НАТО мінус. Як блок англосаксів AUKUS змінить розміщення сил у Європі

Створення 15 вересня тристороннього альянсу між Австралією, Великою Британією та США стало справжнім інформаційним і геополітичним вибухом. Численні ЗМІ й аналітики почали його обговорювати в контексті Східноазійської політики або крізь призму протистояння США-Китай.

Однак навіть озброївшись шкільними знаннями географії, можна помітити, що цей союз є всесвітнім, адже його членами є Австралія, яка сама є фактично окремим континентом, і ключові держави Північної Америки та Євразії. Тобто задіяно вже 3 із 5 заселених континентів, і це якщо не враховувати Військові бази США, які розташовані по всьому світу.

Новий альянс набагато ближчий до Європи й України, ніж це здається на перший погляд, і значно сильніше впливає і ще більше вплине в майбутньому на світ, у якому ми живемо. Дві з трьох країн-засновниць альянсу охоплюють своїми інтересами всю Земну кулю. Великобританія після свого демаршу щодо ЄС тепер прагне сформувати нові геополітичні реалії насамперед на своєму рідному континенті. Тепер її зовнішню політику не сковує Європейський Союз, і створення нового альянсу вказує, що офіційний Лондон не збирається обмежувати себе й повісткою НАТО.

Його створення доводить, що США та Великобританія не мають наміру підлаштовуватися під правила гри в старих альянсах, які розходяться зі своїми стратегічним баченням. Вони готові утворювати з урахуванням своїх інтересів нові структури.

Експерти з видань співдружності вже заговорили про англосферу – громаду держав, пов'язаних історично та культурно з Великобританією. Вони зазначають, що йдеться про більше, ніж про спільну мову й економічні зв'язки, адже у двох світових війнах саме Великобританія та її колонії (колишні та чинні) здобували перемоги. Саме громада англосфери є найдієвішим альянсом в історії. То навіщо тоді винаходити велосипед?

Якщо такі тези підтримуватимуть і тим більше стануть провідною стратегією геополітики, то це розгорне весь перебіг історії у ХХІ ст. Усі попередні цінності, які просувалися останні десятиліття, а саме: вільний ринок, свобода пересування та формування спільнот у діловій, культурній, політичній та інших сферах, незважаючи на історичні, культурні та інші сталості.

Іншими словами — ми ведемо з вами бізнес не тому, що ми "однієї крові", а тому, що для цього є конкретні раціональні передумови, які склалися в чітко виражених просторових умовах. Із XVI ст. простежуються тенденції поступових змін епох вільної торгівлі та протекціонізму. Нині ми на межі цих епох. АУКУС – освіта епохи протекціонізму (нової доби), а ЄС і НАТО – старої.

Створення альянсу за принципом цивілізаційної приналежності (англосаксонської) підтверджує, що ми повертаємось до геополітики часів ХІХ ст. (протекціонізму), а це час, коли Великобританія була "імперією, де ніколи не заходить сонце" та "світовою фабрикою".

Очевидно, що її місце зараз посідає США. Китай, подібно до Німеччини понад сто років тому, спираючись на свій промисловий потенціал, прагне змінити існуючий статус-кво та перерозподілити геополітичні ролі у світі. Росія розширює свою континентальну експансію, а Франція завжди друга в колонізаційних перегонах, незважаючи на свої амбіції, може бути лише молодшим партнером світового гегемона. У попередній версії історії Франція все ж таки змирилася зі своєю роллю і, зрештою, опинилася в таборі переможця, чи буде так само й тепер? Адже Китай і Росія теж знають історію, і чи захочуть вони її повторення?

Поведінка Китаю в новій реальності – прогнозована. Його колишній високопосадовець заговорив про можливість превентивного ядерного удару у відповідь на створення нового альянсу. Очевидно, що він озвучив те, що на думці у вищого керівництва країни. Про новий поділ світу на табори та відродження холодної війни заговорили китайські лідери країн Південно-Східної Азії. Проте перебіг справ у цьому регіоні передбачуваний і зрозумілий. Там формується чіткий вододіл між Китаєм і його союзниками як претендентом на нового гегемона та "старим королем" – США, які формують свій альянс на основі "нового найбільшого у світі непотоплюваного авіаносця" площею майже 8 млн км, фактично весь континент.

Раніше протистояння гальмував економічний симбіоз США та Китаю, проте зараз настав час нехтування економічною вигодою на противагу геополітичним інтересам. Геополітика тісно взаємопов'язана з економікою, і разом вони формують системи співіснування та співробітництва у світі. У старій системі Китай був чудовою сировинною базою, бездонною криницею дешевої робочої сили та майстерні напів фабрикатів для "цивілізованого світу", насамперед – США. Однак, Піднебесна більше не погоджується на відведену їй роль. Офіційний Пекін хоче перетворитися з підсобника на майстра, а проти такого сценарію, зрозуміло, виступають старі гегемони.

Проте, як говорилося вище, найбільша інтрига розгорається в середині табору. Наскільки ревно до нового флагману тихоокеанського флоту віднесеться старий авіаносець — Японія. Невдоволення своєю роллю цієї країни вже одного разу призвело до великої війни в Азії в середині минулого століття. Чи не стануть внутрішньовидові чвари запорукою поразки, чи англосакси сподіватимуться самі на себе?

Дональд Трамп погрожував вийти з НАТО. Байден мовчки створив йому заміну. Але в НАТО не лише Франція. Там є Німеччина, яка разом із Францією часто діяла всупереч інтересам США в Європі. Також там є країни Східної Європи, які реально потребують захисту від агресора зі сходу. А також багато країн центральної та південної Європи, які перебувають у альянсі швидше за звичкою. Зрозуміло, що в усіх цих країнах є різні завдання. Проте чи довго утримається мир у Європі без [дієвого] НАТО?

Найцікавіше, що в Азії союзники США перебувають по різні боки барикад із Китаєм і без впливу Вашингтона. Індія, Японія, Південна Корея, В'єтнам мають свою історію взаємовідносин із Китаєм. Спільне те, що Сполучені штати більше потрібні їм, ніж навпаки. У Європі ситуація інша. Інтереси континентальної Європи від імені Німеччини та Франції об'єктивно часто суперечать інтересам англосаксів. Їх поєднують більше ірраціональні речі – свобода, демократія й інші цінності Північноатлантичного світу, проте раціональна сторона питання грає на користь Піднебесної.

Однак у Європі є свій активний гравець у геополітичних шахах. Це Росія. І тут у ролі Японії та Ко – країни Східної Європи, серед яких і Україна, яка взагалі не встигла навіть увійти до НАТО. І тепер ми разом із сусідами можемо виявитися затиснутими не лише між "Сходом і Заходом", а й між окремими фракціями "Заходу", контури яких у результаті цих подій стають дедалі чіткішими. Українській владі все частіше потрібно буде обирати, до чиїх позицій прислухатися, – Франції та Німеччини, які є організаторами Нормандського формату, або Великобританії та США, які все ж таки активніше допомагають Україні з військової точки зору. Все йде до того, що їхні думки все частіше будуть протилежними, і всиджуватимуться на обох стільцях офіційному Києву буде все проблематичніше. Доведеться обирати.

Уже завтра НАТО не розпадеться, і Франція не створюватиме з Китаєм новий альянс. Проте конструкції часів Холодної війни стають дедалі менш дієвими. Історія входить у нову спіраль, і ще не зовсім забуте старе стає вже добре впізнаваним новим. Тенденції задано. Далі буде.