Не вважай себе розумнішим за ворога. Чому провалилося вторгнення Росії в Україну

Багато хто з нас — тих, хто заробляє на життя аналізом російської армії, — були вражені, побачивши, як російські війська схибили в Україні. Еліот Коен, Філіпс Пейсон О'Браєн та інші вже закликають військових аналітиків до відповіді за помилкову переоцінку російських збройних сил. Безперечно, важливо зрозуміти, чому російські військові показали набагато нижчі результати, ніж багато хто очікував. Проте експертам не варто робити спрощені, всеосяжні висновки про військову міць Росії загалом.

Фокус переклав текст Джеффрі Едмондса, присвячений помилкам Росії в Україні.

Чому вторгнення Росії в Україну провалилося

Російські військові невдачі можна розділити на дві великі категорії: одні з них залежать від поточного конфлікту й обставин, що супроводжують вторгнення, інші ж властиві самим російським збройним силам. Ґрунтуючись на своєму досвіді аналітика російських збройних сил і колишнього співробітника Ради національної безпеки при адміністрації Обами, я зосереджуся тут на першій категорії, розглянувши політичні фактори, що призвели до незадовільної ефективності російських збройних сил. Згодом я планую написати іншу статтю про слабкі сторони армії РФ.

Усе почалося з неточних і шовіністичних уявлень Москви про Україну, її лідерів, армію та народ. Об'єднавши ці уявлення з бажанням зберегти плани вторгнення в таємниці від ешелонів влади, яким було наказано здійснити його, ми наблизимося до розуміння причин катастрофічної військової невдачі Росії в перші дні.

Перед вторгненням Кремль подавав сигнали про наміри щодо України, оточуючи країну військами з трьох сторін, тоді як Путін зневажливо відгукувався про легітимність існування України та її суверенітет. У російських військових було мало часу на підготовку до моменту, коли нарешті було віддано наказ вторгнутися в найбільшу країну Європи з кількох напрямків. Помилкові припущення російського політичного та військового керівництва про простоту вторгнення в Україну в поєднанні з бажанням зберегти свої плани в таємниці позбавили російських військових можливості підготуватися до війни так, як вони тренувалися незліченну кількість разів до цього.

Фундаментальна помилка, яку допустили на рівні керівництва та яка сягнула найнижчих чинів, — це недооцінка готовності керівництва України, її військових і народу до захисту своєї країни. Промова Путіна про природу України та її нинішній уряд, який нібито складається з наркоманів і неонацистів, очевидно, була не просто пропагандою. Вона видавала деякі з його реальних думок: нібито українська держава — не більше, ніж непорозуміння, яке не може протистояти російській могутності. Російське керівництво, схоже, вважало, що національний характер України розсипається, як картковий будиночок, від найменшого поштовху. Якби Путін і Шойгу були готові, що Україна чинитиме серйозний опір, то б задіяли всю міць російських збройних сил із глибоким плануванням складних військових дій, що включають поетапні та скоординовані операції в усіх галузях.

Карл фон Клаузевіц у книзі "Про війну" говорив про необхідність розуміти природу розв'язаної війни, про складність узгодження політичних і військових цілей, а також про проблему визначення масштабу та зусиль, необхідних для проведення воєнної кампанії. Зважаючи на безсистемність російських операцій у перші тижні, керівництво очікувало зовсім іншого типу війни, з яким російські війська досі не стикалися. Клаузевіц також зазначає, що кінцевий розрахунок необхідного рівня зусиль не об'єктивний, а залежить від "якостей розуму та характеру людей, які ухвалюють рішення". Важко знайти кращий приклад того, як помилкові погляди однієї людини можуть призвести до невдачі на першому етапі операції, ніж Путін і його вторгнення в Україну.

Помилкові уявлення Путіна призвели до рішення приховати плани вторгнення від російського народу та, ймовірно, багатьох членів уряду. Крім того, безпрецедентна публічність розвідданих, якими ділилися США й інші країни, могла ускладнити Путіну планування та вибір часу. Якби вторгнення виявилося легким, швидкий результат позбавив би населення від необхідності готуватися до тривалого конфлікту. Це також обмежило б заходи Заходу у відповідь, оскільки будь-які санкції були б уже після доконаного факту, і їм не вистачатиме переконливості та стійкості. Встановлення навіть частково легітимного маріонеткового уряду в Києві не лише підтримало б наратив, створений для населення Росії, а й стримало б спроби Заходу застосувати щодо Росії суворі санкції.

Цілком імовірно, що й самі солдати були шоковані, раптово зрозумівши, що потрапили на справжню війну та ще й проти сильного супротивника. Інтерв'ю з полоненими російськими офіцерами та рядовими свідчать про приховування даних про військову операцію та її масштаби.

Ті з нас, хто воював в Іраку й Афганістані, — кожен солдат, штабний працівник і командир — розуміли, куди вони прямують, із якою небезпекою вони можуть зіткнутися, і хоча б приблизно уявляли собі типи місій, які вони мали виконати. На війні завжди підстерігає безліч несподіванок, але ми всі знали, що йдемо в бій. Якщо звернутися до досвіду російських військових в Україні, то стає очевидним, що такий процес емоційної та ментальної підготовки до війни був відсутній.

Відсутність розуміння та психологічної підготовки російських військ у поєднанні з першими результатами кампанії, схоже, створює в лавах російських військових певну мотивацію для дезертирства. Це не означає, що російські військові готуються до розформування та відступу в Росію. Немає нічого дивногов тому, що солдати дезертують по одному-двоє, тим більше, під час війни між двома країнами з такими глибокими зв'язками. Зовсім інша річ — коли цілий невеликий підрозділ кидає свої повністю заправлені та функціонуючі машини.

На момент написання цієї статті російські війська відійшли від Києва та зосередилися на операціях на сході країни. Зіткнувшися з нездатністю досягти своїх початкових стратегічних цілей, Путін, імовірно, вирішив, що зміцнення та розширення контрольованих сепаратистами територій на сході — це найкраще, що він може зробити, щоб забезпечити якусь подобу наративу про успіх для російського народу.

Російські операції на сході можуть бути успішними завдяки короткому та надійному логістичному плечу, невеликій території для зосередження бойової могутності, а також більш чіткій і ефективній структурі командування й управління, судячи з призначення генерала Олександра Дворнікова головним командувачем Росії в Україні. Однак перед цим генералом стане завдання зібрати воєдино погано мотивовані сили, що зазнали великих втрат, і скоординувати розрізнені підрозділи в єдине оперативне ціле з чітким завданням.

Існує безліч припущень про перебіг російсько-української війни

• Чи перетвориться вона на довгий, затяжний клінч на сході, чи Росія зможе оговтатися від своїх перших невдач, скористатися перевагами нової оперативної ситуації та досягти переглянутих стратегічних цілей Кремля?
• Якою є стратегічна мета України зараз, коли вона пережила невмілу спробу Росії припинити її існування?
• Чи спробує Україна повністю витіснити російські війська зі сходу, мотивувавшись своєю нещодавньою перемогою в захисті Києва та знекровленістю російської армії?

Можливо, найближчими тижнями або місяцями армія Росії буде надто виснажена, щоб досягти навіть мінімальних цілей Путіна — хоч би якими вони були. Як зазначає Кетал Нолан, часто результат війн вирішує "виснаження морального духу та матеріальних засобів, а не остаточне завершення битв".

Військовим аналітикам, які пишуть про Росію, доведеться попрацювати, щоб зрозуміти початкову невдачу російського вторгнення в Україну. Я спробував пояснити, як деякі із супутніх політичних факторів сприяли поразкам російських військових. Частина невдач є результатом неправильних політичних уявлень, які впливали на військове планування й очікування від операцій. Але це не пояснює більшість поразок.

До слабкостей, властивих російським збройним силам і які потребують подальшого аналізу, належать явна відсутність ефективного командування та управління, надмірна боязкість військово-повітряних сил і навіть низька тактична ефективність лише на рівні підрозділів.

Очевидно, що друга складова цього аналізу — ефективність українських військових. Хоча ця стаття була присвячена виключно російським операціям, успішні українські операції з припинення спроби Росії захопити більшу частину України також потребують детального вивчення.

Враховуючи, що Росія не готувалася до цієї війни та не планувала її, важко сказати, як би вона повелася в давно прогнозованому конфлікті зі США та НАТО. Ми лише починаємо наближатися до розуміння та правильного трактування російської військової могутності — або її відсутності — у майбутньому, а також її наслідків для США, НАТО й сусідніх із Росією країн.

Про автора

Джеффрі Едмондс — старший аналітик програми телеканалу CNA з вивчення Росії. До CNA він обіймав посаду директора російського напрямку в апараті Ради національної безпеки при Обамі. Підполковник резерву армії США, який перебуває на чинній службі та в резерві понад 25 років.