"Я стікаю кров'ю, всі в паніці біжать, а я тікати не можу". Історія порятунку Анастасії Шестопал

Дівчина зазнала важкого поранення і втратила ногу, але зберегла силу духу і тепер заряджає своєю мотивацією до життя сотні людей у соцмережах. Анастасія розповіла про той страшний день, кому, ампутацію та життя в новій реальності.

На межі життя та смерті

Анастасія Шестопал багато років професійно займалася спортом і танцями. Велика війна для дівчини почалася так само, як і для мільйонів українців по всій країні.

"Я була в Дружківці вдома зі своєю сім'єю. О 5-й ранку пролунав вибух. Зателефонували з родичами — у їхній район був приліт, їх знайомого поранило. Всі почали моніторити новини в надії, що ось зараз напишуть, що все закінчилося… але цього не трапилося", — згадує Анастасія.

Навпаки, війна лише набирала обертів, схід України опинився під вогнем окупантів, і ситуація у Дружківці стала загрозливою.

"У перший місяць у місті всім було дуже тривожно, люди кинулися скуповувати продукти в магазинах. Я емоційна людина, і мені було складно перебувати під гнітом того, що поряд тривають постійні обстріли, постійно щось прилітає. Це було складно витримати, я стала замислюватися вже про свій емоційний стан", — каже Настя Шестопал.

Саме тоді дівчина вирішила евакуюватися у спокійніший Дніпро. Анастасія знайшла перевізника і домовилася зустрітися з ним того злощасного дня на вокзалі Краматорська.

"Я приїхала на вокзал, сиділа на лавці недалеко від перону, — згадує Шестопал. — Коли пролунав перший вибух, я пам'ятаю тільки, що відскочила вбік від лавки, а потім я вже лежу на землі. Не знаю, чи лягла я сама, або впала від того, що мене поранило... Була пошкоджена тазостегнова артерія. Я стікаю кров'ю, дивлюся на всі боки, а всі люди розбігаються, у всіх паніка, а я бігти нікуди не можу. Я кілька разів прокричала: "Допоможіть!", але зрозуміла "Якщо буду кричати, то тільки втрачу сили. Кілька хвилин я ось так пролежала на землі. За цей час пролунав другий вибух. Я розуміла, що якщо з другого вибуху в мене щось прилетить, то шансів вижити може і не бути". Потім до мене підбіг військовий рятівник, перетягнув мені ногу. Пам'ятаю, що він сказав комусь, що тут "важка" дівчинка. Мене занесли до будівлі вокзалу, а потім почали приїжджати швидкі та розвозити людей до лікарень".

Загалом дівчині довелося пережити сім операцій. Двічі вона знаходилася на межі життя та смерті. Вперше, коли впала в кому.

"Коли до лікарні приїхали батьки, лікарі їм сказали, що я на операції, і порадили сім'ї молитися за мене. У Краматорську близько 16:00 у мене закінчилася операція і до півночі я перебувала у комі", — каже Анастасія Шестопал.

Вдруге, коли постала дилема: рятувати ногу чи життя.

"Коли я їхала в швидкій з Краматорська до Дніпра, у мене відкрилася кровотеча. Справа в тому, що машину дорогою дуже сильно трясло. У Дніпрі зробили другу операцію і сказали, що шанси врятувати ногу є. Але після цієї операції мене відвезли до палати поспати, а надвечір медбрат зауважив, що мені стало значно гірше, і тоді довелося проводити екстрену операцію і ампутувати ногу, щоб врятувати вже моє життя. Були шанси врятувати ногу, але все ж таки поранення було надто серйозне", — розповідає дівчина.

Анастасія зізнається, що перші дні після ампутації відчувала цілковиту розгубленість. Адже у мирному житті були танці і спорт, але все дуже різко змінилося.

"У перші моменти було складно усвідомити нову реальність. Виникали думки: а що далі? Як усе розвиватиметься? Як жити? Але з одного боку було якесь полегшення, адже за дві доби я перенесла три операції і сили вже закінчувалися", — Зазначає Анастасія.

Фонтан мотивації

Наразі Анастасія Шестопал проходить лікування та реабілітацію в Німеччині, у місті Ессен. Те, як дівчині вдалося туди потрапити — окрема, практично кінематографічна історія.

"Знайомі сім'ї в Німеччині в місті Ессен у якійсь групі виклали інформацію про мене. І одна німкиня, її звуть Міра, зі своїм чоловіком побачила цю інформацію, відгукнулася на мою історію і запропонувала привезти мене до Німеччини, щоб я тут лікувалася та проходила протезування. Тобто вона мене не знала і я її не знала. Це абсолютно звичайна жінка, яка ніколи навіть не займалася благодійністю. Просто вона побачила мене і захотіла допомогти", — розповідає Шестопал.

Відновлення Анастасії відбувається далеко не просто.

"У мене висока ампутація і дуже непростий протез. Морально витримувати все це спочатку було складно. Нелегко вчитися заново ходити з протезом. Я знаю, що згодом почну відчувати його як частину свого тіла, але поки це прийняття прийшло тільки наполовину", — ділиться дівчина.

Незважаючи на пережите, у Анастасії залишається потужна мотивація до життя, якою вона охоче ділиться з людьми, які опинилися в схожих життєвих обставинах.

Анастасія Шестопал завела свій канал на YouTube, де щиро та відкрито розповідає про свою травму та реабілітацію.

"Коли я виклала перше відео, мені почали писати, що це подобається людям, комусь допомагає, когось надихає. Це мене заряджає, і я продовжую знімати відео та розвивати свій канал", — зазначає дівчина.

Звідки стільки зрілої мотивації у такому молодому віці? На це запитання Настя просто відповідає.

"Моя мотивація — я сама. Наприклад, всі мої успіхи в плані реабілітації мотивують мене продовжувати робити це далі. Крім того, допомагає і блог: мене підтримують дуже багато людей, які навіть не знайомі зі мною. Головне — внутрішній стан, адже якщо внутрішньо ти почуваєшся нормально, то й фізично все виходитиме", — запевняє Анастасія.

Дівчина навчається у столичному педагогічному університеті імені Драгоманова і планує займатися акторською діяльністю, але й спорт не залишила навіть після травми.

«Я танцюю, я займаюся спортом. Спочатку були думки: як бути далі? завжди", — резюмує Анастасія Шестопал.

Дізнатися більше про реабілітацію постраждалих від війни в Україні ви можете в EnableMe Ukraine, а також отримати консультації та підтримку експертів у спільноті цієї організації.

Важливо

"Дайте мені хоча б п'ять гранат". Iсторія війни 10-річного художника Максима Бровченка