15 мільйонів євро. Як донори допомогли створити в Броварах спільноту батьків-вихователів

Діана і Лера, усміхнені дівчатка 7 і 6 років, соромливо туляться одне до одного, але ввічливо відповідають на запитання про своє життя.

"А ще я в школу піду!" — хвалиться Лера і показує портфель. "Так, сьогодні ми не вчимося, тому що до нас гості приїхали", — серйозно додає Діана.

Дівчатка тікають до названої матері, яка б показала свій затишний двоповерховий котедж послу Швеції в Україні Тобіасу Тибергу. Наталя Басараб звично розповідає іноземній делегації про те, як вони з чоловіком Андрієм вісім років тому вирішили створити дитячий будинок сімейного типу, як нещодавно їздили з дітьми в Італію і які в кожної дитини особливості.

Сьогодні подружжя і сім їхніх вихованців живуть у Броварах на території благодійної організації "СОС Дитячі Містечка", яка існує в Україні з 2003 року як частина міжнародної федерації SOS Kinderdorf International. Крім будинку Басараб, на території розташовані ще 11 будинків сімейного типу. У цілому тут виховується 78 дітей, але їхнє число постійно змінюється: деяких всиновлюють або вони потрапляють під опіку родичів.

Тобіас Тиберг у гостях у батьків-вихователів опинився не випадково: "СОС Дитячі Містечка" організували у своєму ком'юніті Дні Швеції. На свято в Броварах, крім дипломата, також приїхали представники організації SOS Barnbyar Sweden. Останні 16 років шведські громадські працівники активно допомагають українським проєктам. За цей час сюди для підтримки українських сімей було спрямовано понад 15 млн євро. Ці гроші виділяє не шведський уряд, а приватні особи і бізнес. Завдяки такій колосальній допомозі (а гроші для підтримки сиріт в українську організацію приходять не тільки зі Швеції, а й з інших країн), "СОС Дитячі Містечка Україна" на сьогодні опікується 3 тис. дітей. В організації є не тільки своя територія в Броварах, а й три молодіжних центри в Луганській області. Найближчим часом організація відкриє в Сєвєродонецьку шелтер для жінок з дітьми, які опинилися в складних життєвих ситуаціях.

Прийомне батьківство: чужий досвід

Швеція важлива для України не тільки через суттєву фінансову допомогу, але і як хороший приклад того, що держава цілком може обходитися без великих дитячих будинків, повністю замінивши їх сімейними формами виховання. Як уточнив у коментарі Фокусу Тобіас Тиберг, у його країні все робиться для того, щоб зберегти біологічну сім'ю. Саме превентивні заходи допомагають уникнути інституційного вирішення проблеми. Це особливо актуально з урахуванням напливу біженців у країну. За словами Петри Ніберг, програмного директора SOS Barnbyar, якщо держава не може забезпечити їх необхідним рівнем підтримки та послуг, то до цього підключаються громадські працівники.

"Також ми намагаємося підтримувати молодь, щоб вона не залишалася на самоті зі своїми проблемами", — додає Ніберг.

В Україні реформа деінституціоналізації, запущена чотири роки тому, практично зависла без руху. Більше того, за останній рік робилося кілька спроб її блокування. Як вважають в організації, такі проблеми характерні не тільки для України, схожі процеси відбуваються і в інших країнах, де точно так само намагалися або намагаються трансформувати дитячі будинки в більш прийнятні формати. Аналогічна ситуація свого часу була і в Польщі, де співробітники інтернатів просто вийшли на акцію протесту, відмовляючись визнавати необхідність змін.

Як вважає Сергій Лукашов, національний директор організації "СОС Дитячі Містечка Україна", існує дві причини, чому реформа реалізується так мляво, — матеріальна і ментальна.

"По-перше, інтернатна система — це серйозний потік коштів з держбюджету, — коментує він. — Це робочі місця, величезні будівлі, політичний вплив тощо. Ментальна причина полягає в тому, що в нас існує певна пострадянська традиція — великі установи і масові групи дітей".

У той же час, ком'юніті в Броварах — це наочний приклад того, що Україна теж може жити без інтернатів. Наразі в місті немає жодного подібного закладу. Лише вісім дітей з цієї громади перебувають зараз в інтернатах за межами Броварів, і то за медичними показаннями.

Альтернатива існує: патронатні сім'ї

Система патронатних сімей, запущена в Україні кілька років тому, мала допомогти уникнути попадання сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків. Патронатні батьки беруть дитину на час, поки держава не вирішує її проблему, і тоді немає потреби відправляти її в будь-яку установу. Але сьогодні навіть у великих містах таких вихователів одиниці, люди не готові брати на себе відповідальність, навіть з урахуванням заробітної плати.

"Усе впирається в те, що батьки-вихователі не отримують підтримку і необхідні послуги, — вважає Сергій Лукашов. — Подружня пара, яка хотіла б стати патронатною, зважує всі "за" і "проти" та думає: "А раптом хтось з дітей захворіє? А раптом ми захворіємо? А якщо в дитини проявиться якась складна поведінкова особливість?". І вони розуміють, що їм ніхто не допоможе в кризовій ситуації". Сьогодні держава обмежується лише грошовими виплатами, але більшого патронатним сім'ям поки ніхто не надає.

Різні громадські організації в Україні сьогодні переймають функцію держави і створюють експериментальні майданчики, де можна випробувати альтернативні форми виховання. І практика показує, що це дійсно працює, тому реформа в будь-якому випадку потихеньку реалізується, але з відповідною державною політикою зміни відбувалися б швидше.