Під час Трампа такого не було. Чому відклали візит Зеленського у Вашингтон
Україна виявилася не готова до зміни зовнішньої політики США. Потрібно адаптуватися під нові реалії. Ще є час зрозуміти світові тренди і зловити їхню хвилю.
Вангую, що скоро будуть кричати, що Байден усіх злив і зрадив Україну, а під час Трампа такого не було, і взагалі, чому ми досі не в НАТО.
Історія з "Північним потоком-2" закінчується в кращих традиціях міжнародної Realpolitik, яка залишилася для нас незбагненною.
Мені здається, Україна виявилася не готова до зміни зовнішньої політики США. Не готова до входження Штатів у це системне протистояння з Китаєм. Не готова до початку відновлення союзу США і Німеччини. Не готова до початку передачі ними частини своїх функцій на аутсорс. Не готова до повернення ціннісної компоненти в політику Вашингтона.
Ну, ось, дивімося.
Цілий тиждень у нас обговорювали міфічний "розворот до Китаю", який насправді був невмілим блефом і непереконливою спробою подражнити Байдена чи через затягування візиту Зеленського, чи то через Північний потік-2, чи то через те, що ми не в НАТО, от уже не знаю.
А тим часом, США визначили Німеччину як одного зі своїх ключових союзників у Європі в ході візиту Меркель, відновили переговори з Іраном, почали вибудовувати близькосхідну коаліцію на фоні виведення військ з Афганістану і, можливо, скоро з Іраку, і домовилися щодо "Північного потоку-2".
У нас же спершу бігали шукали, хто ж там посмів перекласти книгу Сі Цзіньпіна, потім плювалися на незрозумілий контракт з КНР, який ніхто не бачив, потім ми "поверталися до Китаю", потім передумали повертатися, а потім кілька днів у всіх ефірах ворожили, чого ж це Зеленський не поїхав у США в липні, і коли ж він туди поїде.
Парадоксально те, що про всі ці зміни, які зараз формують не найбільш сприятливе для України міжнародне середовище, було відомо заздалегідь, задовго до інавгурації Байдена, візиту Блінкена, поїздки Зеленського до Меркель і саміту Путіна-Байдена. У нас в Інституті майбутнього вже в січні був представлений аналіз порядку Байдена щодо України і Росії.
Про "Північний потік-2" ми з колегою написали цілу доповідь ще у 2018 році, де на основі відкритих даних і публічних заяв сторін дали відповідну аналітичну оцінку, рекомендації та прогноз, який наразі, на жаль, збувається.
Проте, я не вважаю, що варто робити з цього велику трагедію, кричати про "зраду" і ображено відвертатися від усіх партнерів, похнюпивши голову і знову скаржачись на життя в різних інтерв'ю.
Потрібно адаптуватися під нові реалії. Ще є час зрозуміти світові тренди і зловити їхню хвилю. Адже "Північний потік-2" — це лише одне, насправді, не найбільше питання, яке зараз вирішується у зв'язку з трансформацією зовнішньої політики США та Європи.
Є куди більш важливі і надзвичайні питання, що стосуються Донбасу, Криму, антиросійських санкцій і регіональної безпеки, які теж найближчим часом будуть намагатися зрушити з місця.
Наприклад, замість того, щоб плакати через "Північний потік-2", уже зараз варто подумати, як використовувати гарантовані нам інвестиції і підтримку на Заході для розвитку енергетичної інфраструктури та її перебудови під нові проекти, такі як Стратегія ЄС щодо водню. Роботу треба починати вже сьогодні, щоб не вийшло, як з ПП-2.
І щоб це теж не відбулося "раптово", як усе для нас відбувається, необхідно готуватися до різних сценаріїв і формулювати свою позицію та бачення майбутнього цих питань. Візит Зеленського в США в цьому плані буде в допомогу.
І найгірше, що ми можемо з ним зробити — це використовувати поїздку, щоб повторити старі тези, знову попросити грошей, поскаржитися і зробити кілька фотографій у Білому Домі й Овальному кабінеті.