"Для ЗС РФ усі українці — вороги". Мер Слов'янська Лях про битву за Донбас і адептів "російського світу"

Евакуювалися 70% жителів, здебільшого з багатоповерхівок

У вечірньому зверненні 18 квітня президент України Володимир Зеленський заявив, що наступ на сході України, та сама горезвісна "битва за Донбас", почалася. Яка обстановка в Слов'янську та навколо нього?

— У самому Слов'янську навряд можна сказати, що ситуація змінилася протягом останніх 10 днів. Так, збільшилася кількість повітряних тривог. І бачимо, що кількість ракетних обстрілів у бік Краматорська й інших міст побільшала. Але з моменту оголошення того, що Донбас і Донецька область — пріоритет для російських військ, основним завданням було максимально вивезти мирне населення з міста. Ну й підготуватися до тих викликів, які можуть статися, спираючись на досвід Маріуполя, Сєвєродонецька, Ізюма. Наразі основне — це евакуація.

4 квітня ви записали звернення, у якому закликали мешканців евакуюватися зі Слов'янська до безпечніших регіонів України. Скільки людей уже виїхало з міста та скільки залишилося?

— Приблизно 70% виїхало, 30% лишилося. Зі 100 тисяч жителів виїхало десь 70 тисяч. Найбільше виїжджають із багатоповерхових будинків, а в приватних чимало людей залишається. Багато хто переїхав із багатоповерхівок до знайомих, до родичів у приватний сектор.

Але зараз люди ще мають можливість виїхати з міста?

— Так, можливість є. Ніхто не зупиняє. Припинилася евакуація із залізничної станції "Слов'янськ", але можна виїхати з Покровська. Пропонуємо евакуюватися, і я звертаюся з цим проханням майже щодня. Але бачу, що кількість людей, які виїжджають зі Слов'янська, скоротилася до сотні на день — максимум. Раніше виїжджало більше. Звичайно ж, не хотілося б такого — але зрозуміло, що якщо почнуться обстріли та прильоти вже в місто, то кількість охочих виїхати збільшиться, а чи буде можливість — уже велике питання. Але поки що плануємо евакуацію навіть із запасом. Кількість автобусів у два рази більша, ніж реально вивозимо.

Зупинити агресора на підступах

Загалом Слов'янськ готовий до оборони?

— Із цим питанням, мабуть, краще звернутися не до мене. І на нього навряд чи отримаєте відповідь. Збройні сили готові до оборони Слов'янська та Краматорська. Напружена ситуація в Ізюмі, є там проблеми. І під Кремінною невеликий рух. Але загалом я вважаю, що в Росії нічого не виходить. Сподіваюся, що й не вийде. Зрозуміло, що очікуємо ще гарячішої фази. Атака вже почалася, але, як на мене, це розвідка боєм. Тому що ми чуємо час від часу, як працює наша артилерія. Може вчора не так, а до того три дні щільно працювала.

Попасна, Мар'їнка, Авдіївка й інші невеликі населені пункти Донецької області стримують хвилі ворога вже майже два місяці. Слов'янськ значно більший і, як я розумію, ґрунтовніше укріплений. Якщо противник усе ж таки зможе дійти до міста, то скільки часу, за вашими оцінками, може тривати облога?

— Знову ж таки, я можу тільки свою думку говорити. Можу так сказати — територія Донецької області та ЗСУ перебували в стані бойових дій постійно, усі 8 років. І не маю сумніву, що тут сконцентровано достатньо військ для того, щоб дати відсіч ворогові. Все залежатиме від того, які ресурси задіє ворог. А з нашого боку, я думаю, все буде гаразд. Інформацію, яку ми обговорюємо, знають і ЗСУ, і керівництво країни, і тому впевнений, що роблять усе можливе для того, щоб не допустити боїв у Слов'янську. Завдання стоїть — зупинити агресора на підступах.

Зараз у Слов'янську є світло, газ, вода, ходить електротранспорт, на відміну від інших міст. І це якраз завдяки захисту ЗСУ.

Судячи з вашої риторики, я розумію, що ви впевнені, що ЗС РФ не вдасться вийти на адміністративні кордони Донецької області?

— Я думаю, що ні. Все можливо, можуть бути якісь тимчасові тактичні відступи. Сьогодні можна спостерігати, що десь відійшли, десь повернули територію. Але якщо взагалі говорити про те, як відбувається війна, — так, вона кровопролитна, так, несе багато жертв, але, проте, ми тримаємося вже 55 днів, і якщо вистояли в перші дні, коли був фактор несподіванки, і більші сили були задіяні, то зараз, на мою думку, шанси на перемогу в нас високі.

Чи є в місті люди, які є адептами "російського світу", чекають на його прихід?

— Давайте не тішитимемо себе надією, що за кілька років тут усе змінилося, прямо все. Правоохоронці працюють над виявленням таких людей, і затримання проводяться, це є у відкритому доступі. Що їх спонукає працювати — гроші чи ідея — це вже інше питання. Але можу сказати, що 50% населення Донецької області — це пенсіонери, і наше місто не є винятком. Зрозуміло, що серед них є багато хто, хто не "російський світ" любить, а згадує з ностальгією минулі часи. І треба розуміти, що частина їх раніше сприймала Росію наступницею Радянського Союзу. І тут, напевно, важко розділити цю категорію, все-таки є пів тони, не все чорне та біле.

Не сумніваюся, що перелом у настроях є, особливо після прикладів Харкова, Маріуполя, Ізюма й інших міст, які сьогодні просто зносять із землі. Коли руйнують будинки, вбивають твоїх родичів... Тут значно скоротилася, мабуть, кількість прихильників цих усіх ідей, це однозначно... Але я думаю, що якийсь відсоток, звісно, є.

Наскільки зараз постраждала громадянська інфраструктура Слов'янська?

— Фактично не постраждала. Зрозуміло, що ракети прилітають, їх збиває ППО. Але саме інфраструктурних втрат немає. І жертв серед мирного населення нема.

Яка ситуація в місті Святогірську, яке розташоване недалеко від Слов'янська? Які настрої в ченців Святогірської лаври?

— Не можу сказати про настрої ченців, важко судити, бо є духовенство, є пересічні священнослужителі, є певна ієрархія. Як керівник міста не лізу в такі речі. Але у Святогірську буквально кілька днів тому я був. Там ситуація в принципі нічим не відрізняється від Слов'янська. Був один "приліт" біля лаври. Після цього жодного обстрілу не було. Поки що ситуація контрольована.

Чи погоджуєтесь ви з твердженням, що під час вторгнення однією з головних цілей ЗС РФ стали мирні жителі?

— Я розумію, що інакше російська армія просто не воює, розумію, як це відбувалося в інших конфліктах. І завжди ніхто не зосереджувався на збереженні життів, а ми для них супротивник. Тут що солдат, що мирний — для них однаково. Я тому й закликаю людей евакуюватися, бо чудово бачу, як це все відбувається в інших містах. Це їхня пропаганда каже, що тут "звільняють" і таке інше. Але ціна їхнього "звільнення" зрозуміла та ясна.

Для російських військ зараз усі українці є ворогами?

— Так, це вороже населення. Обстріли мирних машин, автобусів, неодноразові втрати мирного населення під час вивозу людей, які наражаються на небезпеку. Вони в усіх бачать ворога, це зрозуміло.

"Договорняків" не буде, Донбас не зіллють

Чи можна нинішні події порівняти із ситуацією 2014-2015 років, коли ще тільки розпочиналися бої в Донецькій і Луганській областях?

— Це продовження тієї ж війни, вона не закінчувалася, але сьогодні ми розуміємо, що ніхто вже не маскується. Під виглядом "спецоперації" проводяться повномасштабні дії з авіацією, у хід задіяно все, що можна. І коли скидають на місто бомби вагою 500 кг, то як можна казати, що хтось думає про мирне населення? Я думаю, що у 2014-2015 роках такого не було з мирними жителями. За великим рахунком, тоді в містах таких бойових дій не було. Не було задіяно стільки сил із обох боків. Ну й тактика сьогодні в українських сил інша, і ресурси наших збройних сил сьогодні теж інші.

Ще на один аспект хочу звернути увагу. Зараз можу сказати, що немає розмов ні на рівні політикуму, навіть на моєму рівні, ні на рівні військових, якихось внутрішніх дискусій про "зливи", "договорняки" тощо. За будь-якої ситуації. Навіть якщо треба десь відступити, а потім наступати. У 2014 році, згадую, це дуже часто закрадалось у голови багатьом людям, і це обговорювалося. "Чому так вийшло?", "Чому там дали вийти їм?", "Чому там сталося так?" і "А чи це не є договорняком?". Тобто була така тема, на жаль.

Зараз — я вважаю це однією з відмінних рис — є єдність в активної частини населення, армії, керівництва країни. Я бачу, що тут є розуміння того, що відбувається в єдиному ключі. Відповідно, розмови про те, що можуть "Донбас віддати" або "злити", тут узагалі відсутні, ніхто про це навіть не заводить розмову.

Ще хотів би запитати з приводу подій 2014 року. Травень, Слов'янськ окуповано. І в сюжеті телеканалу France 24 біля будівлі міської ради ви тиснете руку так званому "народному меру" В'ячеславу Пономарьову. А сьогодні ви очолюєте міську військову адміністрацію. Так, я розумію, що багато часу минуло, багато змінилося. Але чи можуть жителі Слов'янська та й решти України, скажімо так, бути впевненими у вас?

— У Кримінальному кодексі були та є статті за певні дії, про які натякають чи говорять, і ці статті мають на увазі позбавлення волі від 5 до 10 років. Дві статті, які це все регламентують. І звинувачень жодних висунуто не було. Це перше. Друге — після виборів мера було призначення мене керівником військової цивільної адміністрації указом президента. Щоб зайняти цю посаду, потрібно було пройти спецперевірку, знов-таки, на наявність різних справ. Це вже не виборна посада. Так само другим указом, коли в Слов'янську було введено військову адміністрацію, було призначено Ляха на цю посаду.

Вирішуйте самі. На сьогодні є розуміння таке, що я не прийшов до нього, щоб потиснути руку. І на виборах 2020-го основним суперником моїм був представник ОПЗЖ. І голосувало за мене проукраїнське населення міста.

Ваш основний опонент на виборах і депутати міськради від ОПЗЖ зараз залишаються у Слов'янську?

— Чесно, я не відстежую. Жодної активної позиції там немає. Після виборів був певний саботаж із боку ОПЗЖ, довелося запровадити військово-цивільну адміністрацію. Відповідно вже рік діяла ВЦА, і просто активність цих людей, які були з того боку, до війни зійшла на нуль. Ні від депутатів, ні від лідерів громадської думки жодна робота не велася, тому зараз я навіть не знаю, де вони, в поле зору не потрапляють.

Я неодноразово бував у Слов'янську, бачив, що місто розвивається. Сподіваюся, що з містом усе буде добре, активні бої там так і не почнуться, і воно продовжуватиме ставати ще кращим під прапором України.

— Останнім часом я постійно говорю, що ми сподіваємося на краще, готуємось до гіршого. Як би там не було, на який оптимізм я не був би заряджений, але суперник сильний і підступний. Звичайно ж, хочеться, щоб не дістався сюди, і для цього все ніби є, а далі... Я думаю, найближчі тижні все покажуть.