"Піт береже кров!" Ізраїльський розвідник про роботу польової розвідки України

Хто він: Дан Шварцберг родом із Луганська. З 2017 року служить в Армії оборони Ізраїлю. Розвідник польової розвідки у складі військ прикордонного захисту. Служив на Ліванському кордоні у складі 869 батальйону польової розвідки. Веде свій ТГ канал.

Чому він: Тому, що Дан — розвідник однієї з найсильніших армій світу та його спостереження, досвід та оцінки важливі для ЗСУ.

Військовий аналітик Фокусу Ігаль Левін поговорив з Даном про роль польової розвідки в російсько-українській війні, про оцінку роботи російських та українських розвідників — і про те, що найскладніше та найнебезпечніше для сучасного розвідника та бійця.

Дане, чому розвідка — це важливо?

— Розвідка з давніх-давен займала важливе становище в армії. Її основа – це мобільність та максимальна злагодженість дій. Навіть якщо ми згадаємо давню історію: перед завоюванням Ізраїлю Мойсей відправляє 12 розвідників, щоб перевірити, куди саме йде народ. На дані розвідників покладалися, згідно з їхніми даними вибудовували пріоритети, страхи і навіть ментальність у довгостроковій перспективі. Тобто розвідка фундаментальна за своєю суттю. Це очі та вуха армії, починаючи з аеророзвідки та закінчуючи польовою.

Якщо чогось не бачиш, запускаєш безпілотник. Якщо безпілотник не дістає, дістають камери з сильними лінзами. Це завжди йде у зв'язці. Дані розвідки дозволяють зберегти життя солдатам, яких ти прикриваєш, можливо сидячи за 3-4 км від них і ведучи спостереження.

Без розвідки неможливі ні наступ, ні оборона.

Чим відрізняється звичайна розвідка від польової?

— Скажу те, чого нас вчили. Польова розвідка працює для всіх родів військ. Перша лінія польової розвідки — так звані тацпітанієт, це жінки-спостерігачі, які перебувають у тилу, вдень і вночі аналізують дані з камер та виявляють порушників.

Якщо є потреба в нас, посилають бойові загони польової розвідки, вихід може тривати 3-5 днів. Він включає облаштування прихованої позиції та спостереження за противником з подальшою доповіддю в штаб. Крім цього, розвідники можуть виконувати функції навідників на цілі, цьому приділяли багато часу. Були й постійні уроки орієнтування на місцевості, що займають від 3 до 4 тижнів.

Дані передають у дивізію, а там уже вирішують, що з ними робити. Тобто ми працюємо і під час війни, і поза бойовими операціями. Завдання вкрай багатогранні навіть без будь-яких явних небезпек.

Звичайна розвідка — це не менш важлива ланка в ланцюзі, яка займається збиранням та аналізом даних. З усім тим, можна сміливо сказати, що саме польова розвідка є першою ланкою здобування інформації.

Що найскладніше в польовій розвідці?

— Спостереження та цілевказівки під час наступу ваших частин. Потрібно багато та швидко рухатися, бачити ворога першим та встигати передати інформацію. Вміти швидко та злагоджено діяти. Постійно бути швидшим за ворога.

Як відбувається підготовка ізраїльського польового розвідника? Скільки часу це займає і на що робиться акцент?

— Підготовка в перші чотири місяці не відрізняється від базової підготовки будь-якого бійця — тренують витривалість, різні навчальні тривоги, опрацьовують бойові ситуації, вводять в історичний контекст армії та конкретно війська, де ти служиш. Разом з тим раз на місяць чи півтора роблять похід із вантажами (масаот) різних рівнів складності, щоб пристосувати до особливостей місцевості, практикуються у стрільбі тощо. Кожен у групі отримує спеціальність та проходить додатковий курс, пов'язаний з нею. Наприклад — стрілець, кулеметник, керуючий дроном, фотограф. Я був кулеметником та фотографом, метою якого є розвідка та фіксація позицій противника. Робота цікава, прямо скажу.

Другі чотири місяці присвячені вже серйознішій підготовці, де все ускладнюється. В походах і виходах нас "знайомлять" із противником і роблять більший наголос на витривалість та бойові ситуації.

Зрозуміло, основний акцент на дві речі — спостереження та витривалість. Боєць польової розвідки повинен переносити на собі багато вантажу, навіть більше, ніж будь-який звичайний солдат. Ніхто вас не підвозитиме на місце. Бачите гору — карабкайтеся. Бачите кущі — пробивайтеся.

Як ти оцінюєш польову розвідку України? Які її сильні та слабкі сторони.

— Все, що я тут скажу, я раніше обговорив зі своїм товаришем, який служить у польовій розвідці в Україні — і я, ґрунтуючись на його даних, а також на тому, що бачу сам. Спробую обґрунтувати свої слова.

Армія України сама по собі молода, але в ній все ще багато від закостенілої радянської структури. У книгах, військових підручниках пишуть одне, на практиці інше. За книгами, польова розвідка має мати легкі бойові машини розвідки та дозору, а насправді ними й не пахне. З досвіду скажу — і в Ізраїлі теж немає сенсу в них і ними не користуються. Тобто існує певна прогалина між теорією і тактикою використання навичок.

Якщо судити з ООС (Операція Об'єднаних сил), то польову розвідку України використовували регулярно — для розуміння розміщення противника, змін у його озброєнні та можливостях його застосування. Але та стадія була ще "холодною". Після 24 лютого ситуація стала незрівнянно напруженішою. В перші дні мені попався ролик (і потім таких з'явилося багато), де група бійців ГУР, яка частково має функції польової розвідки, знищує з низької дистанції танк під Києвом. Потім почастішали відео роботи із засідок, мобільний загін займав позицію, бив та йшов. Це чудовий рецепт роботи для польової розвідки. Думаю, що ізраїльській армії та польовій розвідці є тут чому повчитися в українців.

У нас, наприклад, принаймні у 869-й батальйоні, не користувалися "пострілами". Навести на танк — без проблем, але самостійно знищити — ні. Навпаки, через мобільність і малу кількість вчили уникати зіткнень. Товариш розповідав, що приблизно тому ж навчають і в Україні, за винятком, мабуть, того, що в реальній війні це може легко нівелюватися і доведеться атакувати і тримати оборону.

Практика показала, що треба реформуватись. І українська армія та польова розвідка це роблять чудово, починаючи від використання умовного БПЛА "Лелеки" і закінчуючи формуванням органічних та мобільних груп, які проводять успішні рейди та спостереження.

А про росіян що можеш сказати? Їх сильні та слабкі сторони в польовій розвідці.

— Російські ССО (сили спецоперацій) добре показали себе в Сирії, і я навіть свого часу зміг через соцмережу Вконтакте поспілкуватися з одним із їхніх бійців у листуванні. За його словами, Сирія це або пустеля, або ліс, і її ландшафт повторюється. Усі міста там однакові, вони в низині, біля джерела води, серед пагорбів. Вміючи відпрацювати одне місто, легко відпрацювати й інші за схемою, що повторюється. Але і ти тоді передбачуваний для ворога. Тобто місць для позиції може бути небагато і доводиться проявляти кмітливість. У прямих зіткненнях вони рідко брали участь, принаймні, за словами мого співрозмовника, лише спостерігали — що, як на мене, є правильним рішенням.

Знищити російський загін польової розвідки важко, оскільки зазвичай далеко і добре замасковані, це необхідно враховувати. Але саме частини польової розвідки, на мою думку, у Росії були найпідготовленіші до війни з багатьох інших частин.

Західні військові аналітики кажуть, що у війні проти сучасної армії 30 хвилин бути відкритим на полі бою дорівнює смерті. Це так?

— Безперечно. Перше, чого навчали нас у школі польової розвідки під Ейлатом, — на навчаннях можна користуватися дорогами та стежками. Однак на війні це смерть і не можна цього робити. Дряпайся, кусай, пробивайся через зарості і дійди до цілі. Користуйся лише укриттями та не виходь на відкрите поле.

У В'єтнамі витрата куль на вбитого в'єтконгівця була, здається, 45 тисяч до одного. Це є колосально. А все через грамотне використання укриттів. Тому так, нас вчили правильно.

Що можна і потрібно протиставити цьому?

— Вчити маскування, грамотно діяти у зв'язці з розвідкою, вміти орієнтуватися і підбирати найправильніші шляхи для атаки та відходу. Не завжди дорога в 3 км є коротшою, ніж лісопосадка довжиною 15 км.

Чого найбільше не вистачає ЗСУ сьогодні?

— Буду банальний — артилерії та танків. Ракетних комплексів на цьому етапі вже може вистачити за умови грамотного використання і якщо зберігати максимальну секретність їх знаходження. Вони потрібні для ураження тилів — але війна ближча. Тому необхідні саме артилерія та танки.

Чим схожі та несхожі польові розвідки Ізраїлю та України?

— Важко судити без присутності на місці, але читаючи повідомлення в інтернеті та запитуючи товаришів з України, я розумію, що наші методи схожі. Таке ж спостереження, наведення на цілі, максимально швидкі та злагоджені дії. Але українські розвідники навчаються стріляти з РПГ та важчого озброєння — а от ізраїльські ні.

Взагалі ситуації часто схожі: спостереження, виявлення мети — за яким йде максимально швидке її знищення.

Кілька слів наостанок. Що забажаєш українським розвідникам?

— Смерть російським окупантам, визволення всіх українських земель і, зокрема, мого рідного Луганська. Постійно навчайтеся і не бійтеся потіти. Піт береже кров!