"Граю мерзоту, типу Стрєлкова". В'ячеслав Довженко розповів про фільм "Буча" та скандал довкола нього

Наприкінці вересня стався скандал довкола майбутнього художнього фільму "Буча".

Фільм розповідає про трагічні події, що відбулися на окупованих РФ територіях — у Бучі, Ірпені, Гостомелі та Ворзелі. В основі картини — реальна історія про те, як волонтер, громадянин Казахстану врятував 203 місцевих жителів. У ролику показано розстріл у Бучі українських солдат на очах жінок, старих і дітей.

Після прем'єри ролика різко проти картини виступила Українська Кіноакадемія: "Зображення трагічних подій в ігрових фільмах у той час, поки триває війна, тягне за собою ризик кон'юнктурного використання трагедії".

Головну негативну роль — російського ката-окупанта — грає популярний український актор В'ячеслав Довженко. У 2018 році він отримав із рук тієї ж Кіноакадемії "Золоту Дзиґу" за роль кіборга-націоналіста Серпня у фільмі "Кіборги". Окрім цієї знакової роботи за його плечима 55 серіалів і повнометражних стрічок.

Фокус вирішив з'ясувати у В'ячеслава Довженка, як він ставиться до свого персонажа та скандалу, пов'язаного зі створенням картини "Буча".

В'ячеславе, розкажіть, як ви потрапили в проєкт "Буча"?

У мене була певна домовленість із продюсером "Бучи". Сценарія повнометражного фільму поки що немає, було знято лише ролик. Його презентація була задумана як акція для залучення інвесторів. Якщо все відбудеться — інша річ. А зараз взялися обговорювати чи засуджувати те, чого поки що немає, що смішно.

Не думаю, що це просто — грати російського окупанта-карателя?

Персонаж, якого граю, втілює ідеологію фашизму. Це збірний образ ідеологічних рашистів. Це не дурник, не алкоголік. Це — мерзота, типу Стрєлкова. Сучасний варіант фашизму — рашизм — він у голові. Це історія, як якась людина, котра спочатку в душі була таким собі білогвардійцем, за досить нетривалий період змогла перетворитися на абсолютну тварину. З нею відбулася трансформація: із людської істоти — у нелюдську. І цей шлях під впливом ідеології — мій головний меседж.

Якщо в сценарії все це буде — ок, я візьмуся за цю роль у майбутньому — це те, про що ми докладно говорили з продюсером. Якщо ці умови не будуть виконані, він візьме на цю роль когось іншого.

Тобто, у фільмі буде показано біографія цього антигероя?

Він має бекграунд: він воював у Чечні. Й основна ідея: як ідеологія розкладає людину зсередини. І, звісно, не може бути хорошого фіналу для такого персонажа. Усі подібні типи — заблукалі вівці. Для нас, українців, тут усе зрозуміло, але фільм орієнтований на європейського глядача. Серед них теж вистачає цього "не все так однозначно" — російська пропаганда і там працює. Їхня пропаганда і спрямована на те, щоб розвалити європейську спільноту. А ми хочемо показати таке кіно, щоб ні в кого не виникало бажання "перехворіти" на подібну ідеологію.

Реакція Кіноакадемії вас здивувала?

Ні, мене не здивувала ця реакція. Але я не відповідаю їм, бо розумію — суспільство зараз взагалі "перегріте" емоціями: чого дивуватися, надворі війна. Щодня з'являються аж ніяк не позитивні новини. А на сьогодні взагалі сперечатися немає сенсу, бо немає предмета суперечки — власне фільму.

Але ж їх реакція — це майже по-радянському: ще не бачили проєкт загалом, але вже засуджуємо? Чи таки трейлер настільки вразив?

Я думаю, що там усередині цього скандалу зовсім інший складник. Зараз не буду його озвучувати. Так чи інакше, на сьогодні — поки нема на що реагувати.

Але ж Кіноакадемія ініціювала дві публічні дискусії на цю тему: на фестивалі Kharkiv MeetDocs, який зараз через війну проходить у столиці, і на Тижні критики наприкінці жовтня.

Мені не здається, що це будуть конструктивні дискусії. Як вони можуть бути такими, якщо поки що немає самого предмета обговорення?

А зайняті ви зараз у якомусь кінопроєкті?

Нині кіно немає. Усі це усвідомлюють та розуміють. Але дуже хочеться, звісно, розпочати у кіноіндустрії щось робити. На мою особисту думку — кіно зараз необхідне, як і будь-яка інша сфера культури. Це — той майданчик, де ми можемо спілкуватися з молодим поколінням. Якщо брати кіноіндустрію, то вона якраз і розрахована насамперед на молодих. Щоб їх не втратити.

Зараз з успіхом пройшли прем'єри фільмів "Снайпер. Білий ворон" та "Я працюю на цвинтарі".

Так. А ми на фестивалі Kharkiv MeetDocs представлятимемо в кінотеатрі "Жовтень" фільм "Будинок "Слово" — про будинок у Харкові, спеціально побудований для письменників, більшість з яких були репресовані в 1930-х. Зрозуміло, всі ці прем'єрні фільми були зняті до війни. Проте вже через рік ми просто побачимо себе без прокатних фільмів, але щоб цього не сталося, їх необхідно зараз запускати у виробництво, а значить, треба продовжувати працювати над сценаріями, над поповненням бюджетів — це величезний пласт роботи.

Театри, на щастя, вже почали працювати. І це дуже добре. А треба, щоб запрацювали музеї та виставки, бо ми зараз можемо втратити юне покоління для українського культурного простору. Вони не знають своєї історії, живуть у реаліях коміксів Marvel та іншої продукції голлівудської індустрії. Вони й раніше так жили. А тепер ще більше — тому, що половина з них знаходиться за кордоном. Вони у невіданні. А в нас тим часом буксує як культурна, так і освітня сфера.

Ми їх втрачаємо для нашого культурного поля?

Абсолютно точно. Тому зараз як ніколи необхідно запускати кіноіндустрію та інші галузі культури. Необхідно готувати новий національний культурний продукт — важлива робота для майбутнього нашої країни.