Розділи
Матеріали

Чому Україна вчить армію США. Перші уроки

Ольга Шевченко
Фото: 93-тя ОМБр Холодний Яр/Facebook | Війна в Україні дає армії "таку саму можливість для самоаналізу", як війна Судного дня 1973 року

Російсько-українська війна — це перше за останні десятиліття велике зіткнення на суші між двома сучасними арміями, оснащеними передовим озброєнням. Її уроки можуть докорінно змінити наше розуміння переважно сухопутних конфліктів.

Наприкінці травня міністриня армії США Крістін Вормут назвала кілька ключових уроків, які її відомство витягує з війни в Україні. За її словами, невдачі російських військ на полі бою підтвердили критичну важливість командування, навчання, дисципліни й ефективного матеріально-технічного забезпечення під час затяжних конфліктів. Вона також наголосила, що армії необхідно знижувати рівень електронних сигналів, особливо від мобільних телефонів, захищатись від сучасних безпілотників, підтримувати запаси боєприпасів та оборонно-промислову базу.

Фокус переклав новий текст Девіда В. Барно та Нори Бенсахель присвячений головним урокам російсько-української війни для США.

Усе це гідні уроки, і про деякі з них ми вже писали раніше. Але вони не дають достатньо глибокого розуміння того, як ця несподівана конвенційна війна в Європі ставить під сумнів глибоко вкорінені уявлення про війни майбутнього. Бойові дії в Україні виявили щонайменше п'ять нових уроків, які армія США має засвоїти, щоб адекватно підготуватися до бойових дій майбутнього.

Армія має віддавати пріоритет Європі, а не Азії; визнати, що вона зможе зникнути на полі бою; усвідомити, що її гелікоптери можуть бути неефективними у майбутніх конфліктах високої інтенсивності; спланувати, як продовжувати боротися перед обличчям важких бойових втрат; а також підтримувати та розширювати взаємодію з іноземними арміями.

Міністриня армії США Крістін Вормут

Європа понад Азію

Протягом останніх кількох років армія витрачала незліченні сили на обґрунтування своєї значущості в потенційній війні з Китаєм. Без сумніву, армія надасть істотну підтримку в будь-якій війні в Тихоокеанському регіоні, враховуючи матеріально-технічне й інженерне забезпечення театру воєнних дій, протиповітряну та протиракетну оборону та, можливо, вогневі засоби далекої дії. Її нова концепція багаторівневих операцій наголошує на наступі, особливо в Індо-Тихоокеанському регіоні. Однак, як зазначив голова Об'єднаного комітету начальників штабів, Індо-Тихоокеанський регіон — це насамперед театри воєнних дій у повітрі та на морі, що неминуче обмежує можливості сухопутних маневрених сил.

До того ж, багато сучасних аналітиків вважають, що оборона стає домінувальною формою ведення війни, і це ставить під питання давнє захоплення армії наступом. Крім того, неприкрита агресія Росії проти України нагадує нам, що Європа також входить до життєво важливих національних інтересів США та що на континентальному європейському театрі домінує загроза сухопутних воєн. Армія повинна усвідомити свою життєво важливу роль у стримуванні майбутніх російських загроз Європі та, в разі потреби, боротися за захист союзників Америки по НАТО.

Одним із найпомітніших стратегічних наслідків агресії Росії проти України стало рішення Фінляндії та Швеції відмовитися від своїх давніх традицій нейтралітету та подати заявку на вступ до НАТО. Хоча заперечення Туреччини затримують (і, зрештою, можуть заблокувати) їх вступ, США запропонували обом країнам гарантії безпеки, щоб Росія не намагалася покарати їх до того, як на них пошириться дія статті 5 колективної оборони НАТО. Це вимагатиме від армії швидкої зміни пріоритетів: необхідно зосередитися на допомозі в стримуванні та захисті від російської загрози вздовж нових розширених кордонів.

Захист Швеції буде покладено переважно на військово-морські сили США та союзників, оскільки Балтійське море перетворюється на так зване "озеро НАТО". Але Фінляндія має спільний сухопутний кордон із Росією протяжністю 1 300 км, що майже втричі збільшує сухопутні кордони з Росією, які США та НАТО тепер мають захищати від прямої агресії.

Фінляндія має досить потужний військовий потенціал (враховуючи можливість в екстреній ситуації збільшити чисельність збройних сил до 900 тисяч осіб) і готувалася до відбиття російської загрози протягом десятиліть. Однак ці загрози суттєво зросли, що вимагатиме тіснішої взаємної співпраці. Фінляндія (як і Швеція) уже багато років бере участь у заходах та операціях НАТО, але армія США може багато чого навчитися у своїх фінських колег, особливо щодо операцій у холодних погодних умовах.

ЗС США також можуть покращити оперативну сумісність та механізми реагування на кризові ситуації спільно із Фінляндією шляхом розширення спільних тренувань та навчань, постійної допомоги силам охорони безпеки та, можливо, навіть ротації присутності бойових частин на місці. Нова дивізія ЗС, що базується на Алясці, також може зробити свій внесок у ці зусилля. Зрештою, армія має розглянути питання про офіційне об'єднання Національної гвардії Аляски зі збройними силами Фінляндії через Програму державного партнерства (про яку йтиметься нижче) для забезпечення довгострокового та безперервного військового співробітництва та подальшого підвищення готовності армії до бойових дій в Арктиці.

Фінляндія має загальний сухопутний кордон із Росією протяжністю 1 300 км
Фото: Maakuntajoukot

Ніхто не сховається

З 24 лютого російські сили в Україні виглядають немов яскраві метелики у світовому ентомологічному альбомі. Потік розвідданих із відкритих джерел — величезна кількість повідомлень у соціальних мережах, фото зі смартфонів, відео з комерційних безпілотників і недорогих комерційних супутникових знімків — виявив точне місце розташування російських військових сил безпрецедентним в історії воєнних дій чином.

Українські солдати та цивільні використовують відео з мобільних телефонів, соціальні мережі та широкий спектр приватних мереж, щоб повідомляти про пересування російських військ. Будь-яка людина зі смартфоном чи ноутбуком здатна в режимі реального часу стежити за інформацією про атаки українців на російські війська.

Відкрите поле бою є величезною проблемою для армії США. Протягом десятиліть в основі організації збройних сил були масивні військові формування, що важко приховувалися, які враховували танки та БМП. Ці формування дуже схожі на ті типи підрозділів, які використовуються росіянами в Україні. До того ж, сучасні датчики цілком здатні проникати крізь темряву, що позбавить Сполучені Штати серйозної переваги на полі бою, яку вони користувалися протягом десятиліть. У майбутньому ця проблема тільки загострюватиметься, оскільки широке використання штучного інтелекту для відстеження та наведення на ворожі формування зробить помітність ще небезпечнішою.

Крім того, заплутана павутина підкріплень та логістики, що простяглася зі США та прилеглих дружніх баз, також стає небезпечно прозорою. Армійські підрозділи значною мірою залежать від складної логістики, яка проходить через зарубіжні перевалочні бази та доставляється довгими транспортними колонами, часто з використанням незахищених комерційних ланцюжків постачання.

Усі ці великі мережі стануть видимими для найбільш просунутих противників Америки — і якщо їх можна побачити, вони стають мішенню. Рішучий противник зрозуміє, що простіше й ефективніше вивести підрозділи армії США з ладу, зруйнувавши ці життєво важливі логістичні канали, замість того, щоб прямо атакувати бойові підрозділи.

Прозорість цієї великої мережі підтримки має викликати в американських військових планувальників жах. Йдеться більше не про ефект раптовості, захист логістики та приховування своїх сил від виявлення супротивником. Ці фактори мають вирішальні наслідки для майбутніх армійських доктрин, організацій і платформ. Від деяких військових ми вже чули, що нові вразливості рідко враховують у військових навчаннях, особливо в центрах бойової підготовки, тому що їх наслідки надто руйнівні. Це час змінити.

З 24 лютого російські сили в Україні виглядають немов яскраві метелики у світовому ентомологічному альбомі
Фото: РІА Новини

Втрата гвинта. Як змінюється роль гелікоптерів у сучасній війні

З часів В'єтнаму армія використовує свій великий парк із більш ніж 3 500 гелікоптерів для забезпечення мобільності на полі бою, розвідки, вогневої підтримки та поповнення запасів для солдат. Але це вдавалося робити переважно тому, що противники часто не мали військово-повітряних сил, не могли створити реальну протиповітряну оборону та здебільшого були нездатні ефективно атакувати американські вертолітні бази. До того ж, у тих поодиноких випадках, коли супротивники створювали власні ВПС, Штати швидко домагалися безперечного панування у повітрі над полем бою. Зрештою армія могла покластися на гелікоптери у широкому спектрі операцій, враховуючи ближню повітряну підтримку, великомасштабні десанти та надійні постачання.

Тепер цього нема. Таких сприятливих умов дуже мало сьогодні в Україні, і ще менше буде в майбутніх конфліктах високої інтенсивності.

На сьогодні обидві сторони зазнали величезних втрат вертольотів — лише росіяни втратили понад 170 одиниць.

Для порівняння, менше 75 американських гелікоптерів було втрачено в боях за два десятиліття війни в Іраку й Афганістані — набагато менше інтенсивних конфліктів, де в противника не було ні військово-повітряних сил, ні ракет, що запускалися з плеча, ні тим паче роїв ударних безпілотників або сучасних засобів ППО.

Війна в Україні порушує дуже серйозні питання про те, чи можна і з якою ефективністю використовувати гелікоптери – чи навіть зберегти їх – на сучасному полі бою.

Тим не менш, одним із найважливіших пріоритетів модернізації армії є програма Future Vertical Lift, в межах якої інвестуються кошти в нові та досконаліші платформи для перекидання військ і розвідки. В умовах прозорого поля бою далекий вогонь противника, переносні зенітні та протитанкові ракети, безпілотники та баражувальні боєприпаси роблять навіть нові вертольоти вразливими для численних засобів ураження. Нове озброєння також загрожуватиме стаціонарним вертолітним базам та унеможливить захист короткострокових плацдармів, маршрутів польотів, зон підвезення та висадження військ. Крім того, максимальна швидкість вертольотів майбутнього буде значно нижчою, ніж у штурмовика A-10 ВПС часів холодної війни, який багато хто вважає застарілим саме через його повільність.

Тенденції сучасної війни складаються не на користь найважливішого типу військових повітряних суден та одного з найдорожчих пріоритетів модернізації.

Армія повинна підготуватися до ситуації на полі бою майбутнього, де гелікоптери, можливо, не зможуть літати і виживати — або, в кращому разі, зможуть використовуватися лише в окремих випадках через значну підтримку, необхідну для їх захисту. Необхідно вкладати більше коштів у витрачені безпілотники та баражувальні боєприпаси для розвідки, спостереження та ближньої підтримки з повітря, а також ширше використовувати живучі літаки ВПС і ВМС.

Вантажі, можливо, доведеться доставляти за допомогою БПЛА, що витрачаються, або за допомогою наземних апаратів з екіпажем чи роботів. А замість польотів до цілей у тилу противника військам доведеться маневрувати на більш живучих броньованих машинах або проникати в пішому порядку розосередженими силами легкої піхоти.

Значні ресурси, які армія інвестує у свій майбутній парк гвинтокрилих машин, було б набагато краще витратити на розвиток подібних безпілотників та альтернативних видів транспорту.

Росіяни втратили вже понад 170 гелікоптерів в Україні
Фото: radiosvoboda.org

Від навчань до реальності

За останні чотири місяці підрозділи, техніка й особовий склад російських та українських військ зазнали нищівних втрат, які не припиняться до закінчення війни. Приголомшливі втрати військ і матеріальних засобів стануть неминучою характеристикою будь-якого майбутнього конфлікту високої інтенсивності. Це означає, що армія повинна зрозуміти, як пережити важкі втрати у живій силі, літаках і бронетехніці всіх типів, продовжуючи водночас ефективно воювати. Американські військові активно готувалися до цього під час холодної війни, оскільки масоване вторгнення радянських військ у Західну Європу неминуче призвело б до величезних втрат. Але плани та навички, необхідні для адаптації та ефективного продовження бойових дій у такій жорсткій ситуації, швидко зійшли нанівець після розпаду Радянського Союзу і не були потрібні в Іраку чи Афганістані.

Командування визнає необхідність відновлення подібної стійкості у військах, але конкретних кроків уперед надто мало. Ще в 2016 році ми стверджували, що армії необхідно відпрацювати методи відновлення підрозділів після спустошливих втрат і підвищити стійкість тих, хто має продовжувати воювати за таких складних умов.

Минулого року армія вперше з 1992 року опублікувала свою нову доктрину на цю тему, і нам повідомили, що велике навчання практично не передбачає відпрацювання цих методів. Ми також стверджували, що армія повинна відпрацьовувати створення нових підрозділів, активізувати роботу з резервістами (Individual Ready Reserve) і розробити план мобілізації армії, який дозволить їй швидко наростити чисельність у разі потреби.

Оскільки війна в Україні переходить у тривалі бої на виснаження, вона залишиться протверезним нагадуванням про те, що армія майбутнього має бути здатна боротися і перемагати з потенційно непосильними втратами.

За останні чотири місяці підрозділи, техніка й особовий склад російських та українських військ зазнали нищівних втрат, які не припиняться до закінчення війни
Фото: ZIK.ua

Подвоїти допомогу іноземним арміям

Одна з причин успіху України полягає у допомозі американських військових у посиленні українських збройних сил після російської анексії Криму в 2014 році. Представники різних видів військ були схожі на ротацію в Україні, навчаючи місцевих військових непомітно для ЗМІ та більшості військових спостерігачів. Ця діяльність передбачала навчання як звичної, так і нетрадиційної тактики, використання передової американської зброї, а також підвищення кваліфікації офіцерського та сержантського складу.

Хоча у цій підготовці беруть участь регулярні підрозділи армії США та сили спеціальних операцій, неоспіваним героєм підготовки України стала маловідома ініціатива Національної гвардії під назвою "Програма державного партнерства" (State Partnership Program).

З моменту свого створення у 1993 році ця програма встановила міцні партнерські відносини між Національною гвардією штату США та більш ніж 80 іноземними державами. Партнери спільно проводять широкий спектр заходів щодо співробітництва в галузі безпеки, а оскільки гвардійці не переводяться в нові підрозділи кожні кілька років, партнери можуть поглиблювати співпрацю та довіру протягом десятиліть.

Україна та Каліфорнія стали партнерами з моменту створення програми й активізували свою співпрацю після анексії Криму Росією у 2014 році. Командувач Національної гвардії Каліфорнії генерал-майор Девід Болдвін працює з українськими військами вже кілька десятиліть і почав допомагати їм готуватися до можливого вторгнення за кілька тижнів до його початку.

Телефон Болдвіна почав розриватися одразу після початку вторгнення, оскільки високопоставлені українські керівники зверталися за допомогою, і з того часу він щодня на зв'язку зі своїми українськими колегами. Цінність таких міцних контактів і довірчих взаємин під час цієї війни виявилася безцінною.

Для армії США цей очевидний успіх підтверджує необхідність інвестицій у допомогу силам безпеки. Допомога Україні є прикладом того, як допомогти партнерам США підготуватися до боротьби з противниками, з якими Сполучені Штати не хочуть воювати безпосередньо через ризик ескалації (особливо проти ядерних держав). Причини, через які президент Джо Байден вирішив не втручатися безпосередньо в український конфлікт, можуть повторитись у широкому спектрі майбутніх непередбачених ситуацій, аж до Тайваню.

Успіхи програми допомоги української армії мають надихнути ЗС США на продовження фінансування і розширення цих зусиль із найважливішими партнерами по всьому світу.

Війна в Україні — це перший великомасштабний конвенційний конфлікт 21 століття, в якому на полі бою зіткнулися дві відносно сучасні армії. Військові аналітики по всьому світу уважно стежать за тим, що відбувається, вивчаючи безліч попередніх уроків для розуміння характеру нинішніх і майбутніх воєн.

Як справедливо зазначив Девід Джонсон, американським військовим не варто припускати, що вони виявляться успішнішими за російських, якщо їх ролі поміняються місцями. Він також стверджує, що війна в Україні дає армії "таку саму можливість для самоаналізу", як війна Судного дня 1973 року, котра змусила армію повністю переглянути свою бойову доктрину. Але, як він дотепно зауважує, армія може не оцінити цю унікальну нагоду та просто знайти в Україні підтвердження своїм нинішнім ідеям.

Щоб скористатися своїм шансом сповна, командувачам необхідно вийти за межі загальних уроків, про які Вормут говорила минулого місяця. Їм потрібно ретельно переглянути методи навчання, організації та спорядження солдатів, і вони мають бути готові змінити траєкторію розвитку армії там, де це необхідно. Не можна дозволити собі прогаяти уроки цієї жахливої сучасної війни, щоб максимально підготувати армію до викликів майбутнього.

Про авторів

Генерал-лейтенант Девід В. Барно (у відставці) та доктор Нора Бенсахель — запрошені професори стратегічних досліджень у Школі перспективних міжнародних досліджень Джона Гопкінса та старші наукові співробітники Центру стратегічних досліджень імені Філіпа Меррілла. Вони є редакторами журналу War on the Rocks, де регулярно публікують авторські колонки.