"У нашого народу генетична любов до кулеметів і Махна". Інтерв'ю з досвідченим військовим інженером
Інтерв'ю з військовим інженером ЗСУ Іваном Савельєвим із мобільної групи з ремонту стрілецької зброї імені Н. І. Махна.
Хто він: Івана Савельєва в армії ласкаво називають Дядя Ваня. Йому 47 років, народився у Києві. Закінчив суднобудівний технікум і київський політех. Після отримання диплому майже півтора десятка років (2000-2014) працював головним інженером заводу з виробництва полімерних теплоізоляційних матеріалів, переробкою вторинних полімерів, виготовленням різного обладнання для переробки пластмас. Влітку 2014-го Савельєв пішов на фронт добровольцем, воював в 11 БТоО "Київська Русь" (11 ОМПБ 59 ОМПБр). Головний сержант роти, демобілізувався в березні 2016. З травня 2016 по лютий 2022-го — інженер-конструктор "Арморум Солюшинс", недержавної компанії-виробника військового обладнання. Займався переважно кулеметними верстатами та дистанційно керованими кулеметними турелями. З 24 лютого знову в армії. Головний сержант роти, командир мобільної групи з ремонту стрілецької зброї. Одружений, двоє дітей.
Чому він: Савельєв воює з 2014 року, займається вогневою підготовкою бійців, забезпечує надійну роботу кулеметів у частинах ЗСУ — як основного засобу вогневої підтримки легкої піхоти.
Військовий аналітик Фокусу Ігаль Левін поговорив з Іваном Савельєвим про кулемети у ЗСУ, про роботу мобільної групи та про те, чого найбільше не вистачає сьогодні в армії.
"Кулемет, наче блискавка, б'є"
Ваша група утворилася ще до початку повномасштабного вторгнення. Як це вийшло і чому саме кулемети та верстати до них?
— Весною-літом 2014 року в чинній армії був просто величезний дефіцит фахівців із групової зброї, а кулемети — це найпоширеніший підвид. Насправді нам особливої різниці немає — від пістолета до 30 мм гармати ми можемо розібрати, зібрати, почистити, відремонтувати, навчити навідників і номери розрахунку. Але оскільки кулеметів найбільше, то переважно довелося займатися ними. Під час справи ми зрозуміли, що не вистачає верстатів під ці кулемети. Розробили кілька моделей, бійцям сподобалося, і — пішло-поїхало.
У чому сила кулемета? У чому переваги цієї зброї?
— Якщо коротко, то сила кулемета в тому, що він має таку ж вогневу міць, як відділення стрільців, озброєне штурмовими гвинтівками — звісно, за умов рівного калібру та стрічкового живлення. Крупнокаліберні кулемети є вже серйозними противниками бойових броньованих машин, а за низкою параметрів вони виграють навіть в РПГ. Це бронебійність, точність, дальність і швидкість стрільби.
Яку роль кулемет грає у сучасній війні й, зокрема, у російсько-українській?
— Досить вагому. Це основний засіб вогневої підтримки легкої піхоти, якої відсотків сімдесят у нашій армії. Якщо ті ж РПГ були суттєво потіснені ПТРК (протитанковий ракетний комплекс), то альтернатив кулемету, а особливо станковому та великокаліберному, мало. У деяких моментах такою альтернативою може бути АГС (автоматичний станковий гранатомет), але їх в армії небагато і до них є певний дефіцит боєприпасів.
Ви дієте з особистої ініціативи чи узгоджено з військовими частинами, суворо лише на запрошення?
— Ну, ми не виїзний цирк із гастролями, щоб на запрошення кататися. Група була створена в складі батальйону з моєї ініціативи наприкінці лютого — на початку березня, коли з'ясувалося, що з наскоку нас взяти не вдалося і вся ця історія надовго. Насамперед зайнялися вогневою підготовкою бійців роти, потім батальйону (вже за спеціальністю кулеметник), потім пішов потік зброї іноземного виробництва, трофейної, нашої — пошкодженої в боях чи невмілими користувачами. Багато було кулеметів із заводським браком. Довелося розгортати повноцінну ремонтну майстерню з відповідним обладнанням і персоналом…
Працюємо з усіма бойовими частинами нашого району оборони — від добровольчих формувань територіальних громад (ДФТ) до ССО (сили спеціальних операцій). У принципі, нас у старих справах знають непогано, певний авторитет є, то роботи вистачає.
Тільки верстати? Який "сервіс" ви надаєте?
— Верстатами, тобто безпосередньо їх виробництвом і продажем, я зараз практично не займаюся. Ми їх виділили в окрему структуру, що залишилася у Києві. Там на двох заводах ми розгорнули серійне виробництво, плюс ще є майстерня, яка вже фінально готує їх до відправлення на фронт: ставить приціли, допрацьовує під технічні завдання конкретних замовників і так далі.
Здебільшого наша мобільна група займається ремонтом, навчанням, є двоє людей, які встановлюють різне озброєння на пікапи. Але переважно — навчання. Матчастина, вогнева та тактична підготовка. Ручні, станкові, великокаліберні кулемети, автоматичні гранатомети. Пристрілювання зброї. На більше поки бракує ресурсів, як матеріальних, і людських. Фахівця знайти важко, та й переманити до нас також нелегко. Такі люди скрізь на вагу золота.
Під чорним прапором
Ваша мобільна група носить ім'я легендарного анархіста Махна. У пантеоні героїв України багато гідних імен, чому саме Нестор Іванович?
— Нестор Іванович — це саме та людина, яка прищепила нашому народові генетичну любов до кулеметів. Це перше. Ну а друге, треба пам'ятати, що його армія була добровольчою, воювала на своїй землі та за свою землю, за свою свободу.
Крім того, у нас тут низка товаришів — це спадкові революціонери. Мій дід у революційний рух потрапив на початку ХХ століття, у мого напарника предки — учасники польських повстань і проти Російської імперії, і проти Пруссії. Ну не можна ганяти нашими степами з кулеметом на тачанці (хай це і сучасний пікап) і не почуватися махновцем. Тому щоб в організмі когнітивний дисонанс не розвивався, я роблю це під чорним прапором.
Технічне забезпечення, як і логістика, — це фундамент будь-якої армії. Чого зараз найбільше не вистачає нашій армії у цьому плані?
— Розуму та грошей. Бракує всього. Навіть не так. Не те, що не вистачає, іноді просто немає. Відсотків вісімдесят усієї двіжухи тримається на горизонтальних зв'язках, особистих стосунках і Божому промислі. Проблеми з усім. Зв'язок, оптика, необхідні боєприпаси у потрібному місці та потрібній кількості. Фахівці. Народу в чинній армії вистачає, а користі мало. Але це тільки поки що.
На які ділянки ви вибираєтеся? У вас є, так би мовити, "ареал проживання"?
— Працюємо на свій район оборони. Він великий і дуже важливий. Бої тут не припиняються з 24 лютого. Як тільки під Києвом усе закінчилося, нас сюди перекинули — і відчуваю, що сидіти нам тут до… довго ще, загалом. Але народ не соромиться і за 200-300 км у гості приїхати, коли припікає.
"Поки руки не ослабнуть"
Велика війна триває вже чотири місяці та набуває характеру затяжної. Ваша група готова до такого сценарію? Немає втоми чи вигоряння?
— Війна триває дев'ятий рік. Я зброю в руки взяв увечері 18 лютого 2014 року і буду її в цих руках тримати, доки не ослабнуть. Той обрiз, до речі, у мене нікуди не подівся — і в цьому лютому теж встиг… сказати своє вагоме слово. Вичерпна відповідь?
Зрозуміло, що майстер зберігає свої секрети, але звідки забезпечення? ЗСУ, волонтери, зі своєї кишені?
— Не секрет. Зі своєї кишені. Гроші в інтернеті не збираю, частково йде фінансування по лінії "Арморум Солюшенс", решта "за свій кошт". Тієї зарплати, яку в ЗСУ платять, вистачає на чотири дні. І це, до речі, чимало. Та й верстати я наліво-направо не роздаю, ми не благодійна організація. Людям треба — люди куплять. Зрозуміло, що за решту я ні копійки ні з кого не беру. Не маю права. Втім, зрозуміло, що й з голоду померти, залишитися без машини, палива чи форми мені "вдячні слухачі" не дозволять.
Кілька слів насамкінець: що б ти хотів побажати українським кулеметникам?
— Розумієш, потреби саме кулеметника суттєво відрізняються від потреб звичайного стрільця, і тим паче — від потреб нормальної людини. Саме не звичайної, а нормальної. У психіатричному значенні цього слова. Тому якщо їм побажати якихось матеріальних, скажімо так, "кулеметних" благ, то це довго писати і все одно забуду щось. Побажати перемоги? Нах*р пошлють — у сенсі, вони цим і займаються, перемогою. Тому скажу просто:
На любой ваш вопрос
Мы дадим свой ответ
У нас есть пулемет
А у вас его нет!
Слава Україні!