Жінки для втіхи, японська каторга й острови Ліанкур. Три проблеми Японії та Південної Кореї

Між Японією та Південною Кореєю досі стоять три гострі проблеми, дуже болючі для корейців: примусова праця тисяч вивезених робітників, трагедія іанфу — "жінок для втіхи" японських солдатів, і приналежність островів Ліанкур.

Проблема №1. Каторжна праця корейських робітників

Ідеться про насильницький вивіз корейців у Японію на важкі роботи, такі як видобуток вугілля, виплавка металів та інші. За даними південнокорейського уряду, імператорська Японія за 35 років окупації півострова вивезла на свою територію близько 780 тисяч корейських робітників.

Основним документом є Базовий договір про відносини між Японією та Кореєю 1965 р. Одночасно зі встановленням дипломатичних відносин між Японією та Південною Кореєю було укладено японсько-корейську угоду про право вимоги компенсації, згідно з якою Японія обіцяла безоплатно виплатити Республіці Корея $300 млн і $200 млн якість економічної допомоги. Також було ухвалено рішення, що питання минулого остаточно врегульовані, і Японія не повинна нічого виплачувати корейському народу. Японська сторона наполегливо наголошує щоразу, що Базовий договір 1965 р. є повним і остаточним вирішенням питання виплати компенсацій та історичної пам'яті загалом.

Однак у 2018 році Верховний суд Республіки Корея зобов'язав японські корпорації Nippon Steel & Sumitomo Metal і Mitsubishi Heavy Industries виплатити компенсації південнокорейським робітникам за примусову працю на їхніх заводах у роки Другої світової війни. Крім того, суд ухвалив, що Базовий договір про відносини Японії та Кореї 1965 р. не скасовував права колишніх робітників вимагати компенсації за "злочини проти людяності, вчинені японськими компаніями, які перебували в прямому зв'язку з незаконним колоніальним правлінням уряду Японії, який розв'язав агресивну війну проти Кореї". Таке рішення очікувано викликало негативну реакцію як у японському уряді, так і серед японських бізнес-кіл.

Ситуація, що ускладнилася, призвела до "торгової війни" між Японією та Південною Кореєю в липні-серпні 2019 р. У Південній Кореї почалися масові демонстрації, що закликали до бойкоту японських товарів. Це призвело до падіння продажу деяких товарів на 80% і більше.

Японія виключила зі списку країн із режимом сприяння торгівлі ("білий список") Республіку Корея — єдину азійську країну, яка до цього часу входила туди. Це не могло не вплинути на корейську економіку: Південна Корея сильно залежала від японської сировини, необхідної для напівпровідників, які становили більшу частину національної економіки країни. Приводом для виключення Кореї зі списку стала інформація про недостатній контроль експорту Південною Кореєю, оскільки існувала ймовірність передачі Південній Кореї інформації та технологій КНДР, Ірану й ОАЕ. Дані не були офіційно підтверджені, проте деякі японські ЗМІ опублікували цю інформацію.

Сейкей бунрі (поділ економіки та політики), що існував раніше в Японії, був порушений. У відповідь Японію виключили з південнокорейського "білого списку". Згодом конфлікт зійшов нанівець.

Проблема №2. Іанфу — "жінки для втіхи"

Японці кажуть — іанфу, корейці — віанбу. Під цим терміном мають на увазі жінок (переважно кореянок), примушених Імператорською армією Японії до сексуального рабства за часів Другої світової війни.

Крім кореянок, які становили більшість серед іанфу, до сексуального рабства були примушені китаянки та мешканки інших азійських країн, окупованих Японією, а також голландки, захоплені японцями в Індонезії — тодішній колонії Нідерландів. В англомовній літературі прийняли термін comfort women.

Південна Корея вимагає від Японії офіційних вибачень за жорстоке поводження з "жінками для втіхи", а також матеріальної компенсації декільком десяткам таких жінок, які залишилися живими. Японія наполягає на тому, що проблему іанфу вирішили в 1965 р. під час підписання договору про нормалізацію відносин між Японією та Південною Кореєю.

У 90-ті роки проблема стала надбанням широкого загалу після публікації спогадів однієї з іанфу. Незабаром після публікації три кореянки подали в японський суд позов на уряд країни. У 1995 р. для надання компенсацій жертвам створили Фонд жінок Азії. Кошти частково надавалися японським урядом, і колишні іанфу/віанбу могли отримати через нього близько 5 млн єн кожна.

У грудні 2015 р. Японія та Південна Корея на рівні міністрів закордонних справ (тоді Фуміо Кісіда та Юн Бьон-се) підписали угоду про врегулювання цього питання. Крім того, що тодішній прем'єр Сіндзо Абе вибачився в цьому документі, угода також передбачала виплату Японією "жінкам для втіхи" 1 млрд ієн. Тому в Токіо вважають, що це питання вирішене.

Однак перешкодою до реалізації угоди стали розбіжності щодо бронзової статуї корейської дівчини, яка була встановлена перед посольством Японії в Сеулі. За задумами південнокорейських громадських організацій, що її встановили, скульптура повинна уособлювати "жінок для втіхи та заспокоєння". Токіо послідовно домагається перенесення статуї в інше місце.

Установка наприкінці 2016 р. ще однієї статуї іанфу перед Генеральним консульством Японії в другому за значенням південнокорейському місті Пусан настільки розпекла відносини між Токіо та Сеулом, що на батьківщину тимчасово відкликали посла Японії в Південній Кореї.

У 2017 році на офіційний банкет у Сеулі на честь американського президента Дональда Трампа запросили Лі Ен Су, яка в Південній Кореї сприймається як живе уособлення іанфу. Лі Ен Су у 2007 р. виступила в Палаті представників американського конгресу з розповіддю про пережите під час Другої світової війни. Під враженням від почутого палата ухвалила резолюцію, яка вимагає від японського уряду вибачень перед колишніми "жінками для втіхи". У Сеулі пояснили, що мета запрошення Лі Ен Су на банкет із Трампом полягала в тому, щоб привернути до проблеми іанфу увагу Сполучених Штатів.

Піка напруженості у зв'язку з проблемою іанфу відносини між двома країнами досягли на початку 2019 р. через інтерв'ю спікера Національних зборів Республіки Корея Мун Хі Сана для Bloomberg, де він зажадав від імператора Японії Акіхіто вибачитися перед корейськими "жінками для втіхи" перед тим, як піде з престолу в кінці квітня того ж року, що викликало вкрай негативну реакцію в Токіо.

Отже, нагнітання ситуації найчастіше походить від корейської сторони. Тому пом'якшення риторики та зняття питання з порядку денного може стати вирішенням питання. У всякому разі, у короткостроковій перспективі на період президентства Юн Сок Йоля.

Проблема №3. Територіальна суперечка за острови Ліанкур

Скелясті острівці, розташовані на однаковій відстані від Корейського півострова та японського острова Хонсю, називають у Південній Кореї Токто, а в Японії — Такесіма.

Острови перебувають під юрисдикцією Сеула з 1952 року, який активно займається господарським освоєнням островів: відновлює флору та фауну островів, розвиває інфраструктуру (там збудований сторожовий пост морської поліції, причали, маяк, завод із опріснення морської води, вишка зв'язку, дизельна станція, гуртожиток поліцейських та інших службовців, а також житлове приміщення для рибалок) і т.д.

Щоб було зрозуміло масштаб принциповості, зазначимо: Японія висловила протест, коли з'явилася інформація, що на банкеті з нагоди відвідування Південної Кореї з офіційним візитом американського президента Д. Трампа на початку листопада 2017 р. було подано страву з найменуванням "креветки Токто". Наступного, 2018 року, під час міжкорейського саміту японці висловили протест через десерт, який подавали під час зустрічі Мун Чже Іна та Кім Чен Ина. Це був манговий мус із табличкою з білого шоколаду, на якій була зображена карта єдиної Кореї з включеними до її складу спірними островами.

Японці однозначні у своїй позиції попри обнадійливі заяви про бажання нормалізувати двосторонні відносини, які робив японський прем'єр Фуміо Кісіда після перемоги на виборах Юн Сок Йоля. У новій редакції "Блакитної книги дипломатії" 2022 року чітко зазначено, що острови є японською територією відповідно до норм міжнародного права.

Тому вирішення питання, ймовірно, полягатиме в "заморожуванні" суперечки, як це сталося у випадку з Курильськими островами в японсько-російських відносинах: острови будуть під юрисдикцією Південної Кореї, а в Токіо продовжуватиме наполягати на їхній історичній приналежності Японії.

Тож чи можна пробачити "помилки минулого"?

У Південній Кореї політичні еліти, особливо демократи, тобто ліві (а в Південній Кореї саме ліві є націоналістами), дотримуються антияпонської риторики, розганяючи тему історичного минулого та трагедії колоніалізму, підбурюючи суспільство та підтримуючи антияпонські настрої.

У Японії теж є люди, налаштовані стосовно до корейців вороже, але небагато. Політична еліта Японії відкрита до взаємодії з Південною Кореєю. У Токіо кажуть: ми перепросили, ми заплатили, скільки ще можна чіпати минуле?

А в Сеулі минуле відпускати не хочуть. Найчастіше через внутрішньополітичну обстановку, щоб змістити фокус уваги із соціально-економічних проблем, які існують, на зовнішній подразник або мобілізувати електорат. Це також питання національної самосвідомості для південних корейців (але більшою мірою — старшого покоління), тому будь-які маневри, що передбачають налагодження відносин із Японією, часто зустрічають критику з боку громадськості.

Однак із приходом нової консервативної адміністрації між Японією та Південною Кореєю намітилося якесь потепління, про що свідчать і двосторонні контакти, що почастішали.

Але якщо питання примусової праці та "жінок для втіхи" повільно, але правильно вирішуються, і є шанс на врегулювання, то питання островів Такесіма/Токто в безвиході. Японці залишаються принциповими та в усіх стратегічних документах (Блакитній книзі дипломатії, Білій книзі оборони) вказують острови як такиі, що належать японській державі, у відповідь на що південнокорейська сторона висловлює рішучий протест.

Однак Японія та Південна Корея не мають інших опцій: загроза північнокорейської ракетно-ядерної програми, загроза експансії Китаю вимагають кооперації двох сусідніх держав, яких об'єднує також наявність союзницьких відносин зі США.

Стабілізація двосторонніх відносин, формування якогось геополітичного трикутника США — Японія — Південна Корея за активнішої взаємодії Токіо та Сеула у сфері оборони однозначно дозволить стримувати поширення впливу КНР у регіоні.

Оптимальним варіантом було б відновлювати економічне співробітництво, реабілітувати GSOMIA (Угоду про обмін інформацією у військовій сфері), а історичні питання вирішувати в міру можливості. Але вирішувати їх доведеться, йдучи на взаємні поступки, — це стосовно проблеми найманих робітників та іанфу. Питання власності островів у середньостроковій перспективі залишиться замороженим.

Джерело.