"За диктатуру я б не воював". Історія одного морпіха на російсько-українській війні
"Бачу Україну державою демократичною і соціальною", — говорить гранатометник Владислав Журавльов, який пішов воювати чотири роки тому з першого курсу університету. Зараз хлопцеві 22 і за його плечима — майже два роки служби на "нулі". Фокус розпитав захисника України про військові будні.
Наш співрозмовник — Владислав Журавльов, 22-річний десантник-штурмовик із позивним "Іскра". Гранатометник десантно-штурмової роти 501-го окремого батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти. За його плечима — чотири роки служби, з них майже два роки — на першій лінії в зоні ООС. Уродженець Миколаївської області, він хотів стати юристом і вступив до Львівського університету — але з першого курсу пішов до війська.
У 2019 році Владислав отримав два наскрізні осколкові поранення, після поправки продовжив службу. Нагороджений медаллю "Відзнака Ради національної безпеки й оборони України II ступеня".
"Повʼязані в єдину мережу"
Іскра, розумію, що не все можна розповідати: але що являє собою російсько-український фронт сьогодні?
— У кожного відділення своя позиція, позиції повʼязані в єдину мережу. Кілька відділень формують взвод — у нього теж своя позиція. Кілька взводів — це вже рота… І так виглядає вся лінія фронту. Усі опорні пункти, усі вогневі точки зʼєднані окопами. Відстань до ворога різна, десь менше кілометра, десь більше. Але на відстані пострілу з легкої стрілецької зброї.
Прилади нічного бачення і тепловізори є у всіх, кожне відділення, розташоване за кілометр від іншого, вночі переглядає місцевість. Якщо чергові старанно несуть вахту, проникнути російським диверсантам або проросійським бойовикам фактично неможливо.
Опиши твій типовий день на фронті. З чого він складається?
— Кожен ранок починається з облаштування позиції — з того, що називають "фортифікаційними завданнями". Насамперед, це зачистка окопів від землі, що обсипалася. Після дощів таке часто буває, доводиться, як дідам і прадідам у Першу світову, працювати лопатою. Багато працювати. Під час дощів дуже сиро, окопи заливає. Воду доводиться вигрібати і стежити, щоб не промокли речі, та й спорядження взагалі.
За можливості будуємо нові оборонні фортифікаційні споруди: кулеметні гнізда й інші вогневі позиції, розтягуємо спіраль Бруно (колючий дріт), зміцнюємо житлові точки.
Потім чергові відправляються за доставкою води і продовольства. Як я вже говорив, кожна укріплена оборонна точка відділення відособлена. Ніхто не повезе "на нуль", тобто, туди, де може легко прилетіти, ні воду, ні продукти. Усе це залишають на точках скидання, а бійці вже самі забирають — просто переносять у руках. Перенесення вантажів, риття окопів, зведення укріплень — все робить жива сила, руками.
Поранення і нагорода: "Потрібно було піднятися і стати відкритим для вогню"
Це рутина, але вона виглядає як небезпечне заняття: сила-силенна робіт у кілометрі від ворога, тобто, на відстані гвинтівкового пострілу. Ти, до речі, був поранений: за яких обставин?
— У 2019. У машину з водою, яку я розвантажував, прилетів ПТКР. Мене вибуховою хвилею викинуло з кузова, це і врятувало. Відбувся двома осколковими в корпус і в ногу, а ще голову дрібними осколками посікло. Після декількох місяців лікування і реабілітації знову повернувся в стрій.
Тобто навіть таке просте завдання, як розвантажування води, на фронті, може стати смертельним. Ворог близький і він бажає нам смерті.
Розкажи про бій, після якого тебе нагородили.
— Влітку 2020 року на позиції, де знаходилося моє відділення, почався гарячий обстріл. Відстань до ворога було менше кілометра, можливо, метрів 700. А стріляли з усього, що в них було: кулемети, гранатомети АГС-17 і СПГ 9, ДШК і Утьос… Чесно кажучи, було дуже несолодко.
Сховавшись в окопах, ми розуміли, що будь-який влучний приліт означатиме гарантовані втрати. Розуміло це і командування ротою, тому командир роти звʼязався з нашим командиром відділення — по апарату звʼязку ТА-57. Це старенький провідний телефонний апарат, який солдати називають "тапіком". Старий, але вкрай надійний. І був отриманий наказ: десантникові штурмової роти Іскрі, тобто мені, висунутися під прикриттям кулеметного вогню на передову позицію і нанести удар по ворогу з гранатомета.
Я разом із побратимом висунувся на вогневу позицію. У цей час спрацювали наші кулемети, намагаючись максимально придушити ворога і дати нам свободу для нанесення удару. Адже мені потрібно було піднятися і на мить стати відкритим — для вогню снайпера, наприклад.
Побратим зняв момент пострілу на відео. Можна побачити, як я наношу прицільний удар по позиції ворога. До цього я багато разів робив це на навчаннях, готувався. І ось настав цей момент… Постріл виявився влучним, фортифікаційна споруда російсько-окупаційних військ злетіла в повітря, знесена потужним вибухом. Мабуть, у цьому ДЗОТі був один зі складів боєкомплекту ворога, бо точку рознесло майже на друзки.
Швидше за все, в точці були бойовики: в засоби спостереження ми помітили виклик медичної машини. Наше відділення, щоб не зачепити ворожих медиків, припинило кулеметний вогонь. З того боку теж припинили стріляти. Бій був закінчений. Ворог втратив один зі своїх опорних пунктів.
Ви завжди припиняєте стріляти, якщо бачите санітарні машини?
— Як правило так. Винятком може бути лише ситуація, коли по нас не припиняють вогонь, тоді і ми не припиняємо.
Після цього випадку ти нагороду отримав?
— Так, командування батальйону клопотало про моє нагородження за влучний постріл. Зрештою, за рішенням РНБО, я отримав медаль "Відзнака Ради національної безпеки і оборони України" 2-го ступеня (всього їх три). У нашому батальйоні я — єдиний кавалер цієї нагороди.
"Бачу Україну державою демократичною і соціальною"
Іскра, ти вже чотири роки носиш форму, з них майже два роки на першій лінії в зоні Операції обʼєднаних сил. Ризикуєш життям. Й адже цей бій і поранення — це не єдине, що тобі довелося пережити. Що спонукало тебе піти служити і за яку Україну ти борешся?
— Я людина демократичних і соціалістичних поглядів, тому бачу Україну державою демократичною і соціальною. Не державою, де більшість населення обслуговує забаганки меншини. Росія, будучи диктатурою й очевидною автократією, боїться демократичної України. Саме тому важливо не давати їм можливості розширюватися, захоплювати ще землі, продовжувати вбивати наших громадян.
Мені важливо боротися за демократію і свободу. Якби Україна не була вільною і демократичною, я не пішов би за диктатуру воювати. Якби Україна була такою собі маленькою копією Росії, то Росія вже точно не напала б на неї. Кремль злякався Майдану і можливості перенесення Майдану та його демократичних цінностей власне в Росію.