Розділи
Матеріали

Втратити Україну назавжди. Чому Київ не повернеться до імперії, про яку мріє Путін

Ольга Шевченко
Фото: УНІАН | Вторгнувшись в Україну та анексувавши її території у 2014 році, Росія порушила міжнародне право загалом та угоди з Україною зокрема

Російська пропаганда складається з міфів і фальшивих фактів, які так чи інакше виправдовують та утверджують велич Росії. Путін не хоче вірити в існування України. Але сучасні держави так не працюють.

У липні минулого року Володимир Путін підвів міфологічну основу під російську військову пропаганду у своєму есе "Про історичну єдність росіян та українців". Основна ідея полягає в тому, що Росія має право на Україну через події, що відбулися тисячу років тому у Києві. Тоді місто було торговим вузлом работорговців-вікінгів, які завойовували панування над місцевими хозарами. Потрібно мати неабияку уяву, щоб побачити тут причину для вторгнення Росії в Україну в ХХІ столітті. Проте абсурдні подробиці менш важливі, ніж принцип. Якщо країни зможуть претендувати інші країни виходячи з тисячолітніх міфів, то сучасна державна система перестане існувати.

Фокус переклав новий текст Тімоті Снайдера про амбіції та плани Путіна щодо України.

Ідея Путіна про українців як братський народ заснована на його особистому ставленні до минулого. Іншими словами, це імперіалізм, що суперечить основному правовому принципу державного суверенітету та основного морального принципу демократії. Народи, які говорять про інші народи як про молодших братів, бажають бути Великим Братом.

Чи є Україна державою чи ні — це питання для сучасних українців, а не для уявних росіян в уявному минулому. Проте у виставі Путіна Захід винен у тому, що українці відповідають на це питання не так, як йому хотілося б. Схоже, він вважає, що українці розділять його думку про "історичну єдність", як тільки Захід забереться з дороги.

Російська пропаганда складається з міфів і фальшивих фактів, які так чи інакше виправдовують та стверджують велич Росії. Путін пише, що після розпаду Радянського Союзу в 1991 році принцип визначення кордонів республік, що входять до нього, повинен був бути таким: "Забирай те, що приніс з собою". Проте в історичній реальності саме РРФСР (Російська Радянська Федеративна Соціалістична республіка, одна з 15 республік СРСР — ред.) поклала край Радянському Союзу. Йшлося про те, щоб звільнити Росію від тягаря підтримки периферії. Борис Єльцин досяг цього, прийнявши межі РРФСР як межі Росії.

Карта РРФСР, межі якої за Бориса Єльцина стали кордонами Росії

Путіну, як наступнику Єльцина, це добре відомо. Сьогодні він мріє про Російську імперію, яку зруйнували більшовики. Але вона нічого не "принесла" до СРСР. Імперії більше не існувало. До того ж, вона ніколи не була російською національною державою. Правляча династія і більшість еліти були неросійського походження; більшість населення імперії говорила не російською мовою, а з тих, хто говорив російською, мало хто знав, що таке нація, до більшовицької революції у 1917 році.

Російська пропаганда складається з міфів і фальшивих фактів, які так чи інакше виправдовують та стверджують велич Росії

Україна ж "принесла" із собою саму форму Радянського Союзу. Більшовики були космополітами, націленими на весь світ. Наступні війни довели їм важливість національного питання.

СРСР, заснований 1922 року, був комуністичною партійною державою, але мав форму федерації з Українською, Російською, Білоруською та кавказькими республіками. Цей факт відображав розуміння того, що Україна є країною, яку необхідно визнати. Як непрямий результат необхідності зважати на інші національні питання і була створена Росія як республіка СРСР. Саме цю частину Єльцин виніс із Радянського Союзу 30 років тому.

Політика, яка починається з міфів про невинність, закінчується жорстокою образою. Пропаганда безповоротних втрат має встановити презумпцію Росії як жертви. Зрозуміло, страждання росіян у ХХ столітті не підлягають сумніву. Люди, які жили в радянській Росії, гинули в неймовірних кількостях під час сталінізму і під час німецької окупації. Це незаперечні факти. Але вони використовуються Кремлем для створення відчуття, що страждали лише росіяни, і тому лише російські лідери можуть судити інших. "Геноцид" і "фашизм" стають чарівними словами, вимовляючи які, росіяни отримують свободу робити все, що їм заманеться, включаючи вторгнення до своїх сусідів.

І все ж жителі УРСР (Української Радянської Соціалістичної республіки — ред.) у ХХ столітті постраждали більше — як від сталінізму, так і від німців. Сьогодні українці мають таке саме право пам'ятати минуле, як і росіяни. Їхня ідея про те, що досвід Другої світової війни виправдовує повагу до правових кордонів, узгоджується зі Статутом ООН та міжнародним правом загалом.

Після Другої світової війни СРСР створив зовнішню імперію у Східній Європі. Ці невідмінні один від одного комуністичні режими об'єднувалися у військовий союз, відомий як Варшавський договір. Сьогодні російська пропаганда використовує іншу метафору сім'ї для опису її колишніх членів: російські дипломати говорять про колишні радянські республіки і держави-сателіти як про "сиріт".

За час свого існування Варшавський договір був використаний для вторгнення в одну зі своїх власних учасниць — Чехословаччину — 1968 року. Радянський Союз також самостійно вторгся до Угорщини 1956 року і втрутився у справи Східної Німеччини 1953 року. Рух "Солідарність" у Польщі був придушений місцевим комуністичним режимом, оскільки Червона Армія на той час була зайнята вторгненням до Афганістану.

Після революцій 1989 року всі країни — учасниці Варшавського договору подали заявки на вступ до НАТО через те, що всі, включаючи тодішніх російських лідерів, чудово розуміли.

Коли сьогодні російські лідери заявляють, що НАТО зрадив Росію, вони використовують ту саму міфічну історію про зруйновану невинність.

27 травня 1997 року Росія підписала Основний акт Росія-НАТО. У той час всі сторони визнавали, що НАТО буде розширюватися і ця організація відкрита для всіх європейських демократій, що розвиваються. Лише через чотири дні Росія підписала договір з Україною, визнавши її межі. Москва може не схвалювати, коли колишні члени Варшавського договору або колишні радянські республіки подають заявки на вступ до НАТО, але такі бажання не є результатом беззаконня Заходу чи невиконаних обіцянок. Це результат поведінки СРСР, та був Росії. Членство в НАТО не користувалося популярністю в Україні доти, доки Росія не вторглася до країни у 2014 році. Не дивно, що більшість українців сьогодні хотіли б, щоб їхня країна належала до потужного оборонного альянсу.

Тепер, коли членство в НАТО має підтримку більшості українців, колишній президент і прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв називає українців "васалами". Перед останнім вторгненням російська пропаганда робила аналогічні кроки, щоб закріпити певний спосіб мислення. На початку 2014 року однією з головних тем Кремля була ідея про те, що Україна є державою, яка "не відбулася", для відновлення якої потрібні зусилля росіян. Держава, яка стверджує, що іншої держави насправді не існує, поводиться як імперія. Україна є такою самою державою, як і Росія, — це незаперечний факт, який визнавала сама Росія до свого вторгнення вісім років тому. До цього моменту в російській дипломатії не було нічого, що могло б поставити під сумнів існування України, її межі чи право на суверенітет.

Вторгнувшись в Україну та анексувавши її території у 2014 році, Росія порушила міжнародне право загалом і свої угоди з Україною зокрема. Можливо, найбільш значущим серед них був Будапештський меморандум 1994 року. До нього Україна була третьою за величиною ядерною державою у світі, виходячи із кількості ядерної зброї на її території. Вона погодилася відмовитися від усієї своєї ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки з боку США, Великобританії та Російської Федерації. Враховуючи послужний список вторгнення в країни, безпеку яких вона гарантувала, варто поставити запитання: чи стане Росія дотримуватися майбутніх угод, особливо тих, які вона підписала, загрожуючи подальшим вторгненням.

На думку Кремля, Росію робить жертвою саме існування України та наявність у неї зовнішньої політики. Але на цьому агресивне утвердження невинності не зупиняється. Путін також стверджує, що Росія є жертвою нинішньої України через зменшення впливу російської культури у країні. У своїй статті від минулого літа він прирівнює послаблення впливу російської культури та мови в Україні до атаки на Росію зброєю масового знищення.

У реальному світі російській мові нічого не загрожує: Інтернет-користувачі України віддають перевагу російській мові, і більшість телевізійних програм також йде російською (у автора застарілі відомості, мовна ситуація на ТБ змінилася. — Ред.).

Що змінилося з часом, особливо після вторгнення 2014 року, то це ставлення населення до мови: відсоток громадян України, які ідентифікують себе як носіїв російської мови, знизився. Молоді люди тепер найчастіше називають себе носіями української мови.

Жодні українські політики не призводили до такої українізації, як війна Росії проти України.

Сама ідея вторгнення до сусідньої країни для захисту однієї етнічної групи більше ніж підозріла. Саме так Гітлер обґрунтував поділ Австрії та Чехословаччини у 1938 році, а Сталін — вторгнення до Польщі у 1939 році. Якщо Росія вважала, що людям в Україні загрожує небезпека через їхню культуру, вона мала законні шляхи, які можна було використати до 2014 року. Але вона цього не зробила.

Люди, які говорять російською мовою в Україні, набагато вільніші, ніж люди, які розмовляють російською мовою в Росії.

Одним із таких людей є президент України. Володимир Зеленський, який володіє російською мовою краще, ніж українською, переміг свого попередника Петра Порошенка на демократичних виборах у 2019 році. У Росії такий політичний зліт неможливий. Суперник Путіна Олексій Навальний, який став жертвою замаху російських спецслужб, зараз перебуває у в'язниці, що нагадує концентраційний табір.

Люди, які говорять російською мовою в Україні, набагато вільніші, ніж люди, які розмовляють російською мовою в Росії
Фото: УНІАН

Отже, вся ця російська пропаганда не відповідає дійсності. Але навіть якби хоч щось із неї було правдою, це не виправдовувало б вторгнення та загрози вторгнення. Що це — ідеологія чи стратегія? Ми можемо бути певні лише у тому, що російські лідери вірять у психологію. Єдиний постійний елемент російської пропаганди — це страждання Росії, у яких винен Захід, тобто ви. Коли Росія робить щось непростиме, ви повинні каятися, звинувачувати себе та йти на поступки.

Шок та почуття провини не приведуть до миру. Безпеку не можна забезпечити, ганяючись за міфами, в яких росіяни завжди невинні, українців не існує, а американці мають взяти всю провину на себе. Якщо Росія отримує те, що хоче, поводячи себе погано і вимагаючи інших взяти провину на себе, навряд щось зміниться найближчими роками.

Час, присвячений переговорам із грудня, допоміг привести російські вимоги до форми, в якій їх можна якщо не прийняти, то хоча б розібрати. Важливо, щоб позиція американців розширила список тем обговорення і обидві сторони змогли знайти відправні точки за межами приреченої місцевості фантазій про невинність і винність.

Безперечно, в європейській архітектурі безпеки щось не так — запитайте українців. Що саме не так, і як це можна виправити? Знадобиться безліч думок, участь кількох партнерів та багато часу, щоб це зрозуміти.

Про автора

Тімоті Снайдер — автор пів дюжини книг про Росію та Україну, зокрема "Шлях до несвободи" та "Криві землі". Професор історії Єльського університету. Автор інформаційного бюлетеня "Thinking About… ."