"Ми приховували, що я колишній військовий з АТО". Iсторія кохання і порятунку подружжя з Луганщини

Юлія Черства, Влад Робочий, історія кохання, історія порятунку, реабілітація атовців, колишній атовець, реабілітація воїнів АТО
Попри теплий прийом за кордоном, пара мріє повернутись в Україну після перемоги у війні

Війна – квінтесенція суцільного зла і жорстокості. Та попри це війна дозволяє досить швидко усвідомити одну беззаперечну істину: жити та любити потрібно тут і зараз, нічого не відкладаючи "на потім". Тому навіть в таких умовах, коли весь звичний світ руйнується зі швидкістю польоту ворожої ракети, знаходиться місце для щирого кохання. Ця історія саме про це.

Вирватися з окупації

Юлія Черства і Влад Робочий — мешканці невеличкого села на Луганщині, яке зараз знаходиться під російскою окупацією. Влад – колишній атовець, пересувається на візку. Один день із минулого назавжди змінив життя чоловіка.

"Я служив. Отримав вихідний день, пішов купатись на озеро, пірнув і зламав шию", — згадує Влад.

Зазвичай життєві випробування можуть стати причиною розпаду пар, але не в цьому випадку: Юлія і Влад разом вже майже 6 років.

Юлія Черства, Влад Робочий, історія кохання, історія порятунку, реабілітація атовців, колишній атовець, реабілітація воїнів АТО, реабілітація постраждалих від війни в Україні, EnableMe Ukraine, консультації для воїнів АТО, підтримка воїнів АТО, підтримка інвалідів, реабілітація інвалідів Fullscreen
Юлія Черства і Влад Робочий — мешканці невеличкого села на Луганщині, яке зараз знаходиться під російскою окупацією

День початку повномасштабного вторгнення в пам’яті Юлі і Влада практично нічим не відрізняється від подібних історій тисяч українських родин.

"Ми спали, коли до нас зателефонувала мама дружини і каже: "Юля, почалась війна, збирайте речі". Ми подумали, що мамі щось наснилося, а потім увімкнули телевізор і все зрозуміли", — розказує чоловік.

А от далі пара стикнулася з непересічними труднощами.

"Наше село недалеко від кордону з Росією, близько 40 кілометрів, тому росіяни дуже швидко зайшли і окупували його за три дні. Спочатку в селі зник зв'язок, а потім і інтернет — згадує Влад. – Виїжджати було страшно, адже я на колясці. Думали, що нас це все омине, як в 2014 році, та не оминуло".

Пара до останнього трималася, та не хотіла залишати рідне село.

"Ми сподівались, що нас швидко звільнять, тому не хотіли їхати до останнього", — каже чоловік.

Та коли окупанти вже почали ходити по хатах, стало зрозуміло, що більше залишатись вже не можна, бо це вкрай небезпечно для життя.

"До мне приходили росіяни, адже я колишній військовий. Був допит, розпитували, де служив, перевіряли данні. Вони знали, куди прийшли, який будинок, знали, що я був в АТО. Все знали. Тому за пару днів ми все вирішили, в соцмережах знайшли групу, домовились з перевізником і вирішили їхати", — розповідає Влад.

Але як їхати, коли за плечима досвід в АТО, а мобільність обмежується двома колесами візка? Крім того, чоловік зізнається, що через травму і руки його майже не працюють. При найменшій загрозі – ні втекти, ні врятуватись. Та все ж Юлія і Влад вирішили ризикнути.

"Батьки нас відвезли до Старобільська, а потім ми їхали з перевізником. Довелося проїхати одинадцять блокпостів. Ми приховували, що я атовець. Перевізник нас попередив, щоб я навіть не думав казати, що я колишній військовий, бо можуть просто зняти і не пропустити. Документи, там, де я на фото у військовій формі, ми ховали. Якщо б побачили, то навіть не знаю, як би все закінчилося", — каже чоловік.

Коли здавалося, що порятунок вже близько, трапилось несподіване.

"На дванадцятому блокпосту, який був вже останній, нас просто висадили і сказали йти пішки. Водій намагався домовитись, казав, що в нього пасажир на візку, а йти близько 4 кілометрів. Але не вийшло. Довелося йти самим. На щастя, ми були не одні такі, і люди допомогли нам нести речі", — пригадує Влад.

Спонтанне рішення

Та зрештою нервова евакуація під дулами автоматів російських окупантів для пари завершилася вдало. Юлія і Влад переїхали до Львова і вже там вирішили одружитись.

Юлія Черства, Влад Робочий, історія кохання, історія порятунку, реабілітація атовців, колишній атовець, реабілітація воїнів АТО, реабілітація постраждалих від війни в Україні, EnableMe Ukraine, консультації для воїнів АТО, підтримка воїнів АТО, підтримка інвалідів, реабілітація інвалідів Fullscreen
"Потрапили до Львова і там нас друг запитав, чого це ми ще не одружилися?"

"Ми планували ще на Новий рік, що одружимось влітку. Потім потрапили до Львова і там нас друг запитав, чого це ми ще не одружилися? Я сказав, що це ж подавати заяву, чекати якийсь час… А друг каже, що все не так складно, і день у день можливо зареєструвати шлюб. Ми з Юлією переглянулись: їдемо? Їдемо! І наступного дня ми вже стали чоловіком і дружиною. Взагалі нам щастить. Коли спонтанно щось робимо, то все вдається, а коли плануємо, то навпаки — не завжди виходить", — розказує атовець.

Зараз Юлія і Влад знаходяться в Німеччині, де чоловік проходить обстеження після операції на хребті. Влад жартує, що всі сімейні пригоди вони сприймають з дружиною як медовий місяць.

"Медовий місяць у нас уже іде. Я колишній прикордонник, і за кордоном ніколи не бував. А тепер я і в Польщі був, і в Німеччині", — пояснює чоловік.

Юлія Черства, Влад Робочий, історія кохання, історія порятунку, реабілітація атовців, колишній атовець, реабілітація воїнів АТО, реабілітація постраждалих від війни в Україні, EnableMe Ukraine, консультації для воїнів АТО, підтримка воїнів АТО, підтримка інвалідів, реабілітація інвалідів Fullscreen
"Медовий місяць у нас уже іде..."

Та попри теплий прийом за кордоном, пара мріє повернутись в Україну після перемоги у війні. Юлія планує займатися сільським господарством на рідній Луганщині, а Влад — працювати в IT.

"Звісно, ми мріємо повернутись додому. Це наша країна, і ми в ній є частиною суспільства, а за кордоном ми розуміємо, що хоч люди нам і допомагають, але ми тут не вдома Так, в Німеччині гарно, люди тут добрі, але все одно це не дім", — розповів Влад.

Важливо
"Дайте мені хоча б п'ять гранат". Iсторія війни 10-річного художника Максима Бровченка
"Дайте мені хоча б п'ять гранат". Iсторія війни 10-річного художника Максима Бровченка