Київ — не Кабул. Чому місія США в Афганістані провалилася, а в Україні має успіх

Можливо, когось шокує цей факт, але Україна — не Афганістан. Наше твердження настільки очевидне, що здається гротескним — але схоже, що про це слід нагадати експертам, які захоплюються успішними навчаннями США та НАТО для українців і наче забули про фіаско Афганської національної армії, яку минулого літа також тренували США та НАТО.

Фокус переклав текст Еріка Белоу, присвячений російсько-українській війні та роздумам, чому Україна — це не Афганістан.

Чого вчить провал місії США в Афганістані та успіх в Україні

Порівняння цих навчань (в Афганістані та в Україні) свідчить про повне нерозуміння не лише суті тренувальних місій, а й порівнюваних країн і їхніх культур. Крім того, більшість експертів, які пропонують пояснення причин розвалу Афганської національної армії (АNА), самі ці причини не розуміють. Чи взагалі є розумні підстави порівнювати ці дві місії?

Давайте почнемо з подібності.

Інструктори США та НАТО провели багато часу як в Афганістані (20 років), так і в Україні (близько 8 років), і обидві країни отримали зброю, вироблену на Заході.

Кінець.

Хм, треба ж, яка коротка стаття. Незручно вийшло.

Здається, варто трохи заглибитись у суть питання, обговоривши тренувальну місію НАТО в Афганістані (NTM-A) та причини її провалу, а потім порівняти ситуацію в Афганістані з Україною й обміркувати причини успіху України в другій частині статті.

Тренувальна місія НАТО в Афганістані

До мого приїзду в Афганістан у 2007 році НТМ-А вже була приречена на провал. Відверто кажучи, те, що ANA (Афганська національна армія) протрималася стільки часу, — заслуга тисяч спеціальних радників, які несли тягар місії через кров, піт і сльози протягом майже 20 років.

Афганців також сильно критикували за те, що вони не воювали. Насправді ж, якщо афганці й уміють щось робити, то це битися. У віршах, романах і книгах із історії розповідається про бойову майстерність афганців. До того ж не можна сказати, що таліби й АNА набиралися з двох абсолютно різних груп населення. Незважаючи на наявність іноземних бійців, Талібан завжди залишався афганським рухом.

Отже, у нас є один народ, але два різні результати. Чому так?

Про це найкраще висловився в серпні 2021 представник Талібану Сухаїл Шахін: Талібан як військова сила був рухом, створеним афганцями, тоді як АNА дослівно переписали з американської доктрини, перевели на дарі та передали афганцям. (Так, це не жарт).

Клонування армії США в афганських умовах

У 2007 році цілий загін колишніх сержантів армії США працював на оборонного підрядника під назвою MPRI, який займався збором посібників із американських доктрин і їх переведенням на дарі та пушту.

Із одного боку, підхід здавався логічним: взяти робочий шаблон і змусити його працювати в іншому місці. Але планувальники з Міжнародного командування сприяння безпеці (ISAF) і NTM-A проігнорували одну проблему, пов'язану з таким підходом: це рішення передбачало наявність величезного пласта соціальних і культурних умов, яких не вистачало для підтримки армії американського зразка.

Простіше кажучи, США існує неймовірно заплутана та складна система військової логістики. Це дозволяє США розміщувати війська в будь-якій точці світу на першу вимогу та залишатися там протягом, скажімо, 20 років або близько того. Для цього потрібна не тільки велика промислова база (якої Афганістан не має), а й висококваліфіковане, освічене населення (у 2007 році рівень грамотності в Афганістані становив 35%).

Із соціального й економічного погляду, нав'язана афганцям логістична структура не мала сенсу. Вона також зовсім не відповідала тактичним і оперативним реаліям Афганістану.

Чому я одразу переходжу до логістики? Розумієте, якщо її ігнорувати, трапляються погані речі. Але неправильна логістична структура в армії дорівнює повному ігноруванню логістики.

Логістика США розроблена як "експедиційна" — це означає, що її можна розгортати по всьому світу в країнах, що не мають виходу до моря, і забезпечувати значну частину своїх збройних сил протягом двох десятиліть. Вгадайте, кому це не потрібно? Афганістану. Тим не менш, ми побудували афганську логістику так, щоб вона функціонувала так само, як логістика США, не замислюючись про необхідність такого кроку.

Зрозуміло, це позначилося на нашому підході до структурування й оснащення афганських бойових формувань. Ми створили й оснастили їх так, щоб вони були практично ідентичні американським бойовим формуванням і функціонували як загальновійськові команди (інтеграція артилерії та повітряної потужності з маневреними силами). Для ведення таких бойових дій потрібна велика підготовка, спеціальне обладнання та допоміжний персонал, особливо коли йдеться про застосування авіації. Оскільки в Афганістані немає авіаційної промисловості та фахівців, здатних обслуговувати військові літаки, ці роботи виконуються за контрактом.

Однак слід зазначити, що якщо афганці й уміють щось робити, то це виганяти загарбників із Афганістану. У 1980-их роках, коли росіяни намагалися вторгнутися в Афганістан і встановити в Кабулі уряд радянського зразка, вони також тренували свою власну версію Афганської національної армії. Користуючись нагодою, США подякували Росії за підтримку Хо Ші Міна у В'єтнамі та продовжили наповнювати Афганістан ракетами Stinger і AK47 на чорному ринку, щоб підтримати моджахедів (нині все це здається дуже знайомим). Іншими словами, США покращили схему, яка вже існувала, замість того, щоб намагатися створити її заново.

За іронією долі, стратегія, яку США використовували проти росіян в Афганістані — підтримка місцевих бійців і їхнє переозброєння в сусідніх країнах, — була майже ідентична тому, як таліби боротимуться зі США майже через 20 років.

Отже, все це говорить про те, що ми не тільки не зробили висновки з нашого власного першого "успіху" в Афганістані — ми фактично повторили більшість тих помилок, які зробив Радянський Союз!

Крах АNА, а потім і уряду Гані був практично неминучий, оскільки США припинили фінансування цивільних підрядників, що підтримують АNА. Тіло пацієнта нарешті відкинуло чужорідні органи, які намагалися вживити благонамірені, але неосвічені хірурги. В Україні ж на нас чекає зовсім інша картина.

Коротке порівняння прикладів Афганістану й України

Мова й ідентичність. Перший пункт є досить очевидним, але він може бути однією з найважливіших для розуміння причин невдач американців в Афганістані й успіхів в Україні.

Офіційні кордони Афганістану засновані швидше на тому, де закінчуються кордони інших країн, ніж на тому, де починається сам Афганістан. На цьому просторі живуть сім'ї, що становлять племена, а племена групуються за своїми етнічними та мовними традиціями. Вони говорять більш ніж сорока різними мовами та представляють більше сорока різних етносів і культурних традицій, таких як пуштуни, таджики, хазари, туркмени, узбеки та казахи. Афганці рідко асоціюють себе з якоюсь національною ідентичністю. Якщо це й відбувається, вони, швидше за все, родом із Кабула та говорять пушту та/або дарі (афганська фарсі).

В Афганістані поширена приказка, що описує їхні стосунки одне з одним: "Я проти свого брата. Мій брат і я проти мого двоюрідного брата. Мій брат, мій двоюрідний брат і я проти чужинця". Коротше кажучи, ідентичність більшості афганців за умовчанням ґрунтується на сімейних і племінних зв'язках і етнічних традиціях.

• Ідентичність "афганця" — це розпливчасте поняття, яке мало впливає на повсякденне життя. Найближчою західною аналогією, що ілюструє проблему афганської державності, могла бути Югославія.
• Українці, навпаки, мають спільну етнічну ідентичність і здебільшого розмовляють українською мовою. Звичайно, багато українців говорять і російською, мають російських друзів і, можливо, навіть родичів, але вони знають, що таке Україна, і знають, що означає бути українцем.

Чому це важливо? Афганська національна армія використовувалася як примусовий механізм для створення почуття афганської нації. До того ж, їй випала честь бути створеною спеціально для боротьби з Талібаном. Якщо пам'ятаєте, у першій частині ми обговорювали, як інша держава-окупант за десять років до цього вже намагалася створити таку армію та досягла аналогічних результатів.

Будучи інструктором у кандаку (батальйоні) Афганської національної армії, я створив клас для навчання базової піхотної тактики. Спершу говорив я. Потім говорив мій перекладач. Потім починали говорити два хлопці в кутку.

Я знову казав. Мій перекладач знову перекладав. Потім брали слово два хлопці в кутку. Так повторювалося знову та знову.

Нарешті, я запитав свого перекладача, що відбувається та навіщо так багато говорять. Його відповідь вразила мене, і саме тоді мене осяяло, наскільки складним завданням стане формування "національної" армії в Афганістані. Мій перекладач, який говорив дарі та пушту, пояснив мені, що один із наших солдатів розумів урду. Тому його приятель перекладав мої вказівки з дарі на урду. Ми грали в зіпсований телефон із англійської на дарі/пушту й потім на урду. Ця проблема існувала в усій армії.

Інструктори в Україні такої проблеми не мали. Їм був потрібний переклад тільки українською і, можливо, іноді російською.

Освіта. На початку війни в Афганістані рівень письменності афганців становив 35%. В Україні рівень грамотності становить 99,7%.

Якщо пам'ятаєте, у першій частині я розповідав, як американська компанія-підрядник перекладала американські військові керівництва мовами дарі та пушту. Враховуючи проблеми роботи з сорока різними мовами та низький рівень грамотності, проблематичність такого підходу не вимагає пояснень.

Афганці — розумні люди. Це необхідна передумова для виживання за умов ландшафту, що нагадує місячний. Але освіта, непрямим показником якої є рівень грамотності, конвертується в щось важливе для воєнного застосування: навчання.

Чому це важливо? Навчання в структурованому середовищі — це напрацьована поведінка. Збереження знань, отриманих у структурованому середовищі, —набута навичка. Проблема, з якою стикалися інструктори ANA, полягала в тому, що афганські солдати, незважаючи на навчання певних завдань чи навичок, часто поверталися до старих звичок чи поведінки. Дуже важко тренувати армію, в якій кожен намагається по-своєму діяти.

Я маю підстави вважати, що інструктори НАТО в Україні не стикалися з цією проблемою.

Військові традиції. Нарешті, Афганістан — це суспільство, у якому війною зазвичай займаються воїни. Україна має давні військові традиції з централізованою армією, і військові дії ведуться навченими солдатами. Для стороннього спостерігача це може здатися не дуже важливою відмінністю, і багато військових, включаючи армію США, плутають поняття воїна та солдата.

Ось кілька узагальнених прикладів відмінностей між воїнами та солдатами.

• Воїн — це людина, яка вчилася боротися з дитинства та використовує цю навичку для досягнення успіху на полі бою. Я люблю говорити: "У США батьки вчать своїх синів кидати бейсбольні м'ячі. В Афганістані тата вчать своїх синів стріляти з мінометів, щоб убивати загарбників". Афганські бойові традиції нерозривно пов'язані із сім'єю, кланом і племенем.
• Солдат, навпаки, — це людина, яка навчена діяти в складі підрозділу. Окремо взятий солдат навряд чи перевершить воїна. Однак підрозділ покликаний бути сумою, що перевищує значення її частин, і підрозділ солдатів здатний перевершити групу воїнів. (Римські легіони, що зіткнулися з галльськими воїнами, — хороший історичний приклад протистояння формацій солдатів проти груп воїнів).

Чому це важливо? Усе дуже просто: навчальній місії НАТО в Афганістані довелося починати з нуля та створювати армію у войовничому суспільстві без національної ідентичності та мови, яка не була привчена до навчання в структурованому середовищі.

Україна має у своєму розпорядженні сформовану армію й освічене населення, здатне навчатися колективних солдатських завдань. Іншими словами, до того часу, коли НАТО вирішила допомогти покращити їхню армію, Україна мала приблизно 500-річну фору порівняно з Афганістаном.

Партнерство НАТО з Україною

Генерал-лейтенант армії у відставці Марк Гертлінг опублікував приголомшливу статтю, у якій протиставив російську й українську армії. У цій статті він докладно описує багато реформ, проведених українською армією після 2014 року.

Однією з найважливіших реформ стало створення професійного сержантського корпусу та поширення лідерства на рівень невеликих підрозділів. Цікаво, що навчити афганців цієї концепції було нескладно, оскільки вони схильні шукати сильних формальних і неформальних лідерів на тактичному рівні (тобто хороших воїнів).

Щойно в Україні було створено корпус сержантського складу, змогли вкоренитися й інші реформи, спрямовані на ведення загальновійськової війни. АNА також намагалися займатися чимось подібним, але для забезпечення нових можливостей вони завжди залежали від сил НАТО або підрядників, які фінансуються НАТО. У разі української армії реформи підтримувалися українськими організаціями й інфраструктурою.

Пам'ятаєте — у перші кілька тижнів російського вторгнення українці боролися лише тим, що вони мали. Вони можуть залежати від НАТО щодо заміни озброєнь і обладнання, але вони не залежать і ніколи не залежали від НАТО в їхній експлуатації.

Висновок. То чому ж Київ — не Кабул?

Сподіваюся, ця стаття трохи прояснила, чому марно порівнювати результати навчальних місій в Афганістані й Україні. Щоб зрозуміти секрет "успіху" навчальної місії, необхідно мати уявлення про культуру та суспільство, що стоять за армією, що навчається. Як НАТО побачило в Афганістані, те, що добре працює в одній країні (американська доктрина, організація й обладнання) не обов'язково добре приживається в іншій. То навіщо ж чекати чогось іншого?

Реальні умови для успішного навчання та трансформації української армії завжди були набагато ближчими до показників інших армій Східного блоку/колишніх країн Варшавського договору.

Більше половини країн-членів НАТО — це колишні радянські республіки чи проксі-держави. Отже, модель для прогнозування успішного реформування української армії не повинна ґрунтуватися на результатах спроб НАТО створити та навчити афганську армію. Чинний приклад для прогнозування успішності зусиль НАТО в Україні — включення колишніх членів Варшавського договору в саму НАТО. (Схоже, це страшенно лякає Путіна).

Про автора

Ерік Белоу — колишній офіцер піхоти, військовий аналітик. Любить каву, собак, джипи, хокей і свою сім'ю.