Вожді та діти. Чим балувала і як карала доля "кремлівських дітей" СРСР

З утворенням СРСР питання спадковості та інших монархічних атрибутів вважалося не те що поганим тоном, а навіть злочином. Діти перших осіб країни не повинні були мати нічого спільного з цесаревичами і княжнами. Розкіш вважалася аморальною. Але так було тільки на папері. Насправді ж нащадки партійної верхівки знаходилися на особливому положенні.

- Ще в перші роки СРСР на території самого Кремля був організований дитячий сад "Червона зірка", де виховувалися спадкоємці кремлівської еліти. З одного боку, вони були в таких самих умовах, що й інші діти, але вихователі чітко розуміли, що це не так, — каже Стефан Машкевич, доктор фізико-математичних наук, автор книжок на історичну тематику.

Надалі розрив між рівнем життя представників влади і звичайних громадян тільки зміцнить цю різницю.

- Працівники вищих органів влади не мали ніяких господарських проблем — ні з житлом, ні з побутовим обслуговуванням, вони займалися тільки партійною роботою, — розповідає Ольга Бажан, директор Центрального держархіву громадських об'єднань. — Наприклад, у нас в Києві діяв комбінат обслуговування "Комунар" — там для партійної верхівки шили одяг і взуття.

Благами партпрацівників користувалися і члени їх сімей. Діти вчилися в окремих школах, відпочивали в урядових санаторіях, жили на держдачах, користувалися службовим транспортом і пайками. Спецмагазини "для своїх", спецїдальні займали обов'язкове місце в житті еліти. Наприклад, в Пущі-Водиці під Києвом розташовувався оздоровчий санаторій ім. 30-річчя Радянської України, щоб відпочивати недалеко від столиці. У Центральному державному архіві громадських об'єднань України зберігається розпорядження заступника управляючого справами ЦК Стародумова, відправлене заступнику міністра торгівлі УРСР Костинському про те, скільки продуктів потрібно видати.

- Ікри китової, ікри зернистої, оселедців дунайських, сьомги, шпрот, судака свіжомороженого, лососини, балику, мандаринів і апельсинів — тобто всього того, що прості громадяни бачили в кращому випадку на великі свята, — резюмує Ольга Бажан.

Апофеозом життя московської еліти на початку 1930-х вважали Будинок на набережній, названий так після виходу однойменного роману Юрія Трифонова. Ще в 1920-х, в розпал НЕПу, в Москві спроектували спеціальну будівлю для членів ЦВК і Раднаркому, що поєднувало нові на той час технології та вишуканість: гаряча вода в квартирах, газові плити, телефон, паркет, радіоточки і навіть стелі з ліпниною. Проект багатоповерхового комплексу в стилі конструктивізму на Берсеневській набережній Москви-ріки розробив одеський архітектор Борис Іофан.

Комплекс включав всі мислимі і немислимі радості радянської людини, зокрема пральню, амбулаторію, ощадкасу, пошту, ясла, бібліотеку, спортивний зал і тенісний корт, сміттєпроводи на поверхах, ліфти (пасажирські і вантажні), апарат для танення снігу і навіть сміттєспалювальний цех. Однією з головних "пам'яток" був розподільник спецхарчування.

- Сім'ї чиновників мали абонементні книжечки з талонами на спецхарчування, один талон на кожен день, — пояснює Машкевич. — Вони приїжджали в цей розподільник, їм відривали талон і давали гарячий обід або сухий пайок.

У 1931 році, коли шикарну будівлю ввели в експлуатацію, НЕП з його капіталістичним лоском безславно канув у Лету. Скоро життя в комунальному раю перетворилася на жах — з 1933-го почалися арешти, а в роки Великого терору тут зникали цілі сім'ї. Понад 700 осіб репресують, багатьох розстріляють, в народі будинок назвуть "посмішкою Сталіна" і "казематом на Берсеневській". Безтурботно тут жили тільки діти Сталіна — Світлана та Василь.

Злети і падіння Васьки Червоного

Уявити Йосипа Сталіна в сімейному колі вкрай важко, але куди складніше вписати його в образ люблячого батька. Історики кажуть про такий факт: після смерті першої дружини Катерини Сванідзе, яку він по-справжньому любив і біля могили якої ридав, Сталін в раптовому відході почав звинувачувати... її ж. Мовляв, таким чином зрадила його. Друга дружина Надія Аллілуєва була об'єктом насмішок, застільного цькування, презирства. У 1932 році після чергової сварки зі Сталіним вона вистрілила собі в серце.

У першому шлюбі народився син Яків Джугашвілі, який ніколи не користувався прихильністю батька, у другому — дочка Світлана Аллілуєва і син Василь. Молодший син, якого через руде волосся диктатор прозвав Червоним, отримає прізвище Сталін, а не Джугашвілі. Втім, гідного наступника з нього не вийде. Ще в ранні роки (за деякими спогадами, з 11 років) Васька Червоний принадився до випивки. Сталін рідко бував на дачі з родиною, проводячи майже весь час в Кремлі, а доносити вождю про витівки сина не наважувалися. Васька Червоний міг образити вчителя посеред уроку, вийти з класу, не соромлячись, прикриватися прізвищем батька. Нерідко такі скандали доводилося залагоджувати начальнику охорони Сталіна — Миколі Власику.

Коли настав час вибирати професію, Василь вирішив стати військовим льотчиком, що аж ніяк не було героїзмом, радше даниною часу: в 1930-і офіцерська кар'єра вважалася престижною, а стати льотчиком — приблизно як зараз влаштуватися айтішником в іноземну компанію. Льотчиком став і другий московський "денді" тих часів — відомий квартирними гуляннями Леонід Хрущов, син Микити Хрущова від першого шлюбу. При не до кінця з'ясованих обставинах Хрущов-молодший загине на фронті.

Після того як влітку 1941-го під Вітебськом батарея старшого сина Сталіна, Якова, потрапила в оточення і його полонили німці, Василя оберігали. За одними даними, його більше не підпускали до бойових вильотів, за іншими — він хоробро бився. Але в будь-якому випадку військова служба обернулася для нього цілковитим зорепадом.

- У Василя Сталіна була нереально стрімка кар'єра. Шлях від курсанта до генерал-лейтенанта у нього зайняв всього кілька років. Часто він бував у страшних запоях, доходило до білої гарячки, все це документувалось, — говорить Костянтин Нікітенко, доктор історичних наук.

Є думка, що алкоголізм молодшого сина Сталіна був результатом перестиглого юнацького протесту, який зародився після смерті матері. Згодом його заноси вийшли далеко за межі сім'ї, породивши конфлікти з вищим оточенням, — вічно п'яний генерал-лейтенант мав звичку вриватися в кабінети різних інстанцій, виблискуючи погонами і лякаючи своїм прізвищем. Відстоюючи інтереси підшефної хокейної команди СКА, Сталін-молодший виманював хокеїстів з "Динамо", що доводило до сказу Лаврентія Берію.

- Одному своєму близькому приятелеві Василь в момент одкровень розповідав, що живе під сокирою свого прізвища, мовляв, поки живий батько, він живий, на свободі, але як тільки Сталіна не стане, на наступний же день закінчиться і його кар'єра, — стверджує Нікітенко.

Так і сталося. Однією з останніх крапель був військовий парад в Тушино, проведений ним у 1952 році, коли ввечері вщент п'яний генерал-лейтенант Сталін з'явився на прийом і в присутності батька грубив членам ЦК. У березні 1953-го, як він і передбачав, все закінчилося — через лічені дні після смерті батька Василь, який перебував у важкому запої, був знятий з посади, а вже в квітні після його візитів в китайське посольство і публічних заяв про нібито отруєння батька був арештований. У 1961-му звільнений і висланий до Казані, де через рік помер від алкогольного отруєння.

Цирк для Галочки

Після 1953 року в Будинку на набережній припиняться арешти, почнеться відлига — культ особистості Сталіна буде знесений, натомість Микита Хрущов пообіцяє протягом декількох десятиліть побудувати комунізм. З життя партійної еліти зникне страх розстрілу, розкіш перестане бути табу — неприпустимим стане лише демонструвати її на людях. Втім, і цей період триватиме недовго. Уже в епоху "дорогого Леоніда Ілліча" на тлі зростаючих дефіцитів Москву будуть трощитимуть запити "кремлівської принцеси" Галочки, дочки генсека Галини Брежнєвої, — її гулянки, покупки, численні коханці і серія заміжжя. Перше — з цирковим артистом. Як не парадоксально, але Галині любов до цирку прищепив саме батько: Леонід Ілліч любив дивитися борцівські змагання, такі популярні в цирку 1950-х. Полюбила ці номери і Галочка, та так, що першим її чоловіком став акробат, а незабаром — керівник Білоруського, а потім і Московського цирку Євген Мілаєв.

- Мені кажуть: "Ви їдете в Мінськ, прийшла рознарядка. Там Мілаєв — це зять Брежнєва. Він одружений на доньці Брежнєва". Загалом, мене в цей же день відправляють до Мінська, — згадує історію знайомства з Галиною Брежнєвої та її першим чоловіком Ельвіра Григорівна Косяченко, ветеран цирку.

Мілаєв був на 20 років старше Галини, за віком наближався до самого Леоніда Ілліча, але, за спогадами знайомих, був чоловіком вольовим і міцним — в цирковому номері піднімав до десяти чоловік. Крім того, він умів знаходити підхід до людей, зокрема до Брежнєва.

- Я приїхала в Мінськ, всі були після поїздки за кордон виряджені, а у мене — стареньке пальто, скромне плаття. Ну і Мілаєв, коли подивився номер, каже: "Так, вона зараз бідно одягнена, але вона багатша нас — вона горить". А Галина була дуже проста в обігу, ніяких інтриг, дуже мріяла працювати в манежі, але говорила, що тато не дозволяє, — розповідає Ельвіра Косяченко.

Незабаром Ельвіра побачила Польщу — напівзруйновану Варшаву, в якій, втім, були автомати з музичними пластинками і комісійні магазини з французьким одягом, косметикою і парфумами.

- Я і приодяглася, а Галя говорить: "Ну ось, Елла, ми привезли в Польщу одну Еллочку, а відвозимо іншу, модно одягнену. Я ж до цього навіть губи не фарбувала, всі питали, чому. Відповідала, що нема під що було фарбуватися, а тепер, коли одягнулася, помада пішла в хід, — згадує Ельвіра Григорівна. — а Мілаєв, значить, купив для Брежнєва двох цуценят сенбернарів. Ми, напевно, перші привезли цю породу в Радянський Союз в 1959-му. Потім, коли я вже була в українському колективі, в Москві, Мілаєв поїхав в ФРН і звідти привіз Брежнєву машину. Леонід Ілліч любив автомобілі — у нього шикарний автопарк був! Говорили, він був дуже простий у звертанні і до Мілаєва добре ставився.

Але одного разу Галочка застала Мілаєва з молодою артисткою. Зраду не пробачила, зажадала розлучення і пустилася в усі тяжкі.

На початку 1960-х 33-річна Галина закрутить бурхливий роман з ілюзіоністом Ігорем Кіо, який був значно молодший за неї, і захоче знову одружитися.

- Вони одружилися таємно, але до того моменту Брежнєв уже був генсеком і спустив, що називається, всіх собак. Шлюб проіснував всього 10 днів — КДБ затримав Кіо, вилучив у нього паспорт, і йому видали новий, без штампа про шлюб, після чого відпустили, — розповідає Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук.

Третім чоловіком Галини стане майор Юрій Чурбанов, йому на момент знайомства з 41-річною дочкою генсека було 34. Швидко зметикувавши про вигоди, які обіцяє цей шлюб, Чурбанов кинув сім'ю і зробив Галині пропозицію.

- Брежнєву чоловік в погонах сподобався, до того ж генсек сильно втомився від витівок Галини. Але все обернулося інакше: Чурбанова практично ніколи не було вдома, саме тоді Галина Брежнєва почала зловживати спиртним, зв'язувалася з криміналом, зокрема зі співаком Борисом Буряце, — каже Гай-Нижник.

Незабаром поповзуть недобрі чутки: тенор причетний до пограбування дресирувальниці Ірини Бугримової, Людмили Толстой (дочки Олексія Толстого), а також до вбивства кіноактриси Зої Федорової. Крім того, співак мав відношення до діамантових операцій. Після смерті Брежнєва під час андроповських чисток Чурбанов опинився за гратами, а Галина пустилася в піке — останні роки "радянська Періс Хілтон" несамовито пропивала все накопичене за життя і померла від алкоголізму в психіатричній лікарні.

Таємниця Андропова і горе Щербицького

Скелет у шафі був і у одіозного голови КДБ, а потім і генерального секретаря Юрія Андропова. Син від першого довоєнного шлюбу Володимир, спорідненість з яким Андропов публічно не демонстрував, ріс без батька, часто втікав з дому, з Суворовського училища, поки не зв'язався з поганою компанією і став кишеньковим злодієм. Перший раз за крадіжку він отримав умовний термін. Але потім його знову зловили і таки відправили до в'язниці. Після відсидки він оселився в Кишиневі і, здавалося б, зажив нормальним життям: працював слюсарем на фабриці, отримав кімнату в гуртожитку, одружився.

- Життя йому зламала кар'єра батька, — стверджує Павло Гай-Нижник. — Коли Юрія Андропова перевели в Москву і він став главою КДБ, Володимир відразу ж потрапив в опіку місцевих молдавських кадебешників у Тирасполі, які почали його обходити — видали машину, двокімнатну квартиру. Він звільнився з роботи, оскільки з'явилися гроші, і міцно запив. Помер син Андропова від цирозу печінки в 35 років, його батько ні на похороні сина, ні на його могилі не побував.

В кінці життя Андропов шкодував, що мало часу приділяв сім'ї. Говорив, що працював "по суботах завжди, а в неділю — як правило".

Ймовірно, не вчасно помітив зміну у своєму сині Валерії і Володимир Щербицький, останній багаторічний керівник Української РСР.

- Уявіть: лежить чоловік на лавочці неподалік від Бессарабки. На вигляд одягнений добре, але обличчя хворобливе. І ніхто не дивиться в його сторону, навіть міліціонер, який ходить взад-вперед. Я був здивований, побачивши цю картину, а мені кажуть: так це син Щербицького. Потім приїжджала міліція, брала його під руки і акуратно везла додому, за це сержанту платили 25 руб, — згадує Олексій Ковжун, політолог.

Страшне екзотичне слово 1980-х — "наркоман". Валерій Щербицький в родині вигнанцем не був — він присутній на сімейних фото поруч з батьком. Імовірно, Щербицький-старший прийняв долю сина на свій рахунок, але рецепта порятунку придумати не зміг.

- Кажуть, що сам Щербицький дуже не любив спілкуватися з молоддю, нібито йому було важко, він сам себе запитував, мовляв, чого може їх навчити, якщо за власним сином не догледів. Його син (хоч і намагалися обмежити його коло спілкування, дружків відправляли в армію, навіть заарештовували) постійно потрапляв в погані компанії, — говорить Костянтин Нікітенко.

Валерій пережив свого батька лише на один рік.

Всупереч батькам

Після війни на зміну військовим професіям прийшла мода на високі технології. Виявилося, що ті діти великих партійних босів, які вдарилися в науку, стали цілком самодостатніми.

- Відзначився у цьому плані син Лаврентія Берії — Серго Берія, який був конструктором ракетної техніки і залишався в науці до кінця 1980-х, — згадує Стефан Машкевич. — Фізиком-теоретиком в Києві був Віталій Шелест, син колишнього партійного боса України Петра Шелеста. Він заснував Інститут теоретичної фізики, який живе і процвітає.

Також діти вождів цікавилися міжнародними відносинами завдяки можливостям, що відкриваються завдяки поїздкам за кордон. Багато з них за першої можливості і зовсім вважали за краще змінити радянську прописку на американську. Так, Сергій Микитович Хрущов, який працював у сфері ракетних технологій, на початку 1990-х поїхав у США. Там само свої дні закінчила і дочка Сталіна Світлана Аллілуєва.