Як ветеран АТО на протезі назбирав 7 млн на ЗСУ — неймовірна історія Олександра Швецова

За вісім місяців великої війни українці задонатили на потреби сил оборони мільйони гривень, які пішли на автівки, спорядження, зброю, дрони, та навіть супутник. Однак інколи винахідливість наших громадян просто вражає. Мова про ветерана АТО з Житомира Олександра Швецова. Чоловік отримав важке поранення на сході країни та втратив ногу, але вирішив допомогти ЗСУ, вирушивши у пішу подорож Україною.

Ця історія — про надзвичайну кмітливість, віру в перемогу та український характер.

Винахідлива схема

Олександр Швецов потрапив на фронт ще під час проведення АТО в 2014 році. Можна сказати, випадково.

"Я захотів продати квартиру і зробити прибудову біля приватного будинку своєї матері, — пояснює Олександр. – А для того, щоб продати квартиру, потрібно було прийти у військкомат і взяти приписне. Я прийшов туди, а комісар каже, що люди, з такою військовою спеціальністю як у мене, а я командир розвід відділення, зараз потрібні на сході країни. І я не відмовився, опинившись у складі 30-ї окремої механізованої бригади".

А далі були важкі бої на Донбасі, поранення, евакуація та ампутація. Однак сказати, що Олександр не зламався після травми, це не сказати нічого. Чоловік став активно допомагати таким же як і він пораненим побратимам, і реалізував проект, завдяки якому захисники, які ніколи не були за кордоном, змогли побачити Париж, Відень, Рим, Брюссель, Ватикан.

Та почалася велика війна, і Олександр сконцентрувався на допомозі ЗСУ.

"До мене звернулися побратими і попросили про черговий автомобіль на фронт. Я зробив пост про те, що збираю гроші на мікроавтобус, який потрібен на білоруському напрямку. Цей пост в перший день зібрав 15 тисяч гривень, на другий день ще менше. Потім я знову повторив цей пост, але таким чином майже нічого не вдалося зібрати — і тоді я подумав, що, можливо, потрібно щось таке інше придумати, щоб люди донатили, та ще і закрити інші напрямки, адже хлопці з донецького та херсонського напрямку також просили в мене по пікапу. І тоді я придумав таку схему, щоб заохотити людей донатити", — згадує чоловік.

Схема, про яку каже ветеран, полягала в наступному: Олександр вирішив піти в подорож пішки від Одеси до Яремче, що на Івано-Франківщині. Але запропонував українцям скоротити його маршрут: за кожну задоначену гривню шлях чоловіка мав скорочуватися на один крок.

"Я порахував, що на автівки мені потрібно приблизно 800 тисяч гривень. Тоді вирішив знайти місце від Одеси до Карпат, яке б за відстанню було десь 800 тисяч метрів, і це було Яремче", — розповідає ветеран.

Автівки спинялись, люди вигукували: "Слава Україні!"

Олександр зізнається, що на початку навіть його рідні та близькі не вірили в таку затію, та вмовляли не робити цього.

"Найважче почати. Перед тим, як піти у подорож, я розказав про неї своїм близьким, але мені до останнього казали, щоб я відмовився від цієї ідеї. Моїм оточуючим вона була незрозуміла", — каже Швецов.

Та все ж чоловік наполіг на своєму і вирушив в подорож. Логістика, яку вигадав Олександр, це окрема цікава історія.

"Я автівкою приїхав до Ланжерону, там вийшов і пішов пішки. Закінчив дистанцію, що запланував на день, зафіксував це, зробивши селфі біля якогось білборду або дорожньої таблички, на якій написано, наприклад, скільки кілометрів залишилось до Києва. Далі викладаю фото в соцмережах під постом і ловлю попутку. На попутці вертаюсь до свого авто, підганяю його до того місця, де закінчив іти, ночую в авто, вранці прокидаюсь, знову фіксую місце, з якого починаю іти, і так по колу щодня", — пригадує ветеран.

Спостерігаючи чоловіка на протезі, що йде з українським прапором обабіч дороги, водії постійно зупинялись, пропонуючи допомогти та підвезти.

"Це було постійно. Люди на дорозі постійно зупинялись, фури сигналили, відкривались вікна автівок і люди вигукували: "Слава Україні!". На протезі не легко йти, але коли таке відбувається, то ти не помічаєш фізичних труднощів. Бувало таке, що фура зупиняється на дорозі і чекає мене щоб підвезти. Я махаю рукою, щоб їхала далі, а водій думає, що я навпаки махаю, щоб він зупинився. Тільки одне авто від’їжджає, як одразу наступна фура чи автомобіль, і так по колу. Я навіть змучився вже пояснювати куди і навіщо я йду. Але коли люди дізнавалися, то вони починали донатити", — пояснює чоловік.

Переломний момент

Однак незважаючи на таке патріотичне піднесення, успіх проекту був під загрозою. По-перше, через фізичні труднощі.

"Я люблю подорожувати, в подорожах ходжу пішки і часто буває, що болить кукса ноги. А цього разу боліла ще й здорова нога, мабуть тому, що на неї йшло навантаження. Та все одно, я йшов, відволікався і якось не звертав на це уваги", — пригадує Швецов.

По-друге, хоч тисячі українців і донатили Олександру, грошей не вистачало.

"З першого по третій день мені донатили нормально. На четвертий, п’ятий день вже було менше, і на сьомий день в мене було вже 550 тисяч гривень. Я тоді розумів, що період хайпу мабуть пройшов. Я боявся не назбирати повну суму, а для мене було це важливо, щоб якомога скоріше доставити автівки хлопцям", — розказує чоловік.

Однак на дев’ятий день подорожі стався переломний момент. Майже диво. Чоловік навіть пов’язує його з зустріччю зі священником, який благословив ветерана. Справа в тому, що кожний день свого походу Олександр фільмував на камеру, а потім монтував невеличкі ролики, та постив їх в соцмережах.

"На 9 день подорожі я виклав в соцмережі ролик з 8 дня походу, і потім за годину, навіть не встигнувши почистити зуби вранці, я зрозумів, що я можу далі вже не йти. А через дві години це вже були сотні тисяч гривень на рахунку, а за п’ять годин був мільйон. Люди настільки почали донатити, що всі потреби були закриті. Наступного ранку на картці вже було близько 2-3 мільйонів гривень", — згадує ветеран.

Як відчуває себе людина, який все вдалося?

"Я відчув кайф від того, що я зможу купити хлопцям вже не два пікапи і мікроавтобус, а набагато більше автівок, та і взагалі зможу зробити багато корисних речей для ЗСУ. Крім того, відчув внутрішнє задоволення, драйв, що я сам собі і близьким зміг довести, які відмовляли, що я насправді можу це зробити. Я розраховував, звісно, що люди будуть мені допомагати і донатити, але я не думав, що все так швидко станеться", — ділиться емоціями чоловік.

За час своєї подорожі ветеран зустрів сотні українців. За словами чоловіка, в наших людей є одна найцінніша риса. Український скарб.

"Це віра. Вона в нас непохитна. Яка б влада у нас не була, все одно ми — українці, і в найтяжчі моменти ми збираємось усіма силами, і ми вигриземо ту перемогу, я впевнений в цьому. Дивлячись на наших людей – нас нереально знищити", — резюмував Олександр Швецов.

Якщо ви хочете допомогти Олександру Швецову, ви можете написати йому у соцмережі.

Дізнатись більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали прихисток в Німеччині, ви можете на сайті організації EnableMe Ukraine.

Проект реалізується за підтримки DSEE.