Із Варшави в Ірпінь. Чому біженці повертаються в Україну з Польщі й інших країн

Повернення в Україну: історія Павла

Трохи більше тижня тому Павло Пархоменко, 45-річний підприємець із Ірпеня, повернувся з Варшави до себе додому.

"Коли ми їхали з міста, його просто знищували, тому, звісно, було напруження — а що я там побачу, коли повернуся", — згадує співрозмовник. Будинок Павла, хоч і постраждав від масованих обстрілів, але вистояв: частково знесло дах, вилетіли шибки, а ось один із сусідських згорів повністю. Ірпінець трохи впорядкував житло — затягнув вікна плівкою, сусіди допомогли підлатати покрівлю, але повністю ремонтувати будинок він поки не планує.

"Найближчі місяць-півтора точно ні, адже незрозуміло, що відбудеться далі. Якщо стане очевидно, що російські війська не повернуться в Київ, тоді можна буде цим займатися", — говорить Павло.

Історія евакуації Павла з міста розпочалася 7 березня. Співрозмовник Фокусу зізнається: він до останнього не вірив, що російська армія підбереться так близько до Києва. Та й батьки – 77-річний тато та 69-річна мама – категорично відмовлялися їхати з власного будинку. Після того, як у місті почалися бої, зникли світло та газ, стало зрозуміло, що з Ірпеня треба вибиратися. Із собою взяли лише найнеобхідніше, на руках забрали домашню улюбленицю — собаку Бету.

"Ми залишили машину та пішли пішки через річку, опинилися під обстрілом, але все обійшлося. По дорозі бачили багато кинутих автомобілів, у деякі з них потрапляли снаряди, і вони горіли на наших очах. Недалеко від нас розірвалася міна, після цього одне вухо ще тиждень не чуло", — розповідає чоловік

Спочатку Пархоменки не планували перебиратися за кордон, але сестра Павла встигла раніше евакуюватися в Польщу та кликала рідних туди.

"Як я зміг виїхати? У мене інвалідність, я ходжу на протезі", — пояснює співрозмовник Фокусу. Павло каже, що головною метою було вивезти батьків, адже навіть західні регіони країни не можна назвати безпечними. У результаті вся родина поїхала у Варшаву, де завдяки знайомим вдалося знайти безплатне житло на пів року.

У Варшаві Павло та його близькі оформили персональні номери – PESEL, необхідні для отримання соціальних послуг у Польщі. Також вони написали заяву на отримання разової фінансової допомоги в розмірі 300 злотих (2053 грн), але виплати поки що не отримали, гроші перераховуються протягом місяця.

"Черги на отримання PESEL були божевільні, але треба віддати належне полякам — організація на найвищому рівні. Наскільки я знаю, вони досі годують біженців, дають українцям продукти, там величезна кількість гуманітарних центрів. Поляки дуже серйозно поставилися до цього", — розповідає Павло.

Чому українці повертаються

В Україні в Пархоменка власна справа — друк на футболках, але через війну бізнес зупинився. Після переїзду у Варшаву Павло став дізнаватись про можливості працевлаштування, але ті пропозиції, які є на польському ринку праці, йому не підходили. Здебільшого Польщі потрібні чорнороби чи здобувачі робочих професій – будівельники, слюсарі, штукатури.

"У мене дві вищі освіти, кваліфікація MBA, я звик займатися своєю справою. Але навіть якщо не брати до уваги це, то через хвору ногу я не зможу пропрацювати зміну на заводі", — говорить співрозмовник.

За його словами, єдиний нормальний варіант роботи — це водій Uber: "Я розмовляв із кількома таксистами — українцями та грузином, які там уже кілька років працюють, отримують близько $1,5 тис., для Польщі це середня зарплата". Якщо йдеться про якусь менеджерську, управлінську роботу, то без знання польської мови знайти таку вакансію в Польщі нереально.

Після двох тижнів життя у Варшаві Павло вирішив повертатися в Україну. Він зізнається, що сидіти без діла стільки часу було морально тяжко. На той момент його сестра вже поїхала далі, в Німеччину, а він почав збиратися додому.

"Я хотів переконатися, що батьки звикли до нового місця та зможуть обходитися без мене. У мене жвава мама, тож я був упевнений, що вона з усім упорається", — розповідає чоловік.

28 березня стало відомо, що українські військові звільнили Ірпінь від російських окупантів, ситуація в регіоні почала стабілізуватися. Кілька днів Павло не міг купити квитки на потяг "Варшава-Київ" — вільних місць не було, але 3 квітня все ж таки повернувся в Україну. У купе їхав з іншими українцями, один із його попутників повертався з Польщі до Вишгорода, інший до Києва.

Дістатись Ірпеня виявилося не так вже й просто — там тривали роботи з розмінування території, українці розчищали передмістя Києва від кинутого російського озброєння. Знайомі із ЗСУ підказали, як безпечно в’їхати.

"Багато хто розповідав про розтяжки в Ірпені, але виявилося, що в моїй частині міста їх немає", — пояснює Пархоменко.

Першочергове завдання Павла зараз — відновити бізнес. За його словами, виробництво, яке розташоване в самому Києві, не постраждало, тому є всі шанси реанімувати власну справу.

"Якщо з бізнесом не вийде, то в Україні я завжди зможу знайти собі роботу. Не вийде поки що з роботою, займатимусь волонтерством. Удома без діла я не сидітиму", — каже чоловік.

Про те, що українці, які виїхали за кордон, повертаються додому, у коментарі The New York Times підтвердив і Юрій Бучко, заступник керівника Львівської обласної військової адміністрації. За його словами, зараз люди вже зрозуміли, що таке війна, і навіть під час бойових дій можна залишатися та жити у своїй країні. Бучко вважає, що відновлення роботи магазинів і підприємств стимулює людей їхати в Україну та повертатися до роботи.

Зворотна міграція. Коли можна повернутись із евакуації?

Як повідомляється на порталі оперативних даних управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на 10 квітня з України евакуювалися 4,5 млн людей. Статистики про те, скільки людей повернулося до країни, наразі немає. Проте інформація від офіційних органів дозволяє припустити, що зворотна міграція — це вже стійке явище, яке лише набиратиме обертів.

Так, за інформацією Максима Козицького, начальника Львівської обласної військової адміністрації, 1 квітня на територію Львівської області в'їхало більше людей, ніж евакуювалося: 19 тис. тих, хто повернувся проти 14 тис., які покинули Україну.

Дані Держприкордонслужби підтверджують, що кількість громадян, які в'їжджають у країну, з кожним днем збільшується. Так, 8 квітня в Україну через пункти пропуску на західному кордоні заїхали 23 тис. українців, а за добу 10 квітня додому повернулися вже 27 тис. людей.

Крім того, 4 квітня Центр Разумкова опублікував дані дослідження, згідно з яким 79,2% біженців, які виїхали в інші країни, планують повернутися в країну після закінчення війни. Але очевидно, що далеко не всі хочуть чекати на повну перемогу України й ухвалюють рішення їхати назад уже зараз.

Внутрішні переселенці теж готові повертатися у свої будинки, і столиця, яка повільно повертається до колишнього життя, — яскраве підтвердження цього. На в'їздах у Київ уже сьогодні фіксуються автомобільні затори з охочих в'їхати в місто. Водночас, мер Києва Віталій Кличко закликав людей не поспішати й почекати, поки ситуація справді стабілізується, пояснюючи це тим, що загроза ворожих атак зберігається досі.

Проте українці їдуть не лише у столицю, а й навіть у міста, які продовжують масовано обстрілюватися ворогом. Як повідомляє Харківська облдержадміністрація, місцеві жителі повертаються і в Харків. При цьому голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов радить харків'янам утриматись від такого кроку. "У нас, на жаль, протягом доби від 20 до 50, іноді до 80 епізодів обстрілів по самому місту. Якщо є можливість перебувати в безпечнішому місці — потрібно це робити", — наголошує голова ХОВА.