У пошуках колаборантів. Як на звільнених територіях Харківщини шукають спільників окупантів

"Охочих співпрацювати з окупантами було багато"

"У нас досить сепаратистське селище. Коли прийшли окупанти, багато хто співпрацював з ними за власним бажанням. Коли мене затримали, кинули в підвал, моя подруга приносила мені передачі і чула біля воріт, як жителі самі підходили і просилися співпрацювати", — розповідає Фокусу Марія з Балаклії Харківської області. Цей населений пункт нещодавно звільнили від російської окупації внаслідок контрнаступу Збройних Сил України.

"Я багатьох знала понад сорок років, і в багатьох, як виявилося помилялася, — продовжує Марія. — Моя сусідка, коли побачила російські танки, почала кричати, що це наші прийшли. Її одразу ж зробили старшою на вулиці. Вона весь час виглядала радісною, із задоволенням ходила на них працювати. Такі, як вона, доносили на тих, хто не змирився з окупацією.

У мене була знайома, яка не отримувала пенсію, бо пошта не працювала. Вона пекла пиріжки та піци, носила їх на ринок. Розмовляла чистою українською принципово. В неї часто купували росіяни. Вона їм казала: "Навіщо ви прийшли сюди? Їдьте до матерів, щоб залишитися живими". Один із них нахилився і сказав їй тихо: "Бабусю, краще не говори. У вас у місті так багато шакалів, ми такого міста ще не бачили". Багато хто опинявся з мішками на голові — у підвалах. Тих, хто бував за ґратами, навряд чи вдавалося завербувати. Ті, хто хотів, вербувалися самі".

Колаборанти тікали в Росію

Марії вдалося виїхати з Балаклії. Каже, що бажання повертатися поки немає. "Важко буде жити з людьми поряд, якщо знаєш, що вони причетні до доносів", — пояснює вона. Хоча водночас Марія зазначає: багато колаборантів втекли.

"Ось, наприклад, до "міської військової поліції" набирали "добровольців", які бажали допомагати ворожим солдатам. Керував нею колишній український поліцейський, заступник начальника Балаклійського районного відділу поліції Олег Калайда. Його дружина працювала диспетчеркою пожежної охорони. Вона здала шістьох своїх колег за патріотичні погляди, їх забрали в полон. Під час наступу їм вдалося втекти. Але чоловіка наші встигли перехопити на кордоні. А дружина поїхала далі", — розповідає Марія.

Інший так званий поліцейський — із сусідньої Вербівки, каже мешканка Балаклії, також поїхав, і родину вивіз.

"До них дійшли чутки, що наші йдуть. Сім'ю відвіз за два дні раніше до Куп'янська. А потім і сам прибіг додому, зібрав речі, встиг сховатися, — продовжує Марія з Балаклії. — Був ще один — пішов працювати на окупантів у молодіжно-спортивну сферу. Коли Балаклію звільнили, він виїхати не встиг. До нього підходять, а він українською мовою каже: "Ні, хлопці, то я не на росіян працював. Мені нічого не платили. Я на Балаклію працював". Зрештою його заарештували. Крім того, деякі навіть встигли взяти російські паспорти. Один сусід із таким паспортом кинув тут двоповерховий будинок і поїхав до Росії".

Місцева мешканка каже, що досі у Балаклії продовжується "зачистка" — відбувається не лише розмінування, правоохоронці шукають і колаборантів.

Списки колаборантів та перші затримання

На нещодавно звільнених територіях представники правоохоронних органів шукають тих, хто тішився приходу Росії. Служба безпеки України створює нові чат-боти, куди можна надсилати інформацію не лише про тих, хто співпрацював з окупантами, а й про мародерів та інтернет-агентів, які надають ворогові важливу інформацію або розповсюджують у соцмережах проросійський контент. Слідчі органи відкривають кримінальні провадження за статтею 111 — колабораціонізм.

Під окупацією була частина населених пунктів Чугуївського району. Сергій Лободенко, голова Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області, каже Фокусу, що поки рано говорити, скільки саме людей підозрюють, яка інформація про них відома.

"Поки ми не маємо висновків слідства — не можемо називати людину колаборантом, — каже Лободенко. — Деякі категорії осіб поїхали, але невідомо, в якому напрямку: до Росії чи Європи, їх подальша доля невідома. Чи залишився хтось — знають лише правоохоронні органи, вони зараз ведуть слідство та перевіряють деяких осіб".

15 вересня представники СБУ повідомили, що отримали списки всіх колаборантів деокупованої Харківської області — їхні прізвища зафіксовано у реєстрах "податкової служби", 16 підозрюваних уже затримано. Серед них і згаданий Марією Олег Калайда. Так званого начальника "поліції" окупантів у Балаклії знайшли 10 вересня у Куп'янську Харківської області. Він намагався втекти до "ЛНР". Загалом у звільнених населених пунктах області співробітники СБУ вже перевірили близько 7 тис. осіб. Зокрема тих, що поспішили отримати "російські паспорти".

111 стаття КК. Аж до довічного ув'язнення

До 24 лютого законодавці намагалися уникати слова "колабораціонізм". Наприклад, глава фракції "Слуга Народу" Давид Арахамія заявляв, що такий закон порушує Конституцію, і КСУ його зможе скасувати, а на той час віцепрем'єр-міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков пояснював: слово "колаборант" у міжнародному праві це поняття не визнається як юридична категорія.

Але після повномасштабного вторгнення, у березні 2022 року в Україні ухвалили відповідний закон. Тоді ж у Кримінальному кодексі з'явилася нова стаття — "Колабораційна діяльність".

У законі — вісім основних пунктів. Вони — все, що можна вважати колаборацією (співпрацею) з окупантами.

• По-перше, публічне заперечення війни, напади РФ, окупації або відкриті заклики підтримувати Росію, її армію, владу в публічних розмовах, постах, коментарях, репостах у соціальних мережах. За такі заклики до в'язниці не посадять, але на роки заборонять займатися певною діяльністю.
• По-друге, робота у так званих органах, створених окупантами. Причому не на керівних посадах. Покарання таке саме, як і в першому випадку. Щоправда, ще й майно можуть конфіскувати.
• По-третє, поширення російської та проросійської пропаганди у школах та інших навчальних закладах, а також запровадження стандартів освіти держави-агресора. Цей пункт стосується вчителів. Можна викладати хімію чи біологію, наприклад, але бути визнаним у суді колаборантом. Покарання за таку діяльність суворіше — виправні роботи, арешт на шість місяців або тюремний термін до трьох років. Після цього педагогом людині вже не стати — заборонено.
• По-четверте, передача майна російським військовим, ведення господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади. За це штрафи та в'язниця — до п'яти років.

Далі — серйозніші, з погляду законодавця, злочини та суворіше покарання.

• Добровільна робота в органах окупаційної влади на керівних посадах (головою адміністрації, директором ЖЕКу) карається позбавленням волі на строк до 10 років.
• За організацію та проведення заходів політичного характеру — всіляких проросійських мітингів, зборів, а також концертів, круглих столів або випуск газет (поширення іншої інформації) на користь або на замовлення окупаційної влади можна отримати від 10 до 12 років в'язниці.
• За роботу в "суді", "народній міліції", службу в армії або взагалі допомога ЗС РФ — 12-15 років позбавлення волі.
• Якщо діяльність призвела до загибелі людей, історія може закінчитися довічним ув'язненням.

Чи потрібно карати за російський паспорт

А ось за отримання російського паспорта покарання в Україні поки не передбачено. Навіть попри те, що деякі, як, наприклад, у Вовчанську Харківської області, "документи" отримували добровільно. Перші та останні 15 паспортів окупанти урочисто вручили у місцевому будинку культури 7 вересня. Тоді один із мешканців на ім'я Андрій коментував публічно: "Перші відчуття — чесно кажу, ще не віриться, звичайно. Хвилювання нереальне. Чекали, звичайно, чекали, мурашки по шкірі. Подія значима. Як другий день народження. У мене там родичі самі звідси". Того ж дня російський паспорт отримував і Микола. Через три дні його помітили на вокзалі у Бєлгороді — він утік з України, побоюючись кримінального переслідування.

Водночас чиновники час від часу повертаються до теми криміналізації отримання паспортів. Принаймні в тих випадках, коли їх отримують державні службовці або люди, які потім закликають громадян України наслідувати їхній приклад.

Юристи звертають увагу на те, що отримання паспортів держави-агресора часто може бути примусовим. Тому, що Росія як в окупованому Криму, так і в Донецькій та Луганській областях підштовхувала громадян брати російські паспорти — без них не можна було влаштуватися на роботу, школу, організувати свій бізнес, отримувати соціальні виплати та оплачувати комунальні послуги. І в цьому випадку таких людей, ймовірно, слід вважати не злочинцями, а жертвами злочинів, бо політика, яка активно велася у Криму та на Донбасі, може говорити про примусове нав'язування цього громадянства. Щобільше, такі дії окупанта можна кваліфікувати як воєнні злочини щодо цих мешканців.

Адвокаційна менеджерка Центру прав людини "Зміна" Олена Луньова каже, що держава не може криміналізувати отримання паспортів, тому що це суперечить низці норм міжнародного права і державній політиці, що проводилася раніше.

"Криміналізацію почали розглядати у відповідь на намір Росії проводити незаконні референдуми, щоб створити видимість легалізації своєї присутності. Влада думає, що якщо наші громадяни приймуть російський паспорт, то вони підуть з ним на голосування. Але ж у Криму, ОРДЛО росіяни імітували референдуми до початку політики щодо примусової паспортизації". З таким підходом люди навпаки боятимуться звільнення територій та підтримуватимуть окупантів, вважає експертка.