Андрій Мягков: шлях від хіміка-технолога до легенди радянського кіно

У Москві на 83-му році життя від гострої серцевої недостатності помер радянський і російський актор Андрій Мягков, і разом з ним пішла ціла епоха. Адже саме його герой Женя Лукашин з новорічної комедії "Іронія долі, або З легким паром" протягом останніх 45 років був таким же атрибутом нового року, як ялинка, шампанське і Дід Мороз. Однак ця роль — далеко не єдина в біографії людини, яка була не тільки талановитим актором. І Фокус розповість про це докладніше.

Андрій Мягков народився в Ленінграді (зараз Санкт-Петербург) 8 липня 1938 року в родині інтелігентів. Його мати була інженером-механіком у Ленінградському поліграфічному технікумі, а батько професором у Технологічному інституті.

Ні про яку акторську кар'єру для сина батьки не думали, хоча він сам грав у драматичному гуртку ще в старших класах школи. За наполяганням батька Андрій вступив до Ленінградського хіміко-технологічного інституту, а після його закінчення був направлений на роботу в Інститут пластичних мас.

Усе вирішив випадок. Справа в тому, що Мягков грав в аматорському театрі, і під час вистави "Лісова пісня" його помітив викладач школи-студії МХАТ. Андрій настільки вразив його драматичним талантом, що той умовив його показати свій талант приймальній комісії.

Мягков з легкістю склав усі іспити і потрапив на курс до радянського актора Василя Маркова, а після закінчення театрального ВНЗ у 1965 році його відразу ж забрали в московський театр "Сучасник". Уже незабаром він грав головну роль у п'єсі "Дядечків сон" за Достоєвським, а серед глядачів виявився режисер Елем Климов. Йому так сподобалася гра Мягкова, що він запропонував йому роль Сергія Чеснокова у своєму фільмі "Пригоди зубного лікаря" (1965). Таким чином його кінодебют збігся з початком роботи на сцені.

Пізніше він з'явився в картині "Брати Карамазови" режисера Івана Пир'єва в ролі Олексія Карамазова (1968), а ось проби у фільм "Велика перерва" виявилися невдалими, і роль отримав інший актор.

Мягков зіграв письменника Олександра Герцена у фільмі "Старий будинок" (1969), Аркадія Гайдара в "Срібних трубах" (1970), а також Володимира Леніна у фільмі "Надія" (1972).

А далі в його житті трапився режисер Ельдар Рязанов. У 1974 році він задумав зняти комедію про лікаря-хірурга, який на Новий рік випадково прилітає до Ленінграда, де зустрічає свою любов. П'єса "З легким паром!" була написана Рязановим у співавторстві з Емілем Брагінським ще в 1968 році і з великим успіхом йшла на підмостках провінційних театрів. Однак на "Мосфільмі" її сприйняли невідповідною для екранізації як занадто простувату. А ось на "Держтелерадіо" погодилися на зйомки картини, проте тепер проблема полягала в тому, що на головну роль ніяк не могли знайти людину. На неї пробувалися Олег Даль, якого Рязанов вважав занадто м'яким, Андрій Миронов, Петро Вельямінов та інші. На допомогу Рязанову прийшла його асистентка, яка порадила йому глянути на Мягкова. Той при зрості 175 см важив 75 кг, тобто повністю підходив за зовнішніми параметрами. Знаючи про його сильний драматичний талант, Рязанов не був упевнений, що Мягков впорається з роллю Лукашина, проте вже після перших проб він, не замислюючись, затвердив його на цю роль.

Комедія "Іронія долі, або З легким паром!" спочатку не сподобалася радянським кінокритикам, які вважали, що вона пропагує алкоголізм і подружні зради. Однак у справу втрутився сам генсек Леонід Брежнєв, якому фільм припав до душі. Він особисто дав дозвіл на показ. Стрічка мала успіх у глядачів, а в 1977 році була відзначена Державною премією Радянського Союзу. З тих пір її щороку показують 31 грудня.

Пізніше Мягков пропонував Рязанову зняти продовження цієї комедії і навіть написав свій сценарій, проте режисер відмовився. А ось Тимур Бекмамбетов вирішив взятися за роботу. Так з'явилася "Іронія долі. Продовження". Від сценарію Мягкова в новому фільмі практично нічого не залишилося, але актор усе ж знявся в сиквелі, хоча і без особливого задоволення. Картина вийшла на екрани у 2007 році, проте успіху оригіналу вона не повторила.

Друга не менш відома роль Андрія Мягкова — батько-одинак у картині "Службовий роман", що розповідає про життя працівників московської статистичної установи, де він зіграв разом з Алісою Фрейндліх.

Як і у випадку з "Іронією долі", фільм був знятий за п'єсою "Товариші по службі", написаної Рязановим у співавторстві з тим же Брагінським, причому зʼявилася вона всього за місяць. Про те, кого запросити на головну чоловічу роль, питання не стояло, оскільки режисерові дуже сподобалося працювати з Мягковим ще під час зйомок "Іронії долі". Однак тоді йому треба було максимально відвести актора від образу романтика, яким він постав у попередньому фільмі, і тому йому наліпив вусики і окуляри в грубій оправі, щоб якомога краще підкреслити образ "канцелярського щура".

За сюжетом фільму Новосельцев закохується в строгу начальницю, "мимру" Калугіну, і за розвитком їхніх стосунків з інтересом стежить весь колектив.

Оскільки під час зйомок фільму "Іронія долі, або З легким паром!" Андрій Мягков висловлював невдоволення з приводу того, що Ельдар Рязанов "відмовив" йому виконувати пісні особисто, у "Службовому романі" він таки заспівав самостійно.

"Службовий роман" знімали 63 дні. Фільм припав до душі глядачам, а в 1979 році він отримав Держпремію СРСР. Дует Мягкова і Фрейндліх був визнаний кращим акторським тандемом 1978 року.

Ще одна комедія Ельдара Рязанова "Гараж" (1979) показала, що Мягков вміє не тільки добре співати і говорити, а й мовчати, оскільки йому дісталася роль майже безголосого героя.

Дія відбувається в СРСР наприкінці 1970-х років у вигаданому НДІ "Охорони тварин від навколишнього середовища". Співробітники інституту організували гаражний кооператив "Фауна", і сюжет фільму присвячений засіданню членів кооперативу. Через будівництво швидкісного шосе необхідно скоротити кількість гаражів, і вже обрані чотири "крайні", які треба лише затвердити, проте вони несподівано починають чинити опір.

Андрій Мягков зіграв лаборанта Семена Хвостова, який займається фауною Льодовитого океану. Він втратив голос у результаті застуди після того, як пірнав у басейн, щоб дати ліки хворому тюленеві. Можливість говорити в нього з'являється тільки ближче до кінця комедії.

Серед інших відомих робіт Мягкова — ролі у фільмах "Післямова", "Перегони по вертикалі", "На Дерибасівській гарна погода, або На Брайтон-Біч знову йдуть дощі", "Хто приходить в зимовий вечір...", "Жорстокий романс" та інші .

Сучасний кінобізнес не залучав Мягкова. Він відмовлявся зніматися в серіалах і вів дуже скромне життя.

"Шаленої глядацької любові я ніколи не відчував. Як більшість наших акторів, я жебрак. Мої зарплати мізерні і завжди такими були. Тому, наприклад, спокійно користуюся метрополітеном. Народу в метро багато, усі кудись поспішають, людям байдуже до того, що ти артист", — говорив він в одному з інтерв'ю понад 11 років тому.

Що стосується особистого життя актора, то він понад 50 років був у щасливому шлюбі з Анастасією Вознесенською. Вони вчилися разом у Школі-студії МХАТ. Коли Мягков вперше зустрів майбутню дружину, їй було 17 років, а йому — 23. Актор зізнався, що це було кохання з першого погляду і на все життя.

На відміну від успішної кар'єри Мягкова, у дружини все склалося не так весело, через що вона страждала на депресію. Щоб розважити її, чоловік написав для неї три детективні романи. Літературні проби виявилися настільки вдалими, що за однією з його книг, "Сивий мерин", зняли фільм.

Крім того, актор захоплювався живописом. Особливо йому вдавалися портрети. Наприклад, він намалював Галину Волчек і Михайла Горбачова, і обидві ці роботи зберігаються в приватних колекціях намальованих героїв.

Дітей в Андрія та Анастасії не було, оскільки вони повністю присвятили себе роботі, однак компенсували їх брак любов'ю до студентів школи-студії МХАТ, де викладали.

Подружжя дійсно пройшло по життю разом: актор помер на руках у дружини 18 лютого 2021 року.

Нагадаємо: причиною смерті актора стала гостра серцева недостатність.