За прогнозами Інституту водних проблем і меліорації, через 30 років Україні доведеться імпортувати питну воду. Фокус з'ясував, чому країні загрожує дефіцит найважливішого природного ресурсу.
За даними ООН, понад чверть жителів Землі — 2,2 млрд осіб — не мають доступу до безпечної питної води. До 2050 року до 5,7 млрд житимуть в районах, де мінімум один місяць у році буде відчуватися нестача прісної води. Якщо зараз не вжити серйозних заходів, до 2040 року глобальний попит на воду може збільшитися більш ніж на 50%, у той час як попит на енергетичні ресурси — приблизно на 25%.
Винні клімат і людина
Дослідники називають кілька причин дефіциту прісної води. Найголовніша — глобальне потепління, яке посилюється викидами в атмосферу парникових газів. Про проблему говорять багато років, але вирішити її не вдається. Саме в Україні одна з причин дефіциту — вирубка лісів. Коренева система дерев — природний накопичувач вологи. Коли відбувається вирубування, річки йдуть під землю. Але, мабуть, найсерйозніша проблема — забруднення водойм. Вони заростають, якщо в них змиваються добрива з полів і зливається велика кількість стічних вод, що містять біогенні елементи: неочищені або недостатньо очищені господарсько-побутові стоки.
За перші два місяці 2021 року через річку Тису в Угорщину потрапило 1,5 тис. кубометрів відходів українського та румунського походження
"Практика показує, що порушення природоохоронного законодавства в сфері водних ресурсів — у списку найчастіших, які фіксує Державна екологічна інспекція. У 2020 році таких порушень було майже 5 тис., найбільше — в Дніпропетровській, Вінницькій і Кіровоградській областях. Держекоінспекція нарахувала збитки екології на суму майже 200 млн грн, щодо 117 випадків ми передали матеріали в правоохоронні органи і сподіваємося, що будуть порушені кримінальні виробництва", — розповідає Фокусу Андрій Мальований, голова Державної екологічної інспекції України.
Річки сміття
У країні безліч підприємств забруднюють водойми.
"Один з обурливих випадків — ДП "Кривбасшахтозакриття" без дозволу на спеціальне водокористування здійснило скид забруднювальних речовин у річку Інгулець, — наводить приклад Андрій Мальований. — У воді містилися високі концентрації брому, йоду, натрію, калію і магнію, а потім люди використовували її для пиття і зрошення полів. За позовом держекоінспекції суд зобов'язав підприємство компенсувати збитки, завдані навколишньому середовищу, на суму 2,5 млн грн".
Крім підприємств промисловості й енергетики основними забруднювачами є водоканали великих міст країни. У водойми потрапляють нафтопродукти, феноли, органічні речовини, сполуки азоту та важкі метали. У річках Західний Буг, Полтва, Кальчик, Кальміус, Бахмут, Лугань вміст цих речовин перевищує гранично допустимі концентрації. Найбільш критична ситуація склалася в Дніпропетровській і Донецькій областях.
"Річкову воду також забруднюють фосфати, які є майже у всій побутової хімії. Аграрні господарства відкривають береги річок, туди змивається частина добрив і гербіцидів, — говорить глава Держекоінспекції. — Нерідко прибережні зони захаращені звалищами, сміття потрапляє в річки, де потім формуються сміттєві затори. У Карпатському регіоні це вже набуло масштабів катастрофи і провокує міжнародні скандали. За перші два місяці 2021 року через річку Тису в Угорщину потрапило 1,5 тис. кубометрів відходів українського та румунського походження".
На думку Андрія Мальованого, для захисту водойм необхідна модернізація водопровідних і каналізаційних мереж, очисних споруд, розчищення великих і малих річок від сміття та перешкоджання їх обміління. Але це тривалий процес. Для початку непогано б посилити відповідальність місцевої влади та істотно збільшити штрафи. Сьогодні вони мізерні, наприклад, за забруднення водойм — 119 грн. Законопроект №2765, який передбачає збільшення штрафів на суму від 1 700 грн, ухвалений лише в першому читанні.
Свердловина не врятує
"Мене дефіцит води не торкнеться, у мене своя свердловина", — так думають тисячі українців. Але буріння свердловин — ще одна причина виснаження підземних водних горизонтів, десятки тисяч жителів сільської місцевості зіткнулися з тим, що вода пішла.
"У нас немає контролю за бурінням свердловин, кожен робить що хоче на своїй ділянці землі", — говорить Олександр Коваль, екоактивіст.
За словами Андрія Неліпи, заступника голови громадської ради при Міністерстві екології та природних ресурсів, у міністерстві створена робоча група з підготовки Водної стратегії. Вона повинна врегулювати всі проблемні питання у цій сфері на загальнодержавному рівні та визначити порядок дій на найближчі 30 років. Крім того, 9 квітня Мінекології надало на розгляд Кабміну проект змін "Технічного регламенту мийних засобів". Документ передбачає внесення кардинальних змін у виробництво й імпорт фосфоровмісної побутової хімії. "Це результат зусиль небайдужої громадськості та експертних кіл, які діють завдяки допомозі та впливу Євросоюзу й міжнародних проектів. Якби не це, влада б до сих пір розводила руками", — упевнений Неліпа.
Українці розуміють, що нестача водних ресурсів — величезний виклик для країни. Андрій Мальований, посилаючись на результати соцопитування Інституту Горшеніна, каже, що більше половини громадян вважають забруднення водойм і дефіцит питної води головною екологічною проблемою країни. І вирішувати її треба комплексно, задіюючи всі можливості держави і бізнесу, а також громадські ініціативи.