Гнів Нептуна. Як був знищений крейсер "Москва"

Наразі вже неможливо заперечувати, що вторгнення Росії в Україну стало безпрецедентною військовою й економічною катастрофою. Те, що замислювалося як бліцкриг із метою оточити та захопити Київ і Східну Україну, змусивши західні держави сісти за стіл переговорів про майбутній статус країни, перетворилося на криваву війну на виснаження на сході України, яку Росія не готова вести. Наступ Росії розкрив безліч проблем із російським військовим керівництвом, тактикою й обладнанням, що в сукупності призвело до катастрофи, яку, безсумнівно, вивчатимуть ще довгі роки.

Фокус переклав новий розбір аналітиків Стейна Мітцера та Йоста Оліманса, авторів військового блогу Oryx, присвячений російському крейсеру "Москва" та його знищення Україною.

Унаслідок украй дорогого та прикрого інциденту Чорноморський флот ВМФ Росії за невстановлених обставин втратив свій флагман — ракетний крейсер "Москва" класу "Слава". Найімовірніший сценарій зводиться до того, що крейсер вразили дві протикорабельні ракети (ПКР) берегового базування РК-360МТ "Нептун". Це призвело до пожежі боєприпасів, яку не вдалося локалізувати, що спричинило поступове руйнування й остаточне затоплення корабля. Версія, запропонована російськими офіційними особами, — стався вибух боєприпасів, спричинений невідомими причинами. Частину екіпажу, мабуть, евакуювали через деякий час після зіткнення ракет із судном. Заяви російських державних ЗМІ щодо повернення судна до гавані Севастополя для ремонту просто приховували перебіг катастрофи.

Потоплення "Москви" — це небачений подвиг і подія, що піднімає бойовий дух українців. Поряд із корветом "Василь Биков" (який раніше помилково вважався потопленим Україною), "Москва" відіграла важливу роль у захопленні острова Зміїний, що породило популярну антиросійську мантру "Російський військовий корабель, йди нах*й!". Проте, всупереч поширеній думці, фактичні військові наслідки втрати "Москви" для війни в Україні мізерні. Хоча 16 ПКР П-500 дальністю 550 км та 64 зенітні ракети С-300Ф (морська версія С-300П) дальністю 90 км на папері мають жахливий вигляд, усе, що залишилося від українського флоту, зосереджено в портах, а українські ВПС не діють у цьому район на таких висотах, на яких можна ефективно застосовувати С-300Ф.

Одним із видів української зброї, який зіграв важливу роль у загибелі "Москви", став безпілотний бойовий літальний апарат (БЛА) ТВ2 Bayraktar. Хоча російське Міністерство оборони (МО) вже заявило про знищення більшої кількості ТВ2, ніж стояло на озброєнні України (включаючи додаткові 16 зразків, отриманих у березні 2022 року), за неофіційними російськими даними, саме український ТВ2 Bayraktar був використаний для відволікаючого маневру, коли екіпаж судна "Москва" зосередився на безпілотнику, а не на двох ПКР, що наближаються.

Ця історія має переконливий вигляд, але майже напевно не відповідає дійсності. Досить сказати, що радари та їхні оператори на борту такого військового корабля, як "Москва", цілком здатні виявляти та відстежувати більше однієї цілі та роблять це автоматично. Крім того, якщо вони справді відслідковували безпілотник, то ситуаційна поінформованість була набагато вищою, ніж якби атака сталася несподівано. Якщо потоплення справді стало результатом влучення двох ПКР, то значно вірогіднішим є сценарій, при якому радари судна просто не виявили їх (або виявили занадто пізно), а шість систем ближнього бою АК-630 виявилися нездатними захистити корабель. У цьому контексті слід зазначити, що досі в жодному звіті не згадували кількість імовірно запущених ПКР (на відміну від кількості тих, які потрапили в ціль). Отже, не можна виключати версію про перевантаження системи захисту "Москви" ретельно спланованим залпом ракет.

Багато військових аналітиків досі дивуються з приводу нібито передової російської військової техніки, яка насправді зовсім неефективна на сучасному полі бою. Хоча конфлікт в Україні відкрив цей секрет широкому загалу, першим показовим прикладом стала 44-денна війна в Нагірному Карабаху у 2020 році, в ході якої багато сучасних російських систем EW і SAM виявилися малоефективними проти БПЛА та невеликих боєприпасів, що самонаводяться. Немає причин припускати, що з радарами та ЗРК на кораблях ВМФ Росії при зіткненні із сучасними ПКР ситуація кардинально відрізняється.

Протикорабельні ракети, що нібито потопили корабель, — абсолютно нові РК-360МТ "Нептун" українського виробництва, створені на основі радянських ПКР Х-35. У цих ракетах застосовано цілу низку методів, що підвищують імовірність успішного удару та роблять своєчасне виявлення малоймовірним. Наприклад, ракети летять за кілька метрів над поверхнею моря, використовуючи інерційну навігацію до фінального зближення (це гарантує, що ціль не виявлять сигнали їхніх радарів). Тому "Нептунів" дуже важко засікти радаром і ще важче точно вразити. Багато сучасних ПКР вміють ще й не таке — наприклад, летіти запрограмованим маршрутом, щоб їхній кінцевий удар був точно скоординований, придушуючи оборону шляхом одночасної атаки з кількох напрямків. Утім, невідомо, чи має "Нептун" такі можливості.

Такі ракети дуже важко вразити, але необхідно підкреслити, що Х-35 і "Нептун" — досить легкі ПКР, що летять на дозвукових швидкостях, а максимальна дальність "Нептуна" становить 280 км. "Москва" набагато більша за цілі, для яких призначалися такі ракети. До того ж сучасна бойова група в зоні активних бойових дій мала бути здатною якщо не запобігти такій атаці в принципі, то принаймні обмежити збитки від неї. Той факт, що "Москва" діяла менш ніж за 100 кілометрів від контрольованих Україною прибережних районів, робило її дуже привабливою ціллю. Тяжке озброєння "Москви" цілком могло сприяти її загибелі: велика кількість крилатих ракет та інших боєприпасів викликала неконтрольовані пожежі після першого ж удару.

Усе це не означає, що історія з ТB2 цілком вигадана. Справді, за день до потоплення "Москви" російське МО розмістило відео, на якому нібито Bayraktar TB2 вражає російський фрегат "Адмірал Ессен" у Чорному морі. В іншому інциденті, про який досі не повідомлялося, ВМС України застосували один зі своїх TB2 проти корабля ВМС Росії. При цьому боєприпаси MAM-L, вразивши корабель, завдали йому незначної шкоди через малу вагу боєголовки. Розумніще застосування цих безпілотників — виявлення ворожих кораблів у Чорному морі та передача їхнього місця розташування наземним засобам, таким як берегові протикорабельні ракетні комплекси (БПРК). У хорошу погоду турель WESCAM MX-15D FLIR може виявити ціль розміром із "Москву" на відстані не менше 100 км. Погодні умови під час атаки могли зменшити цю дальність, що змусило TB2 летіти в зоні дії ЗРК С-300Ф "Москви". Хоча багато хто вважає, що потрапляння в зону ураження ЗРК дорвнює гарантованому знищенню, особливо для такого об'єкта, як TB2, насправді це не так. ТВ2 ВМС України провели безліч операцій у межах дальності дії російських С-400, розміщених у Криму. Очевидно, що навіть така потужна система не змогла їх вразити.

Берегові ракетні комплекси — відносно нова зброя для збройних сил України. Країна взялася за створення такого потенціалу, впроваджуючи вітчизняні БПРК РК-360МТ "Нептун". На жаль для України, очікувалося, що вона прийме на озброєння перший комплекс БПРК "Нептун" лише у квітні 2022 року. Війна та інтенсивні зусилля Росії з нейтралізації військової промисловості України значно ускладнили впровадження БПРК, водночас зробивши його абсолютно необхідним. Схоже, що Росія дуже легковажно поставилася до таких цінних активів, як "Нептун", а зарозумілість російського МО завадила виявити справжні загрози та впоратися з ними. Наприклад, замість того, щоб вразити наземні станції управління TB2 у перший день війни (дивно, але Україна не зробила жодних зусиль, щоб приховати їх), Росія проігнорувала їх, дозволивши вивезти та надійно сховати ці станції. Інакше Росія могла б паралізувати всі БПЛА України першого ж дня.

Поки що Україна експлуатує лише дослідну батарею з невеликою кількістю систем і ракет, але її, напевно, посилили боєприпасами та комплектуючими першої батареї, яка готується до вступу в дію. Невідомо, чи серед них є радіолокатор морського спостереження (українська версія радара "Моноліт"); можливо, українці зібрали одну з перших серійних систем на новому шасі та приєднали її до існуючої батареї. Якщо такий радіолокатор ще був готовий, то TB2, який, за повідомленнями, перебував на місці події, цілком міг узяти на себе розвідку, довівши свою ефективність у виявленні морських цілей у прибережних районах.

Відразу після інциденту, який, мабуть, стався ще 13 квітня, з'явилися повідомлення про буксирування "Москви" в порт Севастополя. Пізніше це підтвердили російські офіційні особи, заявивши, що пожежа викликала детонацію боєприпасів на борту, яка серйозно пошкодила корабель, що нібито був повністю евакуйований. Через день російське МО підтвердило затоплення корабля під час буксирування за умов шторму.

Тим часом з'явилися повідомлення, що турецьке судно врятувало 54 російських моряків незадовго до того, як судно пішло на дно. Оскільки екіпаж "Москви" налічував 510 осіб, втрати внаслідок цього інциденту надзвичайно великі за будь-якої версії подій. Якщо версія російського МО все ж таки відповідає дійсності, то, за цікавим збігом, усього через день воно заявило про удар по київському заводу, відповідальному за виробництво та ремонт українських протикорабельних ракет.

Некомпетентність, корупція та повне заперечення реальності, глибоко укорінені в його образі правління, не тільки втягнули державу в безглузду війну, а й поставили хрест на ефективності російських збройних сил. У цьому сенсі потоплення крейсера "Москва", незважаючи на унікальність події, є симптомом набагато серйозніших проблем. Можливо, Україна й не отримає від цього прямої військової вигоди (хоча подібне піднесення бойового духу піде на користь будь-якій армії), але безсумнівно, що ці проблеми й надалі перешкоджатимуть будь-яким спробам Росії здобути військову перемогу в конфлікті. Невідомо, чи вдасться російському політичному та військовому керівництву зрештою вирішити ці проблеми. Від їхньої здатності зробити це залежить результат неймовірної у своїй жорстокості війни.