"Дайте мені хоча б п'ять гранат". Iсторія війни 10-річного художника Максима Бровченка

Новина про 10-річного мешканця тимчасово окупованого Бердянська Максима Бровченка, що допомагає ЗСУ, продаючи власні картини, обійшла практично весь український сегмент соцмереж. Своїм космічним мистецтвом Макс заробив для військових десятки тисяч гривень і навіть вже встиг отримати нагороду від президента за допомогу ЗСУ. У Максима розлад аутичного спектра, і війна змусила його разом з батьками пережити вкрай нервову евакуацію. Про те, як це було, а також чому "український Пікассо", як Максима вже встигли охрестити у ЗМІ, купляє не смартфони й планшети, а спорядження на фронт, в інтерв’ю розповіла мама хлопця Оксана Бровченко.

Оксано, чи пам’ятаєте ви, яким був ваш з Максимом ранок 24 лютого?

Ми його чудово пам’ятаємо. День почався з ранкового вибуху. Ми були з Максом у бабусі, і десь о пів на п’яту ранку пролунало два вибухи, а потім через 15 хвилин ще два. Після першого вибуху всі прокинулись, Макс вискочив з кімнати й сказав: "Мамо, це звершилось. Почалася війна". А чому "звершилось", тому що він очікував війну. Він прогнозував війну ще з серпня минулого року. Він тоді був у Києві, в мілітарі-магазині, і сказав, що йому потрібен РПГ. Йому показали макет, але він відповів, що йому не такий потрібен, а справжній, бо скоро буде страшна війна. В магазині пояснили, що РПГ — це не мисливська зброя. Тоді Макс каже: "Ну, дайте мені хоча б п’ять гранат".

Коли ми повернулися з Києва, син намалював картину: море соняшників і все поле в диму. У вересні йому почали снитися сни про війну. З грудня Макс став дуже тривожний і весь час казав, що буде війна. Я намагалася його заспокоїти. А в січні ми побачили вже, що пишуть іноземні ЗМІ. 20 лютого він намалював дуже страшну картину: дерево на узбережжі, і все в крові. І він почав малювати війну.

28 лютого до нашого міста зайшли окупанти, і це був суцільний жах, адже це не просто війна, а ми опинились в окупації. Ми залишались в Бердянську до 1 квітня.

Якось доводилось контактувати з окупантами?

Такі ситуації були. Як і всі родини, ми шукали продукти харчування, стояли у чергах, і Макса я не залишала зі своїми батьками, адже мені було спокійніше, що він поряд зі мною. І була така ситуація, коли йшли вулицею, а нам на зустріч йшов конвой з чотирьох орків. Двоє були в зеленій формі, а двоє — у чорній. Ми порівнялись, і Макс сказав: "Коли ви вже здохнете"! В цю мить мені здалося, що все, кінець! Але якимось дивом ми пройшли далі, і тоді я зрозуміла, що Макс не мовчатиме.

Як ви евакуювались? Які були складнощі?

Я розуміла, що наша подорож буде дуже небезпечною, адже Макс не мовчав би, що б я йому не казала. Його особливість — він каже все, що думає, все, що він вважає правильним. Тому ми з лікарем розробили план і вирішили, що, напевно, нам потрібно Макса на деякий час приспати, щоб пройти блокпости. За його вагою розрахували дозування препарату, і коли ми сіли в автобус, я дала йому цей препарат. Ми їхали близько пів години, а я дивлюся, що у Макса сну нема — ні в одному оці. Я вже почала панікувати, бо ми в цей час під’їжджали до російських блокпостів, і Макс міг спровокувати їх на якісь дії своїми висловами. Буквально хвилин за п’ять до блокпоста Макс таки заснув. Звісно, їхати без будь-якого медичного супроводу було дуже ризиковано, але я розуміла: або ми виїдемо зараз, або не виїдемо взагалі.

Макс прокинувся, коли ми пройшли вже останній блокпост. Ми проїжджали в той момент розбитий танк, і він зрадів: "О! Так то ж "зетка". Через декілька хвилин ми зупинились вже на українському блокпосту, зайшли до автобуса хлопці, а ми були на першому сидінні, і Макс питає: "Мамо, це наші чи рашисти?". Хлопці посміхнулись і відповіли: "Свої". І це було підтвердженням для мене, що я все зробила правильно.

Ви кажете, що особливість Максима — завжди казати те, що думає. Розкажіть детальніше про поведінку з розладом аутичного спектра. Як це проявляється у звичайному житті?

Аутистів помітно одразу. Вони не відрізняються обличчям чи поглядом, вони відрізняються не зовсім звичною соціальною поведінкою. Вони кажуть лише правду, адже у них відсутній нейронний зв'язок і їм важко навчитись казати неправду. Це відкриті люди. Якщо до аутиста підійти з щирим серцем, то він так само щирий буде з вами. Але якщо хоча б раз людину з аутизмом зрадити, то вона вже більше не довірятиме вам.

У більшості аутистів присутній стім — це коли вони або хитаються, або махають руками, як крильцями, або ж крутяться на одному місті. Тобто стереотипні повторювані рухи. Макс, наприклад, якщо дуже радий, він розмахує ручками, як крильцями. Так він радіє: фізично відпрацьовує емоції, щоб не перевантажуватись.

Аутисти зациклюються на якихось темах. Тема Макса — космос. З п’яти років він на ній "підвисає". Це його спецінтерес. У багатьох аутистів присутній спецінтерес — якась вузька тема, якою вони цікавляться і знають про неї майже все.

Поспілкуємося про мистецтво. Чому Максим обрав саме космічну тему головною у своїх картинах?

Одного разу ми йшли з дитячого садка, Максу було п’ять років, і ми потрапили в грозу. Під час спалахів блискавок небо червоніло. Він спочатку дуже перелякався, і оскільки Максим дуже чутливий, під час гучних звуків він падав на землю і затуляв руками вуха. І тут така ж ситуація: він впав у калюжу, але я не намагалася одразу його підняти, бо розуміла, що йому потрібно дати час заспокоїтись і прийти до рівноваги. Потім він заспокоївся, звів очі на мене і запитав, що то було у небі. Я пояснила йому, і це стало початком вивчення космосу.

Йому стало цікаво, що там відбувається на небі, які процеси. Так Максим і захопився космосом, з п’яти років. Але малювати космос він почав вже пізніше, три роки тому, на першому локдауні. Спочатку він малював пастеллю. Олівці не любить, бо для того, щоб малювати олівцями, треба здійснювати дуже багато коротких рухів, а Макс доволі прагматичний — і якщо мазок, то він має бути широким пензлем. Син насолоджується самим процесом малювання пензлем, ковзанням по полотну.

Чому в Максима виникло бажання підтримати армію продажем своїх картин, адже зазвичай діти в його віці збирають кошти на телефони, ноутбуки і тому подібне?

У цьому плані він нічим не відрізняється від інших людей. Він також хоче телефон, планшет, але в Запоріжжі, коли в нього була виставка картин, він сказав, що не знає як, але хоче допомогти нашим військовим. Макс не каже — допомогти ЗСУ, чи нашим хлопцям, а саме військовим, адже в армії не лише хлопці, але і дівчата. У нього потреба бути причетним до допомоги.

Коли ми евакуювались у Запоріжжя, він сказав, що тепер він в безпеці і може йти вчитися воювати. Йому пояснили, що для цього треба бути дорослим, і тому він шукав способи, як він може допомагати. Йому треба було діяти. Тому прийшла така ідея, що можна продавати картини і купувати щось для армії. Він продав картину "День Нептуна у Бердянську" і перші 20 тисяч віддав військовим.

Скільки коштів Максиму вже зараз вдалося заробити для військових?

Станом на сьогодні це 63 тисячі. Але, можливо, навіть зараз, поки ми розмовляємо, хтось вже купує його картину. Макс вже зрозумів, що не обов’язково йому самому йти на війну з тими п’ятьма гранатами чи РПГ, адже він може допомогти тим, хто вміє воювати.

Максим отримав нагороду від президента за допомогу армії. Це якось його надихнуло?

Так, звісно. Йому співак Позитив подарував полотно, а президент його підписав, написавши на цьому полотні, що ми всіх переможемо. І Макс сказав, що він малюватиме перемогу, адже якщо ми всі говоритимемо про перемогу, то вона швидше прийде. Він каже, що думка матеріалізується, і потрібно більше говорити не про війну, а саме про перемогу.

Чи планує Максим пов’язати своє життя з мистецтвом та піти вчитися, наприклад, в художню школу?

Взагалі-то він мріє стати астрофізиком. Тому йому потрібна математика і фізика, а те, що він малює, це можна назвати таким собі побічним ефектом. У нього були заняття з галеристом, але вони тривали лише три уроки, адже галерист сказав, що не хоче бути "злочинцем" і ламати стиль Максима.

Як Максим ставиться до своєї раптової популярності? Чи не з’явилася у нього так звана зіркова хвороба?

Навпаки, Макс навіть втомлюється від цього. Він не вважає, що чогось такого досяг. На меті у нього зараз тільки перемога.

• Дізнатись більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні ви можете в EnableMe Ukraine, а також отримати консультації та підтримку експертів в спільноті цієї організації.

Важливо

Охоронець поліз у палаючий музей. Як у Іванкові рятували шедеври Примаченко під час окупації