Оборона – це безвихідь. Чому важливо контратакувати на війні
"Звільнення території може бути внаслідок дипломатичних договорів, загрози оточення та розламування сил ворога, а також прориву фронту, коли ворог вдається до втечі і змушений капітулювати. Але визволення — це завжди наслідок контрнаступу, а не мета". Думка.
На війні важлива ініціатива. Ініціатива — це завжди половина перемоги. І ініціатива завжди в нападника — це дуже важливий момент, бо нападник вибирає час та місце. Він визначає правила гри. Він вирішує, як розвиватиметься перебіг бойових дій. А в оборонця ініціативи немає. Він пасивний, змушений лише реагувати. Це дуже важливий момент — він не вирішує першим, він діє лише після нападника.
Мета оборони — виснажити і зупинити, не більше. Перемогти ж можна лише атакуючи.
Чому будь-які військові маневри та будь-яка сучасна оборонна доктрина має на увазі контратаку? Після того, як ворог зупинений і виснажений, він починає буксувати. Якщо ви глянете, наприклад, на оборонний вид бою в ізраїльській військовій доктрині, то там оборона завжди має на увазі контратаку. Я наголошу: завжди, без винятків. Мається на увазі, що контратака — це прямий шлях, щоб перехопити ініціативу, щоб ви диктували ворогові свої умови, а не він вам.
Коли Україна контратакує під Харковом чи на Херсонському напрямку, чи йдуть зустрічні бої та контратаки на Донбасі, навіть якщо вони не такі успішні, як хотілося б, це вже добре, бо ЗСУ нав'язують свої правила гри.
Ми змушуємо ЗС РФ перекидати туди резерви, ті невеликі сили, які вони мають. Ми змушуємо їх реагувати на цій ділянці. Порушуємо їхні плани і змушуємо перебудовуватись, пристосовуватися на ходу. Не завжди це можливо для них. І, тим більше не завжди це в них успішно.
У цьому й цінність, і значущість контратаки, а не у відвойовуванні території. Повернути територію можна різними способами, наприклад, як це сталося на півночі України — розбивши, виснаживши та погрожуючи оточенням, змусити ворога покинути захоплене. Звільнення території може бути і внаслідок дипломатичних договорів, і загрози оточення, і розламування сил ворога, а також прориву фронту, коли ворог вдасться до втечі і змушений капітулювати. Звільнення — це завжди наслідок контрнаступу, а не мета.
Мета ж — знайти ініціативу і бути тим, хто вирішує, як далі розвиватиметься битва.