Розділи
Матеріали

Сім днів в оточеному Чернігові

Ольга Шевченко
Фото: Getty Images | У більшій частині Чернігова немає опалення й електрики

Протягом кількох тижнів український Чернігів за 150 кілометрів на північ від столиці зазнає безперервних російських атак. Електрика, вода та газ здебільшого відключені. Продукти харчування закінчуються. Багато жителів ховаються під землею. Цивільні, які намагаються втекти, зазнають артилерійських обстрілів.

Фокус переклав текст авторів "Вашингтон пост": Костянтина Худова, Марії Ільюшиної та Шивон О'Грейді про оточений Чернігів і те, що переживають його жителі.

Місто з населенням 285 тисяч людей стало ще ізольованішим, коли росіяни розбомбили великий міст. Як повідомляють українські сили, тим самим було відрізано ще один шлях для вивезення мешканців і доставки гуманітарної допомоги.

Через відсутність електрики отримувати свіжу інформацію з міста було дуже важко.

Після того, як підірвали міст, волонтери переправляють гуманітарну допомогу до Чернігова на човнах.
Фото: Getty Images

Одним із небагатьох очевидців подій у місті став 38-річний чернігівець Алекс – волонтер, який розвозив гуманітарну допомогу. Починаючи з 12 березня, він надсилав групі журналістів The Washington Post свіжі новини про ситуацію в його рідному місті. Економлячи заряд телефону та насилу знаходячи зв'язок, він ділився голосовими нотатками, фотографіями та відео.

Ми скоротили його розповідь, щоб вона була зрозуміла іноземним читачам. Із метою безпеки The Post використовує лише ім'я Алекса.

День перший: "Немає ні електрики, ні газу, ні опалення"

Чернігів. Люди стоять у черзі за їжею

Як я розумію, вони перебили водопровідні труби. Практично все місто просиділо без води майже два дні. Вода почала потроху текти лише сьогодні ввечері – принаймні в деяких районах. Здебільшого також немає опалення й електрики.

Будівля готелю "Україна" була повністю зруйнована авіаударом. Тільки минулої ночі місто бомбили три російські літаки-бомбардувальники, і одного з них збили. Гуманітарного коридору, як і раніше, немає, як і проїзду через трасу Київ-Чернігів. Люди, які намагаються виїхати, їдуть дуже дивним і страшним маршрутом, ґрунтовими дорогами в бік села Анисів.

Будинок готелю "Україна" в центрі Чернігова

У багатьох немає газу. Люди збираються у дворах, розпалюють багаття та варять у великих каструлях якийсь суп. Тому що немає ні електрики, ні газу, ні опалення.

У крамницях закінчуються продукти. Знайти м'ясо чи молоко неможливо. Катастрофічна ситуація з дитячим харчуванням. Щось завозять до міста відчайдушні водії, яких обстрілюють уздовж дороги. Наприклад, привозять ліки, дитяче харчування та підгузки. Але аптеки порожні. Черги такі довгі, що навіть якщо ви дістанетеся до прилавка, вам може просто не дістатися потрібного товару.

Військові, як і раніше, вважають, що місто не візьмуть. Чернігів продовжують обстрілювати з реактивних систем залпового вогню. Є багато снарядів, що не розірвалися, — вони стирчать із садів, дахів і у дворах будинків.

Але є й позитивний момент: відучора зв'язок та інтернет трохи покращилися.

День другий: "Чернігів — уже зона гуманітарної катастрофи"

Нічні авіаудари продовжуються. Приблизно опівночі, а потім о 4 годині ранку.

Сьогодні завдали удару по житловому району. Також триває обстріл РСЗВ. Мої друзі знайшли багато деталей від системи залпового вогню "Ураган". Удень був удар – певне, по гуртожитку радіозаводу. Загалом, вони бомбять із усіх боків, встановивши артилерію та РСЗВ на околицях.

Щодо гуманітарної ситуації, то вона приблизно така сама. У магазинах величезні черги та майже нічого немає. Люди блукають містом у пошуках їжі. В аптеках немає ліків, їх можна видобути лише через волонтерські центри. Продукти харчування також можна знайти у волонтерських центрах. Люди продовжують евакуюватись. Машини їдуть небезпечним коридором, їх обстрілюють.

У машину мого друга стріляли, і їм пощастило, що між ними та вибухом виявилася купа дров. Прилетіло не в бік пасажира, а в багажник.

Люди намагаються знайти одне одного, бо вже три дні немає ні електрики, ні зв'язку. Коли дали воду, ситуація стала трохи легшою. Але загалом це справжній безлад.

День третій: "Люди голодують"

Провізія на задньому сидінні машини волонтера.

Сьогодні дуже тяжкий день. Іде інтенсивний обстріл по всьому периметру міста. Бомби потрапили в спортзал поруч із політехнічним університетом. Питання з продовольством стає все серйознішим. Ми доставляємо їжу у волонтерські центри, просто розшукуючи людей, у яких вдома є найнеобхідніші припаси: морква, картопля, все, що можна приготувати. Усюди величезні черги, і купити їжу практично неможливо.

Росіяни намагалися завдати удару по міському водоканалу. Чотири особи загинули. Це цілеспрямована політика щодо руйнування інфраструктури та посилення гуманітарної катастрофи, яка вже створена. Все це робиться просто для того, щоб погіршити ситуацію, яка вже стала загрозливою для багатьох людей. Вони не можуть виїхати. Гуманітарного коридору немає.

Із кожним днем дзвонять дедалі більше людей. Вони просять привезти їм бодай щось. Вони кажуть, що їхня мати або їхня сестра помирають від голоду. Ми намагаємось щось привезти. Але без електрики та газу це дуже важко, бо не можна нічого приготувати. Нам потрібні сухі пайки, але їх немає.

Люди обмінюються речами. А ціни на пальне постійно зростають, бо його просто нема. Тож звідси важко втекти. Але тут нічого їсти – ви знаєте? Дуже мало людей, які зможуть просто їздити містом і роздавати хліб. Хтось дав нам печиво. Що нам робити з цими печивками? Ну, ми ділимо та роздаємо людям, але [нецензурний вираз]! Людям не потрібне печиво, людям потрібна їжа. А їжу можна доставити лише на вантажівках. А вантажівкам не проїхати. Навіть із урахуванням того, що люди їдуть, гуманітарна катастрофа лише посилюється. Щиро кажучи, все це дуже сумно.

День четвертий: "Води не було майже весь день"

Снаряд у житловому районі (фото Алекса)

Через проблеми з інтернетом цього дня Алекс не зміг надіслати голосовий запис. Натомість він відправив текстове повідомлення.

Сьогодні нас дуже обстрілювали. Серйозно пошкоджено теплоелектростанцію, весь день не було електрики, майже весь день не було води. Удари безсистемні та націлені на житлові райони. Стає все важче знайти їжу. Газу немає, і люди продають його 350 грн за літр. Ще один напад на політехнічний університет, розбиті вікна в спортзалі та в будинку навпроти університету.

День п'ятий: немає зв'язку

"Останні два дні був сильний обстріл авіацією, мінометами й артилерією"
Фото: Getty Images

День шостий: "Усе дуже сумно"

Пошкоджена будівля (фото Алекса)

Останні два дні був сильний обстріл авіацією, мінометами й артилерією. Вони якимсь чином підібралися ближче до міста й уже почали завдавати ударів по центру і взагалі по всьому поспіль. Ситуація тільки погіршується, тому що, як і раніше, немає води, немає електрики, немає опалення, все менше й менше продуктів. Усе дуже сумно. Щодо воєнної ситуації, я не знаю. Вони кажуть: "Ми воюємо". Дуже сильний обстріл, купа зруйнованих будинків. Я надішлю вам фотографії пізніше. Зв'язок дуже поганий, іноді підключається "Київстар", але загалом, звичайно, сум.

День сьомий: "Чернігів, як і раніше, страждає"

Над Черніговом піднімається дим (фото Олекса)

Добрий день. Ситуація загалом не змінюється. Сьогодні вранці був шквал бомб, не знаю де. Наразі триває артилерійський обстріл, я думаю, він спрямований на теплоелектростанцію. Всюди дим.

Із продуктами повна катастрофа. Гуманітарна допомога надходить повільно. Її дуже мало. Зараз ми збираємось поїхати розвозити продукти. Нам усе частіше дзвонять і просять привезти хоч якісь продукти. Загалом, все, як і раніше, сумно. Доріг нормальних немає. Якось так. Словом, Чернігів, як і раніше, страждає.

Чорний дим позаду будівлі вокзалу в Чернігові.
Фото: Getty Images
Зруйнована школа в Чернігові
Фото: Getty Images
Будинки після обстрілу
Фото: Getty Images

Про авторів

Худов і О'Грейді працюють із Києва. Ільюшина на зв'язку з Риги, Латвія. Внесок у підготовку цього репортажу внесли Алексіс Діао та Юлія Вітковська з Вашингтона.

Шивон О'Грейді – начальниця бюро The Washington Post у Каїрі, висвітлює події в Північній Африці та Ємені. Раніше писала для The Post про міжнародні відносини, зокрема з Афганістану, Лівану та Камеруну. Працювала фрілансером у всій субсахарській Африці. Була штатною журналісткою журналу Foreign Policy.