BRICS розширюється: перемога Росії чи черговий піар Кремля та його союзників?

2024 рік розпочався із суттєвих змін у світовому геополітичному ландшафті. Саме 1 січня вступило в дію рішення, прийняте країнами-членами BRICS на саміті у Йоганнесбурзі 24 серпня 2023 про прийняття нових членів. Саудівська Аравія, Іран, Об’єднані Арабські Емірати, Єгипет та Ефіопія долучилися до Бразилії, Росії, Індії, Китаю та Південної Африки у рік головування Російської Федерації в цій організації.

У своєму виступі стосовно цього не приховував радості президент РФ Володимир Путін. Він заявив, що ще десятки країн стоять у черзі на приєднання до цього антизахідного клубу. Проте чи справді новий 2024 рік розпочався з такого ласого подарунку авторитарним режимам, чи це лише чергове "потьомкінське поселення" світового масштабу?

BRICS як альтернатива G-7. Чому статистика — це ще не все

За підрахунками Світового банку, у 2019 році країни BRICS займали 29,3% площі світу із населенням понад 3 млрд людей (41% населення світу), їх сукупний розмір економік становив 24% світового ВВП, а частка торгівлі дорівнювала 16% по відношенні до світової. З додаванням нових учасників, частка економік BRICS становитиме вже близько 37% світового валового внутрішнього продукту, а населення – майже половину (47% від населення світу).

З самого початку BRICS задумувався як альтернатива Великій сімці (G-7), куди входять США, Канада, Японія, Велика Британія, Німеччина, Франція та Італія). За вказаними показниками BRICS справді суттєво випереджає клуб семи (майже 10% світового населення та третина глобального ВВП) – цифри та статистика, які так люблять у Кремлі та Пекіні. Проте історична практика показує, що сухі статистичні цифри далеко не завжди адекватно відображають дійсний стан речей.

Країни BRICS справді зосередили у своїх кордонах майже половину усього людства, проте це – чи не найбідніша та слабоосвіченіша його половина, в той час, як у країнах G-7 проживають найбагатші жителі планети.

З об’ємами ВВП все складніше. Індія та КНР справді є основними двигунами світової економіки XXI століття, проте наразі вони продовжують функціонувати в межах глобальної економічної системи, ключовим елементом якої є долар США. І от від того чи вдасться їм змінити чинний стан речей багато в чому і залежатиме статус цього геополітичного проєкту.

Більше політики, ніж економіки

Цікаво, що сама концепція BRICS виникла на Заході. Її впровадив у вжиток (щоправда, як BRIC, тобто без Південної Африки) фінансовий аналітик Goldman Sachs Джим О’Ніл. Тоді мова йшла про економіки середніх держав, які на початку XXI століття дуже динамічно розвивалися. Проте не пройшло й десяти років, як ідея з абстрактної економічної теорії трансформувалася в цілком практичну геополітичну реальність.

Перший саміт BRIC (так) відбувся в Росії у 2009 році, а вже через рік до клубу долучилася ПАР, яка надала їй сучасного вигляду (South Africa – англійська літера S в абревіатурі). Це було цілком політичне рішення, адже Південна Африка на той час вже втратила свій економічний потенціал, проте забезпечила африканське представництво в організації. Політичний принцип збережено й в останньому розширенні, адже економіки Індонезії та Нігерії значно потужніші за єгипетську та ефіопську, проте цим державам наразі відмовлено у вступі до організації.

Ілюзорна єдність та боротьба за місце під сонцем

Це пояснюється строкатістю BRICS. Єдине що об’єднує всіх його членів – це амбіції покращити свій статус у міжнародних відносинах. Вони є таким собі пролетаріатом планетарного масштабу, який не любить чинну суспільну еліту у ролі Великої сімки, проте між самими учасниками клубу вирують конфлікти, що потенційно навіть можуть перерости у збройні протистояння.

Так, між Індією та КНР – найбільшими економіками BRICS – існують територіальні суперечки, й за останні роки навіть відбувалися сутички між прикордонниками цих держав.

Бразилія Індія та ПАР є ринковими демократіями, в той час, як у КНР та РФ панують авторитарні режими, схильні перерости у тоталітарні.

Кожен учасник цього строкатого об’єднання боїться надмірного посилення іншого, що й зумовило певні пригальмовування у розширенні й саме такий склад нових учасників – кожна країна збалансовує вплив певного чинного члена BRICS. Так, якщо Іран – це явно прокитайська креатура, то з Саудівською Аравією непогані відносини в Індії.

Цікаво, що з п’ятьох нових учасників виділяють дві пари конфліктів. Восени 2022 року ледь не спалахнула війна між Іраном та Саудівською Аравією, а у Єгипту є претензії щодо ефіопської дамби на річці Ніл. Тож учасники BRICS з самого початку нагадували лебедя, щуку та рака з відомої української приказки й продовжують зберігати цей тренд.

Спільна риса – авторитаризм

Варто зауважити, що на саміті в Йоганнесбурзі було прийнято рішення про прийняття шести держав, проте Аргентина передумала після зміни президента. Це послабило позиції Бразилії, адже саме креатурою Лули да Сільви була Аргентина із попереднім президентом Альбертом Фернандесом.

Єдину тенденцію, яку можна простежити у цьому неформальному пролетарському клубі – це авторитарний вектор розвитку. Чотири з п’яти "новобранців" – авторитарні, навіть деспотичні держави (окрім Ефіопії, яку важко назвати зразковою демократією). В сторону посилення авторитаризму рухаються (просто з різною швидкістю) усі держави BRICS.

Цікаво, що Російська Федерація, коли засновувала BRICS, входила до G-8 – того самого елітного клубу найбагатших та найрозумніших. Проте її було виключено через анексію Криму у 2014 році. У Москві вибрали бути "першим хлопцем на селі, ніж останнім у місті", проте після провалу у війні проти України РФ важко назвати навіть другою у цьому об’єднанні.

Що BRICS пропонує світу?

Чи є у BRICS якісь проєкти, що не дозволяють назвати цю організацію дискусійним клубом авторитарних лідерів? Найсуттєвішим досягненням організації стало створення Нового банку розвитку зі спільним капіталом розміром у $100 млрд, який навіть видав кредитів на суму $33. В основному вони стосувалися різноманітних інфраструктурних проєктів. Його спочатку очолив представник Індії, а зараз керує усунена в результаті імпічменту президентка Бразилії Ділма Русеф.

Саме у валютній сфері BRICS і сформулював найбільш чітко своє бачення. Члени організації прагнуть позбавити долар статусу міжнародної валюти. Увесь 2023 рік лунали ідеї створення на основі Нового банку розвитку спільної валюти для розрахунку між членами організації. Проте основним публічним промоутером цієї ідеї був Альберто Фернандес – вже колишній президент Аргентини. Його наступник Хав'єр Мілей навпаки пропонує запровадити долар США для розрахунків у самій Аргентині.

Поки що держави-члени BRICS намагаються перейти на розрахунки у національній валюті у двосторонньому порядку. Так, вже зараз частина взаєморозрахунків між РФ та Індією здійснюються в рупіях. Проте цей шлях повен різноманітних перепон – наприклад, ту ж індійську рупію важко конвертувати в якусь інше валюту. Якщо спростити, то її ніхто не хоче купляти.

На практиці це означає, що за усю валютну виручку від торгівлі з Індією Росія може лише купити назад товари в самої Індії. Це, зрозуміло вигідно індійцям, проте навряд чи Москва погодилася б на таку торгівлю, якби в неї був вибір, якого вона позбавила себе сама, наразившись на різноманітні торгові обмеження через агресію проти України.

Справі може допомогти залучення топекспортерів нафти. Проте, яка вигода з цього буде надана самим Саудівській Аравії та Об’єднаним Арабським Еміратам? Для них це елемент престижу, а також певні безпекові гарантії зі сторони Ірану, який тепер входить з ними до одного політичного клубу. Щоправда, як згадувалося вище, само по собі членство в BRICS не гарантує улагодження конфліктів з іншим членом організації.

Поки найбільшим вигодонабувачем з раціональної точки зору став Іран. Для нього це ще один етап виходу з міжнародної ізоляції, в якій країна перебуває вже понад сорок років. Крок не надто великий, але, як відомо, найбільша подорож починається з маленького кроку.

Країни BRICS та претензії до ООН

У питанні політичної взаємодії ситуація ще більш плачевна. Американський журналіст із Гонконгу Френк Чінг зазначає, що ледь не на кожному своєму саміті BRICS заявляє про необхідність реформування ООН та розширення її Ради безпеки за рахунок Бразилії, Індії та ПАР. Проте коли доходить до практичних рішень, то вони наштовхуються на вето з боку КНР, яка останнього разу заявила про необхідність подальших обговорень та передачу місця постійного члена в РБ ООН замість Індії якійсь державі Африки, вочевидь не ПАР. Ось така приязна та сповнена взаємопідтримки й довіри атмосфера панує в цьому об’єднанні.

Якою може бути стратегія України щодо BRICS

Як підсумок, варто сказати, що справді BRICS є найбільш організованим політичним рухом на міждержавному рівні, який виступає за революційні зміни у світовому порядку.

За останні два роки ми в Україні побачили ледь не усі недоліки демократичної форми правління – від популізму до бюрократії та відсутності волі до прийняття складних рішень. Проте історія BRICS показує, що авторитарні режими теж далекі від ідеалу. Надмірна егоцентричність та підозрілість на грані параної не дозволяють їм консолідуватися та виступати єдиним фронтом із послідовною позицією навіть у питаннях справді важливих для них, як от у справі міжнародних розрахунків.

Для України BRICS – організація, яку заснувала Росія, безумовно, є ворожою, особливо після вступу до неї Ірану. Проте не варто переоцінювати її вагу. Занадто вона строката.

Києву варто зосередитися на двосторонніх відносинах з рештою членів організації, намагатися змінити їх нейтральний статус на більш позитивний до себе. Якщо ситуація з Аргентиною – це скоріш посмішка долі, то позиція Саудівської Аравії, яка взялася організовувати зустрічі щодо мирного урегулювання саме на умовах України – це результат копіткої дипломатичної роботи. Якщо б вдалося провести таке саме з Індією або Бразилією (а ще краще з обома) – це б суттєво наблизило нас до миру.