на ринок, все буде добре".

Про те, як себе почувають імпортні вина на українських прилавках, читайте в статті "Яке вино пʼють українці" .