"Шторм-333". Як Радянський Союз вплутався в Афганську війну, що згубила його

Сергій Червонописький, портрет Маргелова, ВДВ
Фото: Михайло Колєсніков | Під Маргеловим. Портрет легендарного творця ПДВ висить у кабінеті Сергія Червонописького над його столом

27 грудня 1979 року спецназ КДБ, ГРУ та кілька рот десантників узяли штурмом палац Тадж-Бек — резиденцію тодішнього афганського лідера Хафізулли Аміна.

Related video

Ця операція стала початком Афганської війни. Фокус розібрався в її причинах, уроках і поспілкувався із Сергієм Червонопиським — героєм України, взвод котрого першим висадився на кабульському аеродромі в грудні 1979 року.

Для Сергія Червонописького війна розпочалася 10 грудня, коли через бойову тривогу підняли 103 Вітебську повітряно-десантну дивізію, в якій він, випускник Рязанського повітряно-десантного училища, командував взводом.

Можете собі уявити: тільки склали присягу, солдати перших місяців служби, зовсім зелені, — згадує генерал Червонописький. — Ми попрямували в центр Білорусі, до бойового аеродрому дальньої морської авіації, там пробули кілька ночей, поперекладали парашути. Потім нас спрямували в Ташкент.

Хафизулла Амін, Афганістан, афганська війна Fullscreen
Хафізулла Амін

Тоді було зрозуміло, що військових підтягують до південних кордонів СРСР. Але для чого? Навчання? Маневри? Їхній батальйон повинен був висадитися на енному аеродромі, захопити його, взвод Червонописького повинен вивантажити на землі техніку.

— Я був старшим корабельної групи на "Антеї" [літаку Ан-22 — ред.], де у мене були завантажені шість бойових машин десанту, боєприпаси, сухпайки. Усі чекали команду. Оскільки в Ташкенті ми були на міжнародному летовищі, мабуть, щоб не муляти очі, нас незабаром підняли й перемістили на Волгу, в Енгельс. А через два тижні, 24-25 грудня, отримали наказ.

Пункт призначення — Кабул — командування до останнього тримало в суворій таємниці.

— Довелося додумувати. Думали, що в Іран летимо. Нам, командирам взводів, основне завдання дали безпосередньо в літаках. Виявилося, командирів батальйонів і рот ще влітку вивозили в Кабул. Вони подивилися місто, околиці. Повністю провели рекогностування на місцевості. Ну а нам, взводним, не говорили, — згадує Сергій Червонописький.

Палац Аміна, Тадж-бек, Хафизулла Амін, Афганістан, ретро фото Fullscreen
Палац Тадж-Бек, в якому вбили Хафізулла Аміна

Коли приземлилися в Кабулі, діяли в жорсткому цейтноті.

— Потрібно було терміново вивантажити техніку. У мене у взводі було шість механіків-водіїв і два прапорщики. Машини піднімали на високий кліренс, руками виштовхували, заводити не можна, тому що вже охолов. За 12 хвилин звільнили "Антей", — продовжує Червонописький. — Запамʼяталося, як льотчики, відлітаючи, прощалися, тисли руки й говорили: "Ми-то додому, а вам, хлопці, — ех!" Завдання нам поставили через добу. Дали команду "Шторм-333".

Мета цієї операції — максимально таємно усунути Хафізулла Аміна, не дати афганським силовикам зреагувати і встановити контроль над країною. Але по-тихому не вийшло, палац Аміна СРСР взяв штурмом.

Могила для завойовників

Спочатку воювати з афганським народом ніхто не збирався. З початку 1920-х відносини між Радянським Союзом та Афганістаном складалися надзвичайно благополучно — Афганістан був однією з перших країн, які визнали Російську Радянську Соціалістичну Республіку, Радянський Союз першим визнав незалежність Афганістану. Після цього країни встановили дипломатичні відносини. У Кабулі було безліч радянських фахівців, а військовослужбовців афганської армії навчали в радянських училищах. Заохочувалася торгівля.

Мухаммед Захір-шах, Афганістан, король Афганістану, ретро фото Fullscreen
Мухаммед Захір-шах з династії Баракзай — останній монарх Афганістану

Поки в Союзі відкривали програми з вивчення мов пушту і дарі, на Заході слово "Афганістан" мало яскраво негативну конотацію, перш за все, через три невдалі спроби Великобританії колонізувати країну. Востаннє — у 1919, коли Британія спрямувала 340-тисячну армію проти 40-тисячної афганської, але через місяць погодилася на мир і відступила. Усе це сформувало уявлення про Афганістан, як про "могили для завойовників".

З 1933 року країною правив король Мухаммед Захір-шах. Цей час зазвичай називають "золотим століттям" — Афганістан не вів воєн, король маневрував між Заходом, Сходом, сусідами. У Кабулі були університети, розвивалася культура, туризм приносив хороший дохід.

Але поки світ у ХХ столітті стрімко змінювався, Афганістан залишався територією з племінними відносинами в провінціях і відсутністю промисловості. Можливо, через це після Другої Світової війни Москва перестала відчувати до нього інтерес. Тихий і нешкідливий, Афганістан залишався конгломератом порівняно із самостійними феодальними уділами, реальної влади над якими уряд не мав.

Утім, до початку 1970-х в Афганістані вже була конституція, судочинство король хотів перевести в правове цивілізоване русло, посилити законодавчу базу. Але перетворення Захір-шаха обурили духовенство, до того ж, у країні активізувалася ліва опозиція, представлена Народно-демократичною партією. Почалися хвилювання. Синхронно з лівими заметушилися ультраправі, представлені радикальними духовними лідерами, які отримували підтримку з Пакистану. У 1973 році Захір-шаху, який в той час знаходиться в Італії, оголосили, що він вигнаний з країни. Переворот влаштував двоюрідний брат короля, давній премʼєр Мухаммед Дауд. Король не чинив опір, а мирно відрікся від корони. Так монархія стала республікою, але спокій тривало недовго.

Після кривавого квітня

У квітні 1978 сталася Саурська (Квітнева) революція. Дауда і майже всю його сімʼю вбили. До влади прийшла Народно-демократична партія Афганістану (НДПА). Один з її лідерів, Нур Мухаммед Таракі, був гучним, надто емоційним, але, як характеризував його радянський посол в Кабулі В. Крючков, "вкрай політично короткозорою людиною, наївним революційним романтиком, котрий втратив почуття реальності".

Таракі запевняв: "Приїжджайте до нас через рік, і ви побачите, що всі мечеті виявляться порожніми".

З початком Квітневої революції КДБ розширив свою мережу в Афганістані. Радянський Союз почав стежити за тим, що відбувається і, дотримуючись ідеологічних стандартів, допомагати "братній країні". Це стало першою помилкою.

Громико, Таракі, Брежнєв, Афганістан, дипломатія, СРСР Fullscreen
Громико, Таракі, Брежнєв. Під час візиту до Москви афганський лідер Таракі отримав попередження про замах

Ніяких чітких планів у Таракі та його премʼєра Хафізулли Аміна не було навіть на найближчі місяці. Навесні 1979 у провінціях спалахнули повстання, запахло сепаратизмом. Режим застосував жорсткі репресії. Однак тоді Політбюро ЦК КПРС дійшло висновку, що вводити війська недоцільно.

Незабаром афганські лідери потонули в сварках. Один з помірних, Бабрак Кармаль, побоюючись за власне життя, покинув країну. США в те, що відбувається не втручалися. 18 вересня 1979 з американського посольства в Кабулі до Вашингтона найдішла записка: "Уже 18 місяців ми спостерігаємо, як ця марксистська партія сама себе знищує". Афганську еліту там порівнювали з "купкою скорпіонів, які смертельно кусають одне одного".

Одного разу між охоронцями Таракі й Аміна сталася перестрілка. Після цього Амін перестав зʼявлятися на офіційних запрошеннях свого візаві, а під час короткого візиту до СРСР радянські спецслужби наполегливо рекомендували Таракі не повертатися в Афганістан, але той не послухався. На початку жовтня афганські ЗМІ повідомлять, що внаслідок тривалої хвороби Таракі помер. Лише через деякий час стане відомо, що його задушили подушкою за наказом Аміна. Так влада цілком перейшла до рук Аміна.

Рукою товариша Черненка

Рішення усунути афганського лідера Політбюро ухвалили 12 грудня у вузькому колі. Через побоювання витоку інформації не допустили навіть стенографістів, протокол від руки вів секретар ЦК Костянтин Черненко. Текст документа вузлуватий, у ньому немає ні слова про Афганістан, лише зазначено:

"Схвалити міркування та заходи, викладені Андроповим Ю. В., Устиновим Д. Ф., Громико А. А. Дозволити їм під час здійснення цих заходів вносити корективи непринципового характеру".

Афганістан, дівчата, Кабул, без паранджі, ретро фото Fullscreen
Без паранджі. Афганські дівчата на вулиці Кабула, фото 1970 рр.

Їм же — главам КДБ (Андропову), Міноборони (Устинова) та МЗС (Громико) доручили виконання заходу "А". Пізніше російські історики та дослідники спецслужб почнуть виправдовувати Андропова. Нібито той говорив: "Не хотілося б, але доведеться", маючи на увазі небажання глави КДБ втягувати країну в афганську авантюру.

Але насправді введення військ не хотіли лише деякі високі чини МЗС та Збройних сил, зокрема легендарний засновник і командувач ПДВ генерал Василь Маргелов.

— Його перед самим Афганом змінили, тому що він, за нашими даними, був палким противником афганської війни, був проти того, щоб туди відправляти війська, через що дуже сильно зчепився з Міністром оборони Устиновим, — стверджує Сергій Червонописький.

План "Б"

Уперше усунути Аміна СРСР намагався за допомогою отруєння. Серед кухарів афганського лідера працював радянський агент, який підсипав отруту в їжу. Однак план не спрацював — Аміну стало погано, на допомогу з його резиденції прибули радянські медики, які витягли Аміна з того світу. Через секретность вони просто не знали про проведену операцію.

Після цього перейшли до плану "Б" — знищення резиденції. Для цього зі спецназу КДБ сформували офіцерські групи "Зеніт" і "Грім", також підготували загони ГРУ — усього 12 груп (540 бійців проти майже двохтисячної бригади охорони Аміна). Із техніки — бронетранспортери, БМП, самохідні зенітні установки. Для маскування підібрали батальйон десантників — вихідців із радянських азіатських республік, схожих на афганців. Вони повинні були йти на штурм із групами на бойових машинах, а в разі провалу обвернули б усе як пʼяну витівку "мусульманського батальйону".

схема захоплення палацу Аміна, палац Аміна, переворот в Афганістані, СРСР, Афганістан Fullscreen
План нападу. Аркуш зі схемою захоплення палацу Аміна, намальований працівником КДБ напередодні операції

— Мій однокашник по Рязані Турсункулов був там командиром. У них навіть були поранення, так би мовити, від дружнього вогню. Вони ж були в формі афганської армії, не попередили — усе під таємницею, ось одне одного й торохнули. Вогонь зупинили за допомогою матюків. Адже зазвичай противники не матюкаються, а якщо матюкаються, то вже зрозуміло, що це наші, — сміється Червонописький.

Завданням взводу Червонописького було блокувати афганську механізовану бригаду і не дати їй допомогти силам Аміна.

— Я був сам за важелями, тому що механік-водій поранив руку, — згадує генерал. — Наводжувачеві кажу, мовляв, буду їхати дорогою, петляючи в сторони, а ти вввімкни термодимову апаратуру — є така система, що дим пускає. Плюс,кажу, уздовж дороги шпарь осколковим кумулятивним, якщо раптом доведеться тікати. Слава богу, бойового зіткнення не було.

Військові радники СРСР завбачливо нейтралізували командування афганських частин. Армія, поліція та спецслужби не захищали Аміна. Під час перестрілки, в якій вирішальну роль зіграли радянські "Шилки" — самохідні зенітні установки з автоматичними гарматами, — Аміна вбили. Разом з ним радянські військові вбили малолітніх синів афганського лідера.

Після цього до кабульського аеропорту військовим літаком СРСР доставлять повністю лояльного Москві Бабрака Кармаля. Саме він повинен був замінити Хафізулла Аміна. У газеті "Правда" від 30 грудня напишуть, що в Афганістані був заколот, Аміна заарештували і зрадили народному суду, що засудив його до смерті.

Піти від Середньовіччя

Крім афганської ситуації, яку сьогодні б назвали "кризою влади", у СРСР були інші причини для занепокоєння. Перш за все — ісламська революція 1979 року в Ірані. Партійне керівництво боялося, що слідом за нею південні радянські республіки теж піднімуть голови. Друга причина — складність радянсько-китайських відносин, що лише ненадовго потеплішали після смерті Мао трьома роками раніше, але ускладнилися раптовим зближенням КНР і США — 1 січня 1979 Штати (за адміністрації Джиммі Картера) визнали КНР, і держави обмінялися послами. Третя — загострення відносин Варшавського блоку та НАТО: США розмістила в ФРН ракети "Першинг" середньої дальності, здатні долетіти до будь-якої точки європейської частини СРСР. Відповісти на це Союзу було нічим, оскільки логіка холодної війни передбачала ослаблення позицій в одному регіоні компенсувати їх посиленням в іншому.

Радянська Армія, "Шилка", штурм палацу Аміна, Афганістан, ретро фото Fullscreen
Після штурму. Радянські військові на установці "Шилка" позують на тлі руїн палацу Аміна

Саме тому кремлівські старці, що бояться перспективи захоплення Америкою Афганістану, вирішили діяти першими.

Утім, побоювання, що спонукали СРСР до повалення Аміна і введення військ, не виправдалися. Радянський Союз напоровся на санкції, бойкот Олімпіади-80 і світове засудження. Військова операція, яку хотіли провести швидко, розтягнулася на 10 років. Загони афганської опозиції, швидко отримали військову допомогу ззовні — від Пакистану, Китаю і, перш за все, США, — розгорнули повномасштабну партизанську війну, осередки якої спалахували по всій території Афганістану.

Розвʼязана СРСР війна не тільки не допомогла створити в Афганістані хоч якусь жалюгідну подоба радянського ладу, але й знекровила економіку Союзу. Його ставленик Бабрак Кармаль правив до 1986 року, після — така сама маріонетка Мухаммед Наджибулла. Під час десятирічної війни загинуло 15 тис. радянських військовослужбовців. Після відходу тих, хто залишилися з Афганістану, і припинення допомоги режим НДПА протримався менше року, одна за одною в країні спалахували громадянські війни. Вчорашні моджахеди стали новою елітою, ісламський рух Талібан — новими моджахедами. Кармаль встиг втекти і помер у Москві, а Наджібуллу разом з його братом жорстоко катували і стратили таліби.

У цій мʼясорубці пережив всіх тільки вигнаний в 1973 король Захір-шах. Він жив в Італії, Індії, а в 2002-му йому дозволили повернутися в Афганістан, де колишнього короля проголосили батьком нації. Він помер в 2007-му.

Руїни палацу Тадж-Бек, Афганістан, ретро фото, штурм палацу, радянська армія, срецслужби Fullscreen
Фортеця, яка стала могилою Аміна. Руїни палацу Тадж-Бек на околиці Кабула після штурму радянськими спецслужбами

У 2000-х на граблі СРСР наступили США. Тому в Афганістані й до цього дня люди підриваються на мінах, їх викрадають і вбивають.

— За великим рахунком, ні нам, ні американцям не треба було туди лізти, — резюмує Сергій Червонописький. — Тут американці приїздили до мене, радилися, що й до чого. Я їм сказав, що ми здуру, що не перемогли, і ви не переможете. Все одно там можуть визначитися лише самі афганці. Це народ нерозкритих талантів, вони дуже розумні. У мене був водій з афганської армії — він протягом місяця доволі непогано навчився російською мовою розмовляти. Це фантастика! Або згадати про найсильнішу математику в кабульському університеті. Тобто це ще не розкрита нація. Треба дати їм можливість розкритися і піти від цього Середньовіччя.