На рівному місці. Навіщо будують університет Зеленського і чи потрібен він

У сонячний ранок понеділка 31 травня Володимир Зеленський відкривав чергову сесію форуму "Україна 30", присвячену освіті і науці. Президент України розповідав про ключові фактори розвитку цієї сфери — нові школи, високі зарплати педагогів і викладачів, підвищення авторитету української науки за кордоном і актуальні в сучасному світі навички, які має давати освіта. Здавалося, він так і закінчить свою промову перерахуванням очевидних потреб, але раптом сказав: "Хочу вам сьогодні розповісти про одну нашу ініціативу. В Україні буде створено президентський університет — вищий навчальний заклад, який буде готувати людей майбутнього. Його випускники працюватимуть на благо нашої держави і захист кожного українця". Після короткої відеопрезентації Зеленський розмашисто підписав указ про створення університету і показав документ під оплески аудиторії.

Також президент сказав, що прямо на форумі можна буде дізнатися всі деталі проекту. Однак, єдине, що змогли побачити відвідувачі заходу, — архітектурний макет університетського комплексу та короткий опис на аркуші паперу. Лаконічні формулювання і недолік інформації призвели до бурхливого обговорення проекту в експертному середовищі та суперечок про те, наскільки реально побудувати такий ВНЗ і чи потрібно взагалі це країні. Фокус розбирався, чи вистачить Україні освітніх і наукових ресурсів для роботи університету, створеного з нуля, і дізнався заодно, чим закінчувалися подібні ініціативи в інших країнах.

Проект-мрія

Судячи з представленої концепції, майбутній президентський університет — ідеал сучасного ВНЗ і рай для студентів. У ньому передбачається сім освітніх напрямків, усі — вкрай актуальні: інформаційні технології; кібербезпека і штучний інтелект; нанотехнології; аерокосмічні технології; біотехнології і науки про здоровʼя; енергетичні технології; глобалізація та міжнародні комунікації. Навчати студентів планують на основі трьох принципів: індивідуальності, професіоналізму і здатності до стратегічного розвитку. Слухачам курсів обіцяють давати 30% теорії і 70% практики.

Як розповів на презентації проекту Сергій Шкарлет, міністр освіти і науки, відбір студентів у президентський ВНЗ буде жорстким. Випускники з найвищими балами ЗНО повинні будуть пройти ще чотири етапи, щоб потрапити в перший набір 120 студентів, які почнуть навчання 1 жовтня 2023 року. Тим, хто пройде конкурс, обіцяють бонуси: безкоштовне навчання, соціальний пакет, стажування в Україні та за кордоном, навчання в кращих українських вчених і зарубіжних викладачів, освіта за міжнародними стандартами, включаючи MBA та PhD. Випускникам гарантують працевлаштування в центральних органах влади, державних компаніях, дослідницьких і наукових організаціях. Будувати новий університет планують з нуля на території виставкового центру ВДНГ у Києві.

Ініціативу президента підтримав уряд. Виступаючи на форумі "Україна 30", премʼєр-міністр Денис Шмигаль зазначив, що новий ВНЗ стане втіленням якісної освіти і приверне тисячі студентів, яким не потрібно буде хвилюватися про працевлаштування. Михайло Федоров, міністр цифрової трансформації, сказав, що випускники відразу ж знайдуть роботу за його профілем.

"Президентський університет може стати фундаментом і базою для наповнення державних організацій топ-менеджерами, які в подальшому будуть займатися цифровою трансформацією нашої країни", — заявив чиновник. На захист проекту висловився і Тимофій Милованов, ексміністр економіки і торгівлі, а нині президент Київської школи економіки, який вважає, що завдяки цій ініціативі освіта опинилася в центрі політичної уваги, що саме по собі вже є цінним і важливим, чим би не закінчилася ідея президента.

Анатолій Загородній, президент Національної академії наук України, на форумі ввічливо сказав, що його відомство докладе всіх зусиль для реалізації президентського проекту. Однак, багато його колег сумніваються, чи потрібен новий ВНЗ, у той час як десяток чинних готують спеціалістів за тими самими напрямками. Крім того, поява нового університету суперечить стратегії скорочення кількості ВНЗ в Україні, щоб поліпшити якість вищої освіти. І найістотніше зауваження експертної спільноти — у проекті занадто багато загальних слів, а його освітньо-науковий зміст залишається за кадром.

"Не можна починати ВНЗ з форми, треба починати зі змісту. Так, нам розповіли, що побудують корпуси, відберуть кращих студентів і викладачів, однак немає інформації про цінності університету та нішу в науці, яку він міг би створити і зайняти", — говорить Олександр Кордюк, директор Київського академічного університету.

Люди і гроші

Через скупі загальні формулювання майбутня робота президентського університету викликала масу припущень. Люди цікавляться, як будуть відбирати кращих студентів і викладачів. Чи знайдеться в Україні досить вчених, які зможуть дати студентам, за висловом Сергія Шкарлета, "іншу матрицю навчання". Цікаво також, як ініціатива відібʼється на регіональних ВНЗ, якщо викладачів збиратимуть з усієї країни.

Додаткові уточнення ситуацію не прояснили, оскільки Шкарлет туманно висловився лише про те, що новий ВНЗ потрібен, а викладачів для нього ні з яких навчальних закладів забирати не будуть. За розʼясненнями Фокус звернувся в міністерство, але й там деталей проекту не знають. Як розповідає Світлана Кретович, керівниця Головного управління вищої освіти та освіти дорослих, її підрозділ не займається розробкою правил прийому і відбору, оскільки не отримав офіційного розпорядження для цього.

На думку Миколи Скиби, експерта з освіти Українського інституту майбутнього, викладачів такого високого класу в Україні небагато. Щоб залучати фахівців з індустрій і викладачів з-за кордону, потрібно змінювати законодавство і спрощувати бюрократичну процедуру найму в державних ВНЗ, бажано у всіх, а не тільки в президентському. Багато іноземних лекторів новий ВНЗ, швидше за все, запросити не зможе.

"Щоб університет був привабливим для закордонних викладачів з хорошою репутацією, у закладу повинні бути імʼя і наукова школа, а на порожньому місці це не будується", — зазначає експерт.

Чого в президентському проекті багато, то це грошей — на будівництво університету планують виділити з бюджету 7,2 млрд грн до 2023 року. Це колосальна сума для української освіти: для порівняння, у держбюджеті на 2021 рік заплановано 0,82 млрд грн на дослідницьку діяльність всіх українських ВНЗ і наукових організацій. Тому частина представників освітньої галузі обурилася, запропонувавши віддати ці мільярди на посилення існуючих ВНЗ.

З іншого боку, якщо будувати дійсно сучасний ВНЗ, то цих грошей може не вистачити. В архітектурному проекті президентського університету передбачений комплекс лабораторій і науково-виробничих приміщень площею 30,2 тис. кв. м. А створення сучасних дослідницьких потужностей — одне з найдорожчих задоволень у вищій освіті і науці. Наприклад, шведський Університет Лунда з 2018 року будує лабораторії для дослідження нанотехнологій, плануючи їх відкрити у 2025 році. Проект коштує 300 млн шведських крон, а це майже 1 млрд грн. Дорожнеча обумовлена тим, що до приміщень лабораторій є особливі вимоги, важливо, які матеріали використовуються в будівництві, потрібні особливі комунікації і системи вентиляції, до того ж потрібно закуповувати сучасне обладнання для власних досліджень. Тому в експертному середовищі сумніваються в тому, що за 2,5 роки при президентському університеті зможуть побудувати лабораторії.

Втім, Олександр Кордюк вважає, що власні лабораторії будувати не потрібно, більше того, це шлях до деградації ВНЗ. На думку директора, сучасні університети можуть плідно працювати і розвиватися, тільки якщо вони відкриті і взаємодіють з іншими організаціями освітньої екосистеми. Так працює Київський академічний університет, який спеціалізується на математиці, кібернетиці, фізиці (зокрема, наноматеріалах) і зосереджений саме на дослідній частині вищої освіти. Студенти цього ВНЗ чверть навчального часу проводять на закордонних стажуваннях, а в Україні беруть участь у реальних наукових дослідженнях на базових кафедрах профільних інститутів при Академії наук. При цьому в закладі Олександра Кордюка читають лекції вчені, які розповідають студентам про свої дослідження і зацікавлені в тому, щоб залучати молодь до живої науки.

Нові підходи

Проект президентського університету розділив експертну освітню спільноту на два табори. Наприклад, політолог Кирило Сазонов не поспішає засуджувати ініціативу Зеленського, кажучи, що Україні потрібні нові ВНЗ — сучасні, з прогресивною командою, що мають закордонний досвід і свіжий погляд на освіту, вільний від пострадянської закостенілої системи. Протилежну точку зору висловлює Ганна Новосад, ексміністерка освіти та науки. На її думку, в Україні досить гідних ВНЗ і вчених, які якраз і варто розвивати, інвестувати в їхні наукові розробки та освітній простір.

Щоб університет був привабливим для закордонних викладачів з хорошою репутацією, у закладу повинні бути ім'я і наукова школа, а на порожньому місці це не будується

Мають рацію обидва табори: Україні потрібно як відкривати нові ВНЗ, так і модернізувати чинні — без цього вища освіта не буде розвиватися. Обидва процеси вже йдуть, і в частині нових ВНЗ лідирують приватні ініціативи. Найсвіжіший приклад — заснований у 2020 році університет "Метінвест Політехніка", який планують побудувати в Маріуполі і відкрити у 2022 році. Ідеологія навчального закладу схожа з президентським проектом: фахівців інженерно-технічних профілів навчатимуть у тому числі на практиці в лабораторіях із сучасним обладнанням і стажуватися вони будуть на реальному виробництві, до навчання підключать іноземних експертів, в освітній процес введуть онлайн-програми, які розробляє Microsoft.

Крім того, з 2002 року працює Український католицький університет у Львові — невеликий ВНЗ, який уже має авторитет. В УКУ йдуть абітурієнти з найвищими балами ЗНО: середній бал вступників у нього дорівнює 183,72, у той час як Києво-Могилянська академія, перебуваючи на другому місці, відстає на девʼять балів. В УКУ заведені міжнародні освітні практики. Щорічно ВНЗ запрошує сотню іноземних викладачів, половина його студентів за час навчання волонтерять, працюють або навчаються за кордоном, половину коштів на дослідницькі проекти вчені з університету привертають самі, подаючись на гранти.

На цьому фоні державні ВНЗ в Україні виглядають блідими зліпками радянської системи освіти. Міняти їх важко і набагато довше, ніж писати концепцію нового навчального закладу. Однак, приклад Національного університету водного господарства та природокористування в Рівному показує, що зміни можливі. Перетворення в цьому навчальному закладі проводять уже сім років, почали там з найголовнішого і найважливішого — співробітників ВНЗ.

"Основні проблеми колективу — розчарування, роздробленість, шаблонність підходів, інертність. Люди часто чинили опір змінам, а єдине, за що боролися, — це ставки і години викладання", — розповідав навесні на Форумі вищої освіти, організованому Київською школою економіки, Віктор Мошинський, ректор ВНЗ. Проте Мошинському і його команді вдалося змінити настрої співробітників з боротьби на співпрацю, вони разом створили нову концепцію ВНЗ.

Навіть у нинішніх умовах зарегульованості діяльності державних університетів рівняни перевели багато процесів у цифровий формат, зокрема й складання заліків та іспитів. За словами ректора, це дозволило звести до мінімуму корупцію. Також студенти мають можливість вибирати дисципліни, і від цього залежить зарплата викладачів. За сім років університет домігся підвищення якості та кількості абітурієнтів: середній бал вступників підвищився на 15 пунктів, кількість іноземних студентів — у два рази, незважаючи на чотириразове збільшення вартості навчання.

Однак, Віктор Мошинський вважає, що пройдена лише половина шляху, мета університету — стати повноправним учасником міжнародної спільноти. Для цього в рівненському виші відкрили центр міжнародного співробітництва та освіти, а також підписали меморандум про академічну доброчесність з Американською радою міжнародної освіти ACTRL/ACCELS.

Не на порожньому місці

Критики президентської ініціативи часто порівнюють її з "Лікарнею майбутнього", так і не реалізованою у часи президентства Віктора Ющенка. Порівнювати ці два проекти не зовсім коректно, оскільки вони належать до різних сфер, а в освіті в попередніх президентів України настільки масштабних ідей не було. Однак, в університету Зеленського є аналоги в інших країнах — це, наприклад, інноваційний центр Сколково в Москві, створений у 2009 році за ініціативою тодішнього президента Дмитра Медведєва. Подібність ще більш приголомшлива, оскільки, за спостереженнями фізика Антона Сененка та його колег-науковців, перелік кластерів фонду "Сколково" має підозріло багато збігів з освітніми напрямами університету Зеленського.

З 2010 року працює Університет Назарбаєва у Казахстані, ідею створити свій ВНЗ з 2019 року висловлює Шавкат Мірзійоєв, президент Узбекистану. Особливість цих закладів у тому, що довго існувати й отримувати фінансування вони можуть лише в умовах авторитаризму, у той час як у демократичних спільнотах високий ризик згортання проекту при зміні влади. Так сталося в Грузії, де у 2012 році тодішній президент Міхеіл Саакашвілі заснував Технологічний університет в Батумі, для нього навіть побудували хмарочос. Однак, наступний уряд відмовився підтримувати ідею політичного опонента, будівлю продали, ВНЗ так і не запрацював. Втім, нині чинні президентські університети проривами в науці та освіті не можуть похвалитися. Наприклад, в авторитетний світовий рейтинг QS World University Rankings ні Сколково, ні ВНЗ Назарбаєва не входять.

"У випадку університету ініціатива повинна йти від дослідників. А краще — від дослідників, бізнесу, інвесторів, інших представників екосистеми. Непродуктивно залучати їх, коли рішення вже оголошене і практично закрите для дискусій, це скоріше відштовхне висококласних фахівців", — говорить Микола Скиба про те, з чого варто було б починати новий університет.

Як показує світова історія вищої освіти, усі нинішні престижні ВНЗ виросли з "ініціативи знизу". У середньовічній Великобританії монахи-вчені просили в монархів дозволу на створення коледжів, у США в XIX столітті конгломерати коледжів подавали владі штатів запит на обʼєднання в університети, у Сінгапурі у XX столітті місцеві бізнесмени засновували ВНЗ, щоб розвивати свої індустрії.

Зараз, якщо чиновники розвинених країн хочуть вкласти гроші у вищу освіту, вони спершу звертаються до навчальних закладів за ідеями. І так робив Майкл Блумберг, ексмер Нью-Йорка, який у 2010 році захотів побудувати в місті навчально-дослідний комплекс з розвитку прикладної науки і технологій. Блумберг оголосив конкурс на кращий проект і отримав 18 заявок від академічних інституцій з усього світу. Конкурс виграли два заклади: американський Корнелльський університет і Техніон, ізраїльський технічний інститут. Вони запропонували навчати студентів прикладних компʼютерних технологій з акцентом на медіа, а також біотехнологій та урбаністики.

Навчальний заклад почав працювати у 2017 році, у перший же рік його студенти запустили 50 стартапів, а 500 з них знайшли роботу в технологічних компаніях. Вартість цього проекту — $ 2 млрд, 60% суми виділили великі благодійні фонди, зокрема й особистий фонд Майкла Блумберга, а решта — бюджет міста і самі університети. При цьому кампус ще будується, він запрацює на повну потужність тільки у 2037 році.

Справа першої особи

Американські президенти будують освітню політику не на відкритті нових навчальних закладів, а на зрівнянні доступу до освіти різних етнічних груп і прошарків населення. Білий дім регулярно впроваджує ініціативи щодо поліпшення освітньої інфраструктури для афроамериканців, іспанської етнічної групи, корінних народів. Особливо активно ідею про доступ до вищої освіти просував Барак Обама, при якому уряд виділяв мільярди доларів на кредити з низькими ставками для бідних студентів. З кожним роком розмір таких кредитів у США підвищується, і до 2020 року їхня загальна сума становила близько $ 1,6 трлн.

Комплексними змінами системи вищої освіти варто було б зайнятися й українському президентові. На думку Миколи Скиби, стратегічно правильно і якнайшвидше потрібно розчищати українське законодавче поле від пострадянських анахронічних норм, за якими працюють ВНЗ, з тарифною сіткою зарплат і часто — авторитарною владою ректора.

"Необхідно впроваджувати повну автономію університетів з корпоративною моделлю управління і ринковими зарплатами дослідникам і викладачам. Варто розвивати державно-приватне партнерство та диференціювати сферу вищої освіти на власне університети та вищі школи. Завдяки цьому перші будуть займатися наукою, а другі — готувати фахівців відповідно до запитів індустрій", — зазначає експерт. Без цих системних змін українські університети — ні нові, ні старі — повноцінно розвиватися не зможуть.