Розділи
Матеріали

Турецький гамбіт. Навіщо Ердогану мирити Україну та Росію і чим це небезпечно для Москви

У тому зрушенні, яке за часи правління Ердогана відбулося в Туреччині від кемалізму до неоосманізму, чорноморський напрямок відіграє дуже важливу роль. Очима будь-якого "османіста" нинішній російсько-український конфлікт — це просто новий етап все тих же російсько-турецьких воєн, які велися останні сотні років.

Очима будь-якого "османіста" нинішній російсько-український конфлікт — це просто новий етап все тих же російсько-турецьких воєн, які велися останні сотні років.

Щодо пропозиції Ердогана себе у ролі посередника для переговорів між Путіним та Зеленським.

Трохи шкода, звичайно, що в нинішньому Києві відповідь турецькому султану писатимуть якщо і козаки, то заслані, і так само смачно, як у тих, справжніх, не вийде. Але це їхні справи; а ось з російського боку я на цей жест подивився б уважніше і без чергових жартів.

Зрозуміло, що якби Туреччина раніше тримала нейтралітет, пропозиція про посередництво була б доречною; але вона настільки однозначно і багаторазово "зайняла сторону", аж до постачання летальної зброї Україні, що виключила будь-яку можливість сприймати її як нейтрального посередника. Свого часу навіть Лукашенко примудрився втримати цю межу, тому Мінські угоди, власне, і Мінські. Однак нинішня пропозиція Ердоган зроблена явно не для того, щоб бути прийнятою. А ось навіщо?

У Росії люблять фіксувати і у своїх, і в американських, скажімо, політиків зовнішньополітичні ніби жести, які при цьому мають реальним адресатом свою власну, внутрішньокраїнну аудиторію. Але турецький контекст ніби менш зрозумілий, і тому таких випадків ми не дуже ловимо.

У тому shift'е, який за часів правління Ердогана походить від кемалізму до неоосманізму, чорноморський напрямок відіграє дуже важливу роль.

Коли Туреччина говорить у зовнішній світ, що вона вважає Крим українським, внутрішня аудиторія зчитує це так, що насправді він завжди був і повинен колись знову стати турецьким. І справа не тільки у кримських татарах.

Що таке Україна разом із Кримом у НАТО? Очима турків — це натовський флот на базах колишнього російського ЧФ, насамперед у тому ж Севастополі, та й в Одесі. А "натовський флот" у контексті східного Середземномор'я означає зовсім не американський, а насамперед — турецький.

Все просто: у турків флот — найпотужніший із усіх країн регіону, якщо винести за дужки Росію; та можна й не виносити.

Власне, очима будь-якого "османіста", хоч із префіксом "нео-", хоч без — єдине, навіщо Росія взагалі будує і тримає останні двісті з гаком років флот на Чорному Морі — це щоб колись одного разу висадитися в Стамбулі. Жодних інших макрозавдань у нього там просто немає.

Очима будь-якого "османіста", російські війська в Сирії, і особливо в сирійському Курдистані — це просто черговий новий етап тих самих російсько-турецьких війн, які велися останні 400 років існування Османської імперії.

Очима будь-якого "османіста" російські миротворці в Карабаху, так само як і членство Вірменії в ОДКБ і російська база там — це пряме продовження армії Юденича, яка лише 100 років тому брала штурмом турецький Ерзерум.

Очима будь-якого "османіста", виданий Константинопольським патріархатом томос ПЦУ — це страховка від амбіцій Росії знову оголосити себе центром всесвітнього православ'я, з логічним продовженням у вигляді "хреста над Святою Софією".

Очима будь-якого "османіста", нічого взагалі не скінчилося. І тому російсько-український конфлікт, що вічно тліє, — це чи не найкращий стан речей з турецького погляду.

Першоджерело.