"Виживе той, хто стане crazy": автор хітів і зірка дискотек 90-х SEAL на Leopolis Jazz Fest

поп-зірка SEAL, музика 90х, Leopolis Jazz Fest
Фото: Данило Тюрін

Поп-зірка 1990-х SEAL розповів Фокусу про те, чому більше не намагається змінити світ, що він зрозумів під час локдауну і навіщо видалив усі записи свого третього альбому, так і не випустивши у світ.

Related video

SEAL: тюлень-ідеаліст

Шорти, вʼєтнамки. Він вальяжно відкинувся на спинку крісла. Закинув ногу на ногу і розмашисто жестикулює під час розмови. Перед моїм носом час від часу проноситься його рука. Манікюр та педикюр із темно-червоним покриттям — досить сміливо для чоловіка 58 років. Зате відволікає від моторошнуватих шрамів на обличчі, наслідків дискоїдного червоного вовчака — хвороби, діагностованої у нього ще в дитинстві. З боку він здається розслабленим, як тюлень, що лежить на березі. Утім, варто зловити на собі його пильний погляд, і відразу ж згадуєш, що тюлені все-таки хижаки.

Переді мною Генрі Олусегун Адеола Самуель, більш відомий як SEAL ("seal" з англійської — тюлень). Колишній чоловік супермоделі Гайді Клум та автор хітів, під які танцювали на шкільних танцюльках у 1990-х. Ми зустрілися у Львові на Leopolis Jazz Fest, де він був чи не найбільш зірковим гостем. Незвично бачити поп-співака в хедлайнерах джазового фестивалю. Утім, SEAL завжди любив дивувати аудиторії.

Хто він: Співак і композитор

Чому він: Володар трьох "Греммі", автор саундтреку до фільму "Бетмен назавжди" і декількох хітів-довгожителів, які звучать на дискотеках останні 30 років

На початку 1990-х ви співали про те, що хороші люди, обʼєднавши зусилля, повинні змінити світ на краще. Що скажете через 30 років — вдалося це зробити?

— Скажу, що світ у порядку. Це в нас проблеми. Гучні фрази про те, що люди можуть його зруйнувати або поліпшити, тепер здаються мені наївними. Він існував до нашої появи і проіснує ще багато тисяч років після того, як нас не стане. У 1991-му, записуючи сингл Crazy, я дійсно дивився на життя дуже ідеалістично, часто замислювався про те, що означають норми, заведені в людському суспільстві, чому їх так захищають і вважають непорушними.

Наприклад, моя мама приїхала до Великобританії з Нігерії. Те, що на її батьківщині було нормою, в Англії вважалося ненормальним. Та й у глобальному контексті на моєму віку відбувалися дивні події, які абсолютно не вписуються в рамки нормальності. Падіння Берлінської стіни, зміна формату взаємин між державами-гігантами, а потім деякі з цих гігантів зовсім припиняли своє існування. Ви повинні знати про це більше, ніж я, тому що, швидше за все, народилися в одній з таких держав.

Seal "Crazy" 2012 Nobel Peace Prize Concert

Я співав, що виживе той, хто стане crazy — божевільним, дозволить собі вийти за рамки норми, не сприймаючи її як щось непорушне, розставивши кордони, запропоновані минулим. Тоді все це звучало дуже натхненно, причому не тільки для мене. Зміни взагалі надихають молодь.

"Більшість людей постійно думають або про майбутнє, або про минуле. Усе це затуляє від них справжнє"

Я багато говорив про те, як ми можемо змінити світ, глянувши в очі своїм страхам, навчившись слухати голос серця. Але бачите, світ змінюється сам, причому зовсім не в ту сторону, про яку ми думали. Пригадую свій попередній приїзд в Україну, концерт у Києві — атмосфера тоді була зовсім іншою, ніхто не ходив у медичних масках, не казав слово "пандемія". Реальність на наших очах змінилася дивним, протиприродним чином. Коли навколо твориться таке, легко впасти в песимізм, проте я вважаю за краще розглядати це як можливість щось обміркувати і виправити.

Мабуть, усі ми до сих пір якось неправильно жили — настав час рефлексій. Зазвичай люди говорять про наслідки пандемії як про те, що "сталося з нами", а варто було б говорити як про те, що трапилося "для нас". Семантична конструкція багато що змінює. У першому випадку ми жертви, у другому — бенефіціари. Так трагедія дивним чином перетворюється на подарунок.

Seal — 'Kiss From A Rose'

Що нового ви відкрили для себе, рефлексуючи?

— У 2020 році мені і, напевно, безлічі інших людей довелося розвинути дуже важливу навичку — вміння нічого не робити. Ось уже багато років, навіть десятиліть я перебував у безперервному русі. Зупинитися, нехай навіть тимчасово, виявилося напрочуд важко. Мене, як і вас, напевно, переслідувало це навʼязливе почуття провини за простій. Наче я повинен щось зробити прямо зараз, але замість цього байдикую. Коли вдалося нарешті від нього позбутися, почали відбуватися цікаві речі.

Памʼятаю, як стояв перед власним відображенням у дзеркалі та запитував себе. Чим були мої минулі активності — важливими і потрібними діями або безглуздим рухом, марними спробами заповнити порожнечу? Чим були мої слова — тим, що я дійсно повинен був сказати, чи колиханням повітря просто заради того, щоб говорити що-небудь? Раптом зʼясувалося, що більшу частину життя я провів, тікаючи від самого себе. І ось нарешті, опинившись віч-на-віч із ним, тобто із собою, довелося поставити ще одне важливе питання: чи подобається мені ця людина?

І як подобається?

— Ну, скажімо, полюбити її стало не таким уже й простим завданням. Головні труднощі самокопання в тому, що часто помічаєш речі, яких зовсім не хотів бачити. Навряд чи я займався б подібним у нормальній ситуації, але тут вибору не було — у мене забрали всі іграшки. До речі, треба було розвинути ще одну непросту навичку — вміння жити в моменті.

Більшість людей постійно думають або про майбутнє, або про минуле. Будують якісь плани, намагаються вгадати або проконтролювати те, що ще не відбулося. Хвилюються, чи збудеться те, що вони задумали. Ностальгують про минуле, оцінюють його, аналізують. Шкодують про те, що зробили, чи, навпаки, про те, що могли зробити, але не набралися рішучості або упустили момент. Сотні разів прокручують в памʼяті діалоги, які вже завершилися. Усе це ніби затуляє сьогодення. Тим часом сьогоднішній день — єдине, що у нас насправді є. Минуле вже померло і не повернеться, майбутнє ще не виникло і поки існує виключно в нашій уяві. Реальний тільки той самий момент, в якому ми знаходимося тут і зараз.

"Мабуть, до пандемії всі ми якось неправильно жили — настав час рефлексій"

Під час пандемії це стало як ніколи очевидно. Вірус, появу якого ніхто не передбачив, перекреслив усі прогнози, якими ми звикли керуватися. Раптом стало абсолютно незрозуміло, що може статися далі. Як можна зосередитися на майбутньому, якщо воно непередбачуване? Чіплятися за минуле теж не мало сенсу. Мабуть, єдине, що зрозуміли всі ще в березні 2020 року, так це те, що світ більше не буде колишнім. Так доля тицьнула нас носом у це — дивне, таке, що лякає, незвичне, навіть неправдоподібне, але дуже реальне. Довелося навчитися в ньому жити.

Музика, звичайно, допомагала не впасти у відчай. Якщо хто-небудь запитує мене, коли я почав співати, це звучить приблизно як питання, коли я почав дихати. Не пригадаю такого часу, щоб музика не була частиною мого життя. Та якою частиною — серцевиною! У всьому, що ми бачимо і відчуваємо, є своє звучання.

поп-зірка SEAL, музика 90х, Leopolis Jazz Fest Fullscreen
Оманлива сміливість. "На концерті музиканти здаються впевненими в собі, але поза сценою ми всі дуже вразливі"

Однак в юності ви не збиралися заробляти на життя музикою, мріяли стати архітектором. Чи шкодуєте, що не стали?

— Не просто мріяв — навіть диплом отримав за цією спеціальністю. Виношував плани про те, які прекрасні будівлі міг би побудувати в майбутньому. Музикою тоді займався у вільний час, але вона завжди була більше, ніж просто хобі. Ви напевно знаєте, що я пішов із дому в 15 років, але школу не кинув і надалі хотів здобути вищу освіту. Уже тоді, наприкінці 1970-х, Лондон був досить дорогим містом, особливо для підлітка-студента. Музика спочатку тільки радувала душу, але не годувала. Чим я тільки не займався, заробляючи на хліб, — вигадував дизайн всіляких дрібничок, проектував електронні пристрої.

Схоже, вам тяжко було на початку шляху. Батьки розлучилися, мати через хворобу змушена була повернутися в Нігерію. Ви залишилися у Лондоні з батьком, хоча стосунки з ним були дуже складними й удвох ви не вжилися. Не найвдаліший старт для карʼєри.

— Так тільки здається. Насправді мені завжди щастило. Моє життя однозначно не можна назвати важким. Хочете поговорити про те, кому дійсно важко, тоді погляньте на хлопця, який ночує під мостом. Поцікавтеся, де він збирається роздобути їжу на сьогодні, як буде захищатися від безлічі загроз, які виникають в житті безпритульного. Вдумайтеся — і власні проблеми, швидше за все, здадуться вам незначними. Труднощі — штука відносна.

Над своїм третім альбомом ви працювали більше двох років, потім відразу видалили весь записаний матеріал і наступні кілька років витратили на те, щоб записати все спочатку. Невже це теж було неважко?

Важливо
Вундеркінд середнього віку. Ітамар Борохов на Leopolis Jazz Fest 2021

— Представники студії звукозапису вирішили, що первинна версія недостатньо хороша для релізу. Не знаю, чи були вони праві. Під час концерту музикант здається дуже впевненим у собі, але поза сценою ми почуваємося дуже вразливими. Постійно запитуємо себе і навколишніх: "Чи добре вийшло?" Коли люди, які займають менеджерські посади в цьому бізнесі, кажуть "Погано!", цього достатньо, щоб позбавити нас залишків впевненості.

Тільки не питайте, чи жалкую я про те, що тоді видалив альбом. У житті є речі страшніші, ніж необхідність щось переробити. Можливо, невпевненість у собі не така вже й страшна для творчої людини. Вона змушує вдосконалюватися, шукати нові звучання, знову і знову відпрацьовувати техніку вокалу. Хто знає, на що може перетворитися музикант, абсолютно впевнений у своїй геніальності. Які у нього можуть бути стимули до розвитку?

Останній альбом ви склали не з власних пісень, а з джазових стандартів. Це теж вказівка представників рекордингової компанії?

— Не те щоб вказівка, але був такий запит. Мені ідея сподобалася. Те, що заведено називати "джазовими стандартами", насправді прекрасні пісні, перевірені часом, які пережили багато поколінь виконавців. Їх і після мене будуть співати. Вони дають можливість показати діапазон голосу, але головне — вони відгукуються в мільйонах сердець у кожному поколінні. Я і сам давно думав про те, що варто було б їх виконати, пропозиція звукозаписної компанії стала дуже доречною. Можливо, ви чули, що, перш ніж познайомитися з продюсером Адамським і показати йому текст пісні Killer, яка зрештою зробила мене відомим, я грав у блюз-групі. Тож джаз мені не чужий.

Seal виконує свій хіт Crazy на Leopolis Jazz 2021 у Львові

SEAL у двох словах про сокровенне  

Найголовніший страх

Найбільше боюся власне страху, він паралізує і робить нас безпорадними

Улюблене місце перебування

Наразі — Львів. Якщо поставите мені те саме запитання, коли я перебуватиму в Лос-Анджелесі, відповім: ЛА. Моє улюблене місце і час завжди тут і зараз

Заповітна мрія

Усі мої мрії про кохання.

Воно — єдиний справжній сенс нашого існування